На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Державне регулювання цін в Україні

Реферати > Державне регулювання > Державне регулювання цін в Україні

Ціна є одним з найбільш важливих інструментів регулювання економіки, її регулюючий вплив на економіку охоплює багато напрямків. Зокрема, за допомогою цін виробництво підпорядко­вується суспільним потребам, вираженим у формі платоспромож­ного попиту, ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і реалізацію товарів, запровадження досягнень науково-техніч­ного прогресу, підвищення якості товарів і тощо.

Усі ці регулюючі функції ціна може виконувати найбільш ефективно лише за умов вільного ціноутворення, тобто тоді, коли вона формується тільки під впливом ринкових чинників. Але дос­від показує, що як ринок, так і вільна (ринкова) ціна не є універ­сальними засобами регулювання економіки. Вони не здатні вра­ховувати всієї різноманітності умов і цілей соціально-економіч­ного розвитку країни.

По-перше, стимулюючий вплив вільних цін на економіку мо­же забезпечуватися лише за умов досить зрілого ринку, тобто ринку, в якому панує конкуренція, обмежується недобросовісна діяльність монополій, ефективно працює вся ринкова інфраструк­тура. За браком таких умов вільне ціноутворення може відіграти руйнівну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, безробіття, інфляція тощо. По-друге, вільні ринкові ціни можуть реагувати тільки на ті зміни в економіці, які знаходять своє відоб­раження у платоспроможному попиті. Тому ціни не враховують колективні економічні, а також соціальні, екологічні та інші проб­леми, що породжує небажані наслідки для суспільства. Ураху­вання всіх цих обставин можна забезпечити тільки на засаді дер­жавного регулювання цін.

Світова практика підтверджує, що державне регулювання цін у тій чи іншій мірі існує в усіх країнах. Сутність і форми державного втручання в процеси ціноутворення залежать від стану еко­номічного розвитку країни. За умов розвинутого ринку державне втручання обмежується тільки відповідним впливом на перед­умови та побічні наслідки вільного ціноутворення. На етапі почат­кового формування ринкових відносин держава мусить безпосе­редньо втручатися і в самий механізм ціноутворення, компенсу­ючи нездатність ринку утворювати рівноважні ціни.

Державне цінове регулювання в Україні регламентується спеціальним законодавством: Законами «Про ціни і ціноутво­рення», «Про обмеження монополізму та недопущення недоб­росовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», поста­новою Кабінету Міністрів України «Про встановлення пов­новажень органів виконавчої влади та виконавчих органів мі­ських рад щодо регулювання цін (тарифів)» тощо. Закони в га­лузі ціноутворення встановлюють основні правила формування та застосування цін в країні, порядок контролю за цінами, від­повідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практич­ного виконання зазначених Законів, вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указа­ми Президента чи постановами уряду.

З метою здійснення цінової політики держава створює спеці­альну систему органів ціноутворення, до якої в Україні входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої — управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місь­ких державних адміністрацій.

Діяльність Міністерства економіки у сфері ціноутворення спрямована на формування та реалізацію цінової політики в краї­ні, аналіз та прогнозування динаміки цін і тарифів, розробку від­повідних пропозицій щодо регулювання цін та стримання інфля­ції, здійснення методологічного керівництва діяльністю органів управління різного рівня з питань формування цін. Конкретні пов­новаження Міністерства економіки щодо регулювання цін пос­тійно скорочувалися й нині обмежуються лише встановленням оптових цін на природний газ для виробників і постачальників, тарифів на його транспортування територією України та роздріб­них цін на газ для населення.

Значно ширші повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно, з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави, їхні управління з питань цінової політики ма­ють право регулювати ціни на паливно-енергетичні ресурси (ву­гілля, газ скраплений, торф паливний та ін.), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення; граничні рівні рента­бельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні державні й комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торгове­льних надбавок на окремі вітчизняні та імпортні лікарські засоби й вироби медичного призначення, заставні ціни на скляну тару

тощо.

Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі орга­ни, до яких належать міністерства й відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерст­вом економіки та деякими іншими державними організаціями (Пенсійним фондом, Національним банком). Так, Міністерство транспорту за погодженням з Мінекономіки встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, Міністерство зв'язку — тарифи на основні послуги зв'язку, Націо­нальна комісія з питань регулювання енергетики — тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових по­треб. У цілому перелік продукції, ціни на яку підлягають держав­ному регулюванню, постійно скорочується, що свідчить про від­повідну дерегуляцію цієї сфери економіки.

Державна політика цінового регулювання, безперечно, справляє певний тиск на виробників та продавців продукції. За таких умов вони змушені дотримуватися встановлених цін і відповідно зазнавати іноді навіть суттєвих втрат. Для компен­сації збитків держава часто супроводжує обмеження цін на­данням підприємствам фінансової допомоги, не допускаючи їхнього банкрутства на регульованих ринках. Отже, державне регулювання цін — це політика впливу держави за допомогою законодавчих, адміністративних та кредитно-фінансових захо­дів на ціни з метою сприяння стабільному розвитку економіч­ної ситуації в країні.

Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах: обмеження рівня ціни; уведення подат­кових платежів, що призводять до вилучення доходів у виробни­ків та споживачів; державна підтримка цін через дотації. Це втручання здійснюється за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі й непрямі (опосередковані) (рис. 1).

Рис. 1. Форми й методи державного регулювання цін

Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли його регулюючі здатності ще недос­татньо розвинуті, або коли виникає кризова ситуація в економіці. До прямих методів належать: встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги, застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їх підвищення, декларування зміни цін, заморожування (блокування) цін на певний строк, уведення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговель­них надбавок, дотування виробників деяких товарів, укладання до­говорів про ціни між підприємствами і державою тощо.

Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку і за нормальних умов розвитку економіки, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується на повну силу. За допомогою цих методів держава регулює поведін­ку об'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення, але не дик­тує порядку чи способів визначення цін та їхнього рівня. Непря­ме регулювання досягається здебільшого за допомогою зміни рів­ня та диференціації ставок товарних податків, пільгового оподат­кування та кредитування, ставок державного ввізного мита, гра­ничних нормативів рентабельності тощо.

Державне регулювання цін — це засіб досягнення певних ці­лей державної економічної політики. Можна виділити кілька та­ких найбільш типових цілей, кожній з яких відповідають певні методи державного впливу на ціноутворення.

Перша — запобігти руйнівному впливу цін на економіку. Така ціль, як правило, ставиться за переходу країни до ринкових від­носин або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями, коли в еко­номіці порушено природні господарські зв'язки, бракує необхід­ної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит споживчих то­варів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, у межах якої на найнеобхідніші види товарів та послуг уста­новлюються фіксовані ціни. Політику фіксованих цін неминуче доводиться доповнювати дотуванням виробників цієї продукції.

Друга — стримати інфляцію за допомогою політики доходів. У межах цієї політики ставиться завдання зупинити розкручу­вання спіралі «зарплата — ціни» і знизити на цій основі інфляцію до нормального рівня. За таких умов фіксовані ціни застосовую­ться дуже рідко.

Найбільшого поширення набули інші меж>ди регулювання цін: тимчасове «заморожування» (блокування) цін, застосування граничних цін чи граничних коефіцієнтів їх підвищення, викорис­тання граничних нормативів рентабельності, дотування виробни­ків соціальне важливих споживчих товарів чи надання цільових компенсацій споживачам. Усі такі методи державного регулю­вання цін, як правило, доповнюються відповідним регулюванням заробітної плати.

Третя — забезпечити доступ до товарів першої необхідності всім верствам населення незалежно від рівня їхніх грошових до­ходів. Така ціль може бути виправданою за умов порівняно неви­сокої ефективності суспільного виробництва, коли існує супереч­ність між високими витратами на виробництво товарів першої необхідності та низькою заробітною платою широких верств на­селення. Для вирішення цієї проблеми застосовується політика низьких цін на товари першої необхідності, яка реалізується че­рез низький рівень товарних податків або через повне звільнення від податків. За необхідності політика низьких цін доповнюється дотуванням виробників найважливіших товарів. У межах цієї проблеми щодо деяких товарів не першої необхідності держава застосовує політику високих цін, яка реалізується за допомогою підвищених ставок непрямих податків (наприклад акцизного збо­ру). За допомогою високих цін держава обмежує виробництво та І споживання відповідних товарів, а водночас компенсує втрати податкових надходжень до бюджету, спричинені низькими ціна­ми на товари першої необхідності.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат