На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Реферати > Правознавство > МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Історичний тип держави – сукупність найбільш істотних ознак, властивих державам однієї суспільно-економічної формації. Існує кілька основних підходів до визначення типології держави: формаційний, цивілізаційний і технократичний. З погляду формаційного підходу головною ознакою, що визначає історичний тип держави, є тип соціально-економічних відносин, які склалися у суспільстві. Формація – це історичний тип суспільства, заснований на певному засобі виробництва. Автори формаційного підходу (Карл Маркс, Володимир Ленін) вважали засіб виробництва (соціально-економічні відносини) базисом, а державу, право, релігію, мораль – надбудовними явищами. Надбудова зумовлена базисом. Наприклад, якщо в суспільстві панують рабовласницькі соціально-економічні відносини, то й держава є рабовласницькою й захищає, передусім, інтереси рабовласників.

З позицій цивілізаційного підходу (Микола Данилевський, Арнольд Тойнбі) історія людства – це історія народження, розвитку та згасання замкнутих, локальних цивілізацій. Цивілізація – це соціокультурна спільнота, сформована на основі універсальних (загальних) цінностей. До них належать світові релігії, система права, моралі. Кожна з цивілізацій своєю основою має, насамперед, духовну підвалину («велику ідею», за висловом Тойнбі): своєрідну релігію і культуру, національну психологію. Кожна з цивілізацій має властивий для неї тип держави. Якщо з погляду Маркса всі народи Землі та всі держави пройшли ті ж самі стадії розвитку, то з погляду Тойнбі цивілізації ніяк не пов’язані між собою і практично не впливають одна на одну. Технократичний підхід (Герберт Спансер, Уолте Ростоу) типології держави ґрунтуються на пріоритеті рівня розвитку технології, що визначає тип держави. Автори цієї точки зору щодо еволюції держави розрізняють три рівні розвитку технології: аграрний, індустріальний та постіндустріальний. Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, наприклад на рабстві, кріпосному праві. Цьому технологічному рівню відповідає деспотична держава. Такою державою, наприклад був Стародавній Єгипет. Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особистості. Йому відповідає ліберальна держава, що визнає свободу та юридичну рівність людей. До цього типу належала, наприклад, більшість держав Західної Європи у ХІХ – на початку ХХ ст. Сучасним інформаційним технологіям, що втягують до виробництва та управління переважну більшість населення, відповідає демократична держава.

Зміст «типу форми держави» визначається:

а) співвідношенням держави й стану суспільства, котре виражається наявністю або відсутністю різкої соціальної диференціації, а отже, відсутністю або наявністю «середнього класу», що є соціальною базою «помірних» державних форм;

б) ступенем концентрації й централізації державної влади по горизонталі й вертикалі;

в) закритістю чи відкритістю характеру влади, який визначається доступом до владних структур різних груп населення;

г) формами політичної участі (примусовими або добровільними) населення в управлінні, формуванні інститутів влади.

Монократична державна форма (монархія) характеризується такими особливостями:

1. Її середовищем є чітко окреслене соціально-класове диференційоване суспільство.

2. Державна влада зосереджена в руках привілейованих верств населення, а інші прошарки населення повно або частково усунуті від участі в управлінні державою. Це виражається в тому, що:

а) органи верховної державної влади формуються без участі населення або ж ця участь має символічний, показний характер;

б) влада концентрується в одних руках, має одноосібний характер і їй властива організаційна єдність, відсутність поділу влади, системи взаємних стримувань та противаг;

в) у діяльності органів держави робиться акцент на перевагу прямого насильства з застосуванням репресивних заходів з боку карального апарату, що поєднується з ідеологічним примусом;

г) в організації влади за територіальною ознакою практикується принцип призначення структур виконавської вертикалі, інтереси центру домінують над місцевими; останні не мають будь-якої політичної самостійності.

Отже, монократична форма держави характеризується концентрацією й централізацією влади в руках одного інституту – зазвичай однієї особи, нерозвиненістю, а точніше, відсутністю громадянського суспільства, що позбавляє (або ж обмежує) населення в можливості впливати на політичний процес. Форми участі громадян у політичному житті здебільшого примусові, місцеве самоврядування відсутнє. При монократичній формі держави встановлюються недемократичні режими, котрі спираються на насильство, примус, державну ідеологію або релігію. Права і свободи людини і громадянина можуть декларуватися, однак на практиці не гарантуватися.

Історичний тип держави у свою чергу обумовлений відповідним рівнем економічного, соціального, політичного та духовного розвитку суспільства певної історичної епохи. Виходячи з того, що державно-організоване суспільство у своєму розвитку пройшло два періоди – кастово-станового та громадянського суспільств, «зворотній» закономірний зв’язок суспільних досліджуваних мною явищ, буде таким. Кастово-станове суспільство, проіснувавши багато тисячоліть, породило відповідний «кастово-становий» історичний тип держави, котрий спричинив монократичний «історичний тип форм держави». Монократія, у свою чергу, викликала до життя «історичний тип форми правління» у вигляді монархії. В стародавні часи монархія набувала переважно форми необмеженої деспотії, що особливо було характерним для країн Стародавнього Сходу. Формою монархії, до певної міри аналогічною деспотії, був також домінат у пізній Римській імперії. Проте досить часто в стародавньому світі монархія виступала у формі теократії, за якої політична влада в державі зосереджувалась у руках духівництва, а глава держави виступав водночас і главою церкви. Так, можна констатувати, що незважаючи, на велику увагу в стародавні часи до форми правління, останні залишалися ще багато в чому до кінця нерозробленими і невизначеними. Дійсно, реальні монархії на перших порах були досить обмежені народними зборами або зборами старійшин (сенатом і зборами курій у Римі). Монархію зв’язували лише з виконанням воєнних функцій, релігійних, судових. Спадковість у той час ще не стала вагомим атрибутом монархії, більш важливими були особисті якості монарха. В період же феодалізму ситуація змінюється, й інститут монархії сформувався остаточно з усіма притаманними йому ознаками, бо цього вимагала наявність великого феодального землеволодіння, впливи процесів роздробленості і станово-представницьких зборів, що намагалися обмежити монархічну владу і доволі в жорстких формах.

У добу феодалізму монархія, будучи найбільш поширеною формою правління, пройшла в своєму розвитку декілька стадій: ранньофеодальна монархія (наприклад, Київська Русь кінця IX – початку XI ст. Давньоруська держава як ранньофеодальна монархія була побудована на принципах сюзеренітету – васалітету. Главою держави був великий князь київський. Характеризуючи державний лад Київської Русі, треба зазначити про деякі особливості:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат