На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

Реферати > Правознавство > МОНАРХІЧНА ФОРМА ПРАВЛІННЯ: ПОНЯТТЯ ТА ВИДИ

На своїй щорічній сесії Федеральні національні збори ОАЕ, розглядаючи законопроекти про бюджет Федерації і фінансовий звіт уряду, мають право вносити свої поправки. Згідно конституції ОАЕ [63, 19], уряд подає Зборам щорічні фінансові звіти протягом чотирьох місяців до кінця фінансового року, перш ніж виносити їх на затвердження Верховної ради Федерації.

І все ж подібні октройовані конституції, які приймаються без контролю з боку громадськості, дають правлячим колом широкі можливості для політичного маневрування і допомагають майже всі прерогативи зберегти в руках монарха [33, 38]. Це положення підтверджується ситуацією, що склалася в Катарі та ОАЕ, де легалізація абсолютної монархії відбулася, перш за все, в результаті зміни міжнародно-правового становища цих держав. А тому висловлена професором В. Чиркіним [34, 139] точка зору про те, що держави, подібні Катару й ОАЕ, незважаючи на наявність у них конституцій, слід вважати абсолютними монархіями, не може викликати заперечень. В останній своїй праці [35, 141] проф. В.Чиркін наводить вагомі докази попереднього твердження. По-перше, конституції як у Катарі, так і в ОАЕ, не приймалися демократичним шляхом, а даровані монархами (в ОАЕ – Радою емірів); по-друге, дія цих основних законів часто припиняється на невизначений термін; по-третє, ці конституції встановлюють, що вся влада – законодавча, виконавча, судова – йде від монарха, над конституцією стоїть Коран.

Одним з дослідницьких завдань моєї роботи було визначити та охарактеризувати різновиди монархічної форми правління. Різновид монархічної форми правління є невід’ємним елементом більш широкого поняття – абсолютизму – особливого етапу суспільно-економічного розвитку.

Особливості розглянутих абсолютних монархій:

Серед загальних рис, що характеризують форми правління держав Перської затоки (Саудівська Аравія, Оман, Бахрейн та ін.), можна відзначити те, що главою держави в цих країнах є монарх (король, емір). Монарх очолює всю урядову адміністрацію, призначає на важливі державні посади, нагороджує, приймає рішення про страту й помилування. В країнах Саудівської Аравії та Оману у руках монархів зосереджена вся повнота законодавчої та виконавчої влади, а у короля Саудівської Аравії – і вища релігійна влада. Уряд (рада міністрів) призначається монархом і проводить засідання під його головуванням (прем’єр-міністр головує тільки за відсутності монарха).

Самі конституції проголошують, що вся влада (законодавча, виконавча, судова) належить виключно монарху, а над конституцією стоїть Коран.

Законодорадчі органи ОАЕ (Федеральні Національні збори), Катару (Консультативна рада), Саудівської Аравії (замість парламенту в 1992 р. король створив Раду, яка ним призначається і має дорадчі функції) займають, зрозуміло, підлегле становище стосовно уряду і, тим більше, монарха і практично ніскільки не обмежують вищої законодавчої влади останнього. Передбачувана конституцією передача частини законодавчих функцій парламенту на Бахрейні та в Кувейті на практиці не прижилася, до того ж досвід цих держав свідчить, що рух монархій до парламентаризму не є незворотним процесом, а може призвести до реанімації абсолютистських тенденцій. Тому всі охарактеризовані держави, незважаючи на наявність у них конституцій, фактично представляють собою абсолютні монархії.

Важливими прерогативами, традиційно притаманними статусу глави держави, є функції монарха в сфері зовнішньої політики. Так, у Кувейті і на Бахрейні права емірів під час підписання міжнародних договорів практично необмежені. Конституції цих держав тільки вимагають, щоб після підписання договір було передано на розгляд Національних зборів. Найбільш широко трактуються зовнішньополітичні повноваження глави держави в Катарі й ОАЕ.

2.2 Парламентська монархія

Парламентська монархія – різновид обмеженої монархії, де влада монарха обмежується представницьким органом, що закріплюється, як правило, в конституції. Найбільш поширеною моделлю монархії в сучасному світі є парламентарна монархія, де реальні владні повноваження глави держави в значній мірі обмежені. Конституції монархічних країн традиційно закріплюють за главою держави широкі повноваження, та реальне становище монарха в державному механізмі найчастіше відрізняється від формально декларованого конституціями. В парламентарних монархіях переважна більшість повноважень глави держави здійснюється іншими органами, перш за все урядом і його головою. Таким чином, цій формі правління притаманний досить високий рівень розподілу влади з визнанням принципу верховенства парламенту над виконавчою владою, а також демократичний або хоча б ліберальний політичний режим. Верховенство парламенту полягає в тому, що уряд, який здебільшого призначається монархом, повинен користуватися довір’ям парламенту (або його нижньої палати), а монарх за такої умови повинен призначати головою уряду лідера партії, що має в парламенті (чи нижній палаті) більшість місць, або лідера коаліції партій, що таку більшість мають [37, 6]. Становище монарха за такої форми правління характеризується відомою формулою: «царює, але не править». Правом вето у вирішенні законів, ухвалених парламентом, навіть тоді, коли він ним володіє, монарх на практиці або не користується, або здійснює це право за вказівкою уряду. Як правило, він позбавлений можливості діяти самостійно, всі акти, які видаються монархом за парламентарної монархії, готує уряд і контрасигнує голова уряду або відповідний міністр, без чого акти не мають юридичної сили. Цим голова уряду або міністр беруть на себе відповідальність за даний акт монарха, бо сам монарх не є відповідальним.

Головною відмінністю парламентарної монархії можна вважати політичну відповідальність уряду перед парламентом (нижньою палатою) за свою діяльність. Якщо парламент (нижня палата) висловить уряду недовіру, уряд повинен подати у відставку, або його відправить у відставку монарх. Проте це повноваження парламенту урівноважується правом уряду запропоновувати монарху розпустити парламент (нижню палату) і призначити нові вибори з тим, щоб конфлікт між законодавчою і виконавчою владою вирішив народ: якщо він підтримає уряд, то в результаті виборів у парламенті створиться більшість із його прихильників, якщо ж виборці з урядом не згодні, то і склад парламенту буде відповідним, а уряд буде змінено. В наш час парламентарна монархія існує в цілому ряді розвинутих країн, в економіці яких не збереглося суттєвих пережитків феодального ладу. Це – Великобританія, Бельгія, Данія, Швеція, Норвегія, Японія, Австралія, Нова Зеландія та ін.

Розглянемо одну з парламентських монархій. Зразком парламентської монархії є Великобританія. Королівська влада є по життєвою і передається у спадок прямим нащадкам монарха. Монарх формально наділений широкими управлінськими повноваженнями і є джерелом законодавчої, виконавчої і судової влади. Фактично ж він не відіграє ніякої ролі у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики держави.

Глава держави. Єлизавета ІІ, Королева Англії, є офіційною главою канадської держави. Влада Королеви пронизує всі гілки державної влади. За англійською традицією верховна влада канадської держави належить Суверену. 1867р. засновники закону про Британську Північну Америку добровільно передали офіційну виконавчу владу Королеві. На практиці це означало створення відповідального уряду, який в особі Кабінету підзвітний у своїй діяльності Палаті громад, а Палата громад відповідальна перед народом. Уряд виконує свої функції Іменем Королеви. Однак насправді влада монарха суворо обмежена. Сучасні функції монархії є переважно церемоніальними та неполітичними. Королева тримає владу, але не править. Якщо королева не перебуває у Канаді, вся повнота королівської влади лягає на представника Королеви – Генерал-губернатора, якому Королева делегує свої повноваження. Генерал-губернатор призначається її Величністю за рекомендацією прем’єр-міністра Канади і Кабінету. Генерал-губернатор перебуває на посаді протягом 5 років, хоча цей термін може бути продовжений ще на один рік або більше. На вимогу глави уряду Генерал-губернатор може бути також відсторонений від посади. Генерал-губернатор має бути обов’язково канадцем.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат