На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Судова реформа 1864 року в Україні

Реферати > Правознавство > Судова реформа 1864 року в Україні

По силі і різкості виділялася думка А.М. Унковського - лідера тверського дворянства, що служив довгий час суддею і знав правосуддям “зсередини”. “Суд у нас не значить нічого, адміністрація тримає усю владу і віддає чиновників під суд тоді, коли це буде завгодно їхнім начальникам. Тому адміністрація наша подає цілу систему зловживання, зведену на ступінь державного устрою. При цій системі ніде немає права і панує одне низьке, неприборкане свавілля, що шанує тільки гроші і суспільне становище”.

Як видно кризовий стан російської влади в цілому і судової зокрема став беззаперечним. Це стало необхідною складовою усвідомлення неминучості реформ в державі. Ще під час війни Оболенським зазначалося “Наприкінці Кримської кампанії відчувалась неминучість суттєвих реформ”. [7, с. 345-347]

Ще у 1856 р. Олександр ІІ офіційно заявив, що реформи потрібно проводити “зверху, ніж дочекатися, коли їх почнуть проводити знизу”. [6, с. 130]

У жовтні 1861 р. за згодою Олександра ІІ була створена комісія, до складу якої увійшов С. Зарудний та багато інших знаних юристів тієї епохи. Результатом роботи цієї комісії стали „Основні положення реформи судової частини в Росії”, які 29 вересня 1862 р. були передані імператору для опублікування. В цих положеннях уперше фіксувалися такі нові інститути і принципи, як відділення суду від адміністрації, виборний мировий суд, присяжні засідателі в окружному суді, запровадження адвокатури, принцип змагальності. На підставі даних положень були підготовлені Статут кримінального судочинства і Устав про покарання, що накладаються мировими суддями, які були затвердженні імператором Олександром ІІ 20 листопада 1864 р.

Важлива роль у підготовці судових перетворень у царській Росії належала статс-секретарю департаменту законів Державної ради, українцеві С. Зарудному. Відомий юрист-публіцист Г. Джаншієв так оцінював його роль: «Вплив і роль . борця за основи судового перетворення С.Зарудного були зовсім виняткові і безприкладні. З першого кроку своєї службової діяльності, з першими підготовчими стадіями цієї справи Зарудний безвідлучне стояв при ній і дієво працював у всіх подальших фазах даної справи .».

При підготовці судової реформи 1864 р. в Державній раді підкреслювалося, що “ .при об’єднанні адміністрації і суду в одних руках немає впевненості в тому, що кожна із двох влад, адміністративна і судова, буде триматись в її природних межах. З цих причин рішення адміністративної влади по справах судових завжди викликає до себе недовіру, і яке б покарання потім не призначалось, воно сприймається як свавілля влади і збуджує до незадоволення”.

Також при підготовці судової реформи ставились такі завдання:

1. Розділити суди, адміністрацію і поліцію;

2. Визначити відповідальність всіх і кожного перед судом;

3. Ввести гласність кримінального і цивільного судочинства;

4. Запровадити суд присяжних і інститут адвокатури.

Суттєвий вплив на проекти судової реформи робило підготовка скасування кріпосного права. Губернські дворянські комітети, організовані для з'ясовування побажань дворянства про скасування фортечної залежності, у 1858 р. подали свої пропозиції. Їх «постійно й уважно читав Олександр II» - писав А.В. Головін. [1, с.158]

Судова реформа, проведена на підставі затверджених Олександром ІІ 20 листопада 1864 р., після розгляду в Державній раді цар затвердив для запровадження 4 акти, які юридично оформили проведення судової реформи:

1) про заснування судових установлень (“Заснування судових установлень”);

2) статут кримінального судочинства (“Устав кримінального судочинства”);

3) статут цивільного судочинства (“Устав цивільного судочинства”);

4) статут про покарання, що накладались мировими суддями (“Устав про покарання, що накладаються мировими суддями”).

В цих документах проголошувалось відокремлення суду від адміністрації, яке забезпечувалось незамінністю суддів та судових слідчих; створення всестанових судових органів; рівність всіх перед судом; засновувався суд присяжних; встановлювались виборність мирових суддів, прокурорський нагляд за законністю судочинства. Це була одна з найпослідовніших реформ 2 половини ХІХ ст. Колишній становий, залежний від адміністрації суд замінювався судом, який базувався на демократичних принципах (змагальності, гласності, рівності усіх перед законом, права звинуваченого на захист та ін.).

Внаслідок використання європейської судової практики система судів, яку вводили судові статути від 20 листопада 1864 р., виглядала таким чином. Суди поділялися на дві категорії - з обраними та призначуваними суддями. Відповідно до статуту про заснування судових установлень судова влада належала мировим суддям, з'їздам мирових судів, окружним судам, судовим палатам і Сенату (верховний касаційний суд).

Також судові статути передбачали створення позастанових установ двох типів – загальних та мирових судів.

Мировий суд став найчисленнішою судовою установою. Мирові суди створювалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. Останні вирішувались мировими суддями одноосібно у порядку скороченого судочинства. [2, с.122-123]

Першою інстанцією мирових судів був одноособовий суд дільничного мирового судді або суд почесного (що працював безоплатно) мирового судді. Мирові судді обиралися на три роки земськими зборами або міськими думами з осіб, які мали вищу та середню освіту, відповідний віковий і службовий ценз. Установлювався також високий майновий ценз (15 тис. крб.), винятками були тільки відставні офіцери. Чинність мирового судді поширювалася на округ, який складався із кількох дільниць у повіті або місті, а до його компетенції належали кримінальні та цивільні порушення, грошовий еквівалент яких становив розмір штрафу: від 300 до 500 руб. Дільничні та почесні мирові судді повіту збиралися на сесії, які отримали назву з’їздів мирових суддів і на яких розглядалися апеляції на рішення мирових суддів, якщо і апеляція не влаштовувала вирок можна було оскаржити в касаційному порядку в Сенаті.

Система загальних судів складалася з окружних судів та судових палат. Першою інстанцією був окружний суд. Як правило, судовий округ співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ – як кримінальних, так і цивільних. Окружні суди створювались у складі призначуваних голови, його товариша (заступника) і членів суду.

Кримінальні справи розглядалися трьома суддями. Попереднє слідство здійснювали судові слідчі. Кримінальні справи, по яких підсудним загрожували покарання, пов’язані з позбавленням або обмеженням громадських прав, розглядалися за участю присяжних засідателів. Судовим засіданням керував голова колегії коронних суддів (судових чиновників), який після закінчення судових дебатів робив висновок та звертався із питанням до присяжних. Останні збиралися в спеціальній кімнаті та виносили свій вердикт щодо винуватості підсудного, причому їхнє рішення не залежало від думки коронних суддів. Вироки суду, винесені за участю присяжних засідателів, не підлягали апеляції, могли бути оскаржені лише до Сенату в касаційному порядку за ознакою порушення процесуального закону.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат