На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Судова реформа 1864 року в Україні

Реферати > Правознавство > Судова реформа 1864 року в Україні

Саме завдяки наполегливості суспільної думки того часу про неможливість заперечувати принципове значення адвокатури та ігнорувати принцип змагальності процесу судопровадження, зазначений правозахисний інститут в Російський імперії, до складу якої входила і Україна, за пропозицією нашого земляка з Харківщини Сергія Івановича Зарудного все ж таки був впроваджений введенням в дію Судової реформи царської Росії 1864 року. Тоді в Російський імперії згідно „Положення про введення в дію Судових Статутів” від 19 жовтня 1865 року був введений інститут присяжної адвокатури, за якою адвокати поділялися на дві категорії: присяжних і приватних повірених («присяжні» тому, що цими повіреними приймалася Присяга, отже по-суті сьогодні кожен з адвокатів України, як такий, що вже прийняв Присягу адвоката України, є присяжним), а на базі судових округів були утворені незалежні органи їх самоврядування. Таке самоврядування здійснювалося за територіальним принципом шляхом обрання адвокатами відповідного судового округу самоврядного органу адвокатів – Ради присяжних повірених, що здійснювала адміністративну та дисциплінарну владу відносно адвокатів відповідного судового округу. Присяжними могли бути особи, які досягли 25 років, мали вищу освіту та 5-річний стаж роботи секретарем сенату, судового чиновника чи помічника присяжного повіреного, на яких вони могли набути досвід провадження і вирішення судових справ на практиці. А приватними повіреними – громадяни, що досягли 18-річного віку, за винятком жінок, що здали іспит в окружному суді чи судовій палаті. На відміну від присяжних повірених, за участю яких зазвичай розглядалися судові справи в судових округах, приватні повірені могли брати участь лише в тих окружних судах, до яких вони були приписані.

При цьому зазначені незалежні правозахисні утворення в короткий строк набрали значного авторитету в суспільстві. А якісний склад самих захисників зростав разом із зростанням кількісного складу повірених та їх помічників. Однак зі збільшенням виправдовувальних вироків у відомих на той час справах, зростало занепокоєння царської влади відносно діяльності цього незалежного правозахисного інституту. Внаслідок чого вже в 1875 році було видано розпорядження про „тимчасове” припинення формування рад присяжних і про передачу контрольних функцій Рад присяжних окружним судам. Згодом Міністру юстиції було надано дозвіл виключати адвокатів з приватних повірених, які, на його суб’єктивну думку, не були гідні цього звання. За царськими антисемітськими Указами від 8 листопада 1889 року обмежено, а з 12 березня 1912 року – взагалі заборонено прийняття осіб єврейської національності до складу адвокатури. Тому становлення в Україні інституту присяжних та приватних повірених проходило повільніше, ніж в Росії. Судова реформа 1864 року, не зважаючи на те, що до 1917 року в Україні існувало лише три округи судових палат – Харківський, Київський та Одеський – де були сформовані та діяли Ради присяжних повірених, в Україні, забезпечувала інституту присяжних повірених статус незалежного від державної влади правозахисного органу. Саме цей статус впливав на рівень якісного відправлення правосуддя та рішення присяжних засідателів про виправдання підзахисних. Тим самим по мірі зростання авторитету інституту присяжних в очах громадян зростала і віра суспільства в правосуддя. [5, с.247]

З прийняттям у 1864 році «Судових статутів» реорганізувався інститут прокуратури за французьким зразком і набув характеру органу карного переслідування і державного обвинувачення перед судом нагляд за діяльністю судових слідчих, поліції та за місцями ув’язнення.

Прокурорський нагляд за суддями всіх інстанцій здійснювали обер-прокурори, прокурори і їхні товариші і здійснювався під спостереженням міністра юстиції як генерал-прокурора

Після реформи прокуратура, хоча і була включена до складу судового відомства, входила в нього як самостійна система, що має свою організаційну структуру. Важливими принципами організації прокуратури були єдність і строга ієрархічна підпорядкованість.

Функції загального нагляду, що були властиві прокурорському нагляду в дореформений період, були «забуті». Надалі ця обставина негативно вплинула на загальний стан законності в країні. [5, с.301]

Висновки

Причинами судової реформи 1864 року були такі важливі фактори:

1. Безлад, який існував в судовій системі Російської імперії і України як її складової частини, викликав незадоволення широких мас, які додатково були підбурені поразкою у Кримській війні (1853-1856 рр.);

2. Двосистемність судів, тобто невідповідність судових систем України та Росії;

3. Повна залежність судів від адміністрації, яка фактично втілювала в собі дві влади: виконавчу і судову;

4. Скасування кріпацтва в 1861 році, що неможливе без захисту особистості, немайнових прав та принципів законності, які можна захистити через суд, який повністю незалежний від адміністрації і може самостійно виносити вироки по таким справам керуючись законами;

Все це призвело до підготовки судової реформи. Під час підготовки ставились такі завдання: розділити суди, адміністрацію і поліцію; визначити відповідальність всіх і кожного перед судом; ввести гласність кримінального і цивільного судочинства; запровадити суд присяжних і інститут адвокатури. Які були на перших етапах реформи виконані, але з початком антидемократичних контрреформ були сплюндровані, а в деяких випадках зведені нанівець.

Судова реформа почалася 20 листопада 1864 року введенням в дію, після перегляду в Державній раді, Олександром ІІ 4 актів: “Заснування судових установлень”, “Устав кримінального судочинства”, “Устав цивільного судочинства”, “Устав про покарання, що накладаються мировими суддями”. В першому встановлювалась система судочинства. Другий та третій устави були процесуальними документами і встановлювали покарання за злочини та цивільні правопорушення. Четвертий устав встановлював систему та порядок діяльності мирових судів та визначав їхню компетенцію.

В результаті реформи змінювалась система судочинства. Зокрема відповідно до статуту про заснування судових установлень судова влада належала мировим суддям, з'їздам мирових судів, окружним судам, судовим палатам і Сенату.

Позастанові суди складали: мирові суди і з’їзд мирових суддів. Мировий суд став найчисленнішою судовою установою. Мирові суди створювалися для розгляду дрібних кримінальних та цивільних справ. У мировому окрузі були почесні мирові судді, що разом із мировими дільничними суддями даного округу утворювали вищу інстанцію - з'їзд мирових судів (апеляційний суд для мирових судів).

Першою інстанцією загальних судів був окружний. Який, як правило, створювався в окрузі і співпадав з територією губернії. Саме в окружному суді розглядалася основна маса судових справ – як кримінальних, так і цивільних.

Судова палата засновувалася в окрузі, що об'єднував декілька губерній або областей (по особливому розкладу). Вона ділилася на департаменти, що складалися з голови і членів департаменту. Судова палата відала 8-10 окружними судами.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат