На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Судова реформа 1864 року в Україні

Реферати > Правознавство > Судова реформа 1864 року в Україні

Сенат продовжував залишатися головною судовою установою України (зараз подібні функції в Україні виконує Верховний суд України), виконуючи касаційні функції.

Змінювались і процесуальні засади судочинства. Можна виділити, що основними стадіями в кримінальному процесі, відповідно до Статуту, визнавалися: попереднє розслідування, передання суду, підготовчі розпорядження до суду, розгляд справи, виконання вироку. Розрізнялися такі вироки: остаточні (який підлягали перегляду тільки в касаційному порядку, тобто не по суті, а лише по питанню про їхню законність або незаконність) і неостаточні (що допускали можливість перегляду справи по суті, тобто в порядку апеляції).

За судовою реформою створювались нові інститути адвокатури або повірених та суду присяжних, реорганізовувалась прокуратура.

На теренах України суд присяжних запровадився поетапно, нероздільно з поширенням його в Російській імперії. У процесі обґрунтування та створення статутів, що регламентували діяльність суду присяжних, визначна роль належала українцеві С.Зарудному. Головних науково-практичних проблем, щодо яких розгорнулася дискусія про шляхи розв'язання та впливу на діяльність даного суду, є п'ять. Проблеми доцільності створення та функціонування суду присяжних були у полі зору та ґрунтовно вирішувалися відомими юристами, які працювали в Україні. Аналіз поглядів на означені проблеми та аргументів щодо розв'язання останніх свідчить про їх багатогранність і складність. Вирішення вказаних проблем у практичній діяльності суду присяжних України характеризується частими змінами законодавчої бази, які не завжди були виправданими, нерідко зумовлювали регрес у судочинстві. Цей суд неоднозначно сприймався різними верствами суспільства, що потрібно враховувати у нинішній практиці розвитку судочинства держави.

Тодішня наукова дискусія щодо суду присяжних була досить напруженою і складною. Це зумовлювалося низкою проблем, що стосувалися діяльності даного інституту судочинства, нерозв'язаністю їх як у практичному, так і у теоретичному відношеннях.

Завдяки наполегливості суспільної думки того часузазначений правозахисний інститут у Російський імперії, до складу якої входила і Україна, все ж таки був запроваджений під час Судової реформи 1864 р., за якою адвокати поділялися на дві категорії: присяжних і приватних повірених. При цьому якісний склад самих захисників зростав разом із зростанням кількісного складу повірених та їх помічників.

Зі збільшенням виправдувальних вироків у відомих на той час справах набули значного авторитету в суспільстві адвокатські утворення в короткий термін, що викликало занепокоєння царської влади. Відтак, у 1875 р. було видано розпорядження про „тимчасове” припинення формування рад присяжних і про передачу зазначених контрольних функцій рад присяжних окружним судам. Згодом Міністру юстиції було надано дозвіл виключати адвокатів з приватних повірених, які, на його суб’єктивну думку, не були гідні цього звання. Також указом царя було обмежене право національних меншин на працю адвокатами.

Як зазначалося раніше реорганізовувалась прокуратура за французьким зразком і після реформи вона виконувала функції підтримання інтересу держави в суді, нагляд за судами, поліцейські функції. Як бачимо склад судового процесу не змінився до наших часів лише зазнав деяких змін.

Насамкінець, попри всю незаперечну значимість судової реформи, її не варто ідеалізувати. Вона мала кілька слабких місць, серед яких найперше варто зазначити те, що вона поширювалася далеко не на всю імперію, а лише на ті її губернії, де вводилися органи місцевого самоврядування - земства та міські думи. Оскільки саме вони обирали мирових суддів та присяжних повірених. У губерніях, які не позбулися ознак тих держав, до складу яких вони раніше входили, або власних національних, судова реформа запроваджувалася поетапно зi значним відставанням від центру. До таких належали і губернії Правобережної України, де реформа почала поширюватися зi значним запізненням та з відмовою від виборного принципу, який було замінено урядовим призначенням на ті посади, які в інших губерніях обиралися населенням.

Компетенції та можливості судів першої інстанції не раз змінювалися в бiк обмежень. Судовим палатам 1866 р. були передані з окружних судів справи про злочини та про порушення правил друку. 1872 р. справи про державні злочини були виведені з компетенції палат, і для їхнього розгляду засновувалося Особливе присутствіє сенату для розгляду справ про державні злочини та протизаконні організації. 1878 р. ця категорія справ знову була повернута для розгляду судовими палатами. Крім того, вони почали розглядати справи, які раніше входили до компетенції окружних судів: про спротив розпорядженням уряду та явне непідкорення владі, про образу і неповагу до державних установ і чиновників при виконанні ними службових обов’язків. У 1878 і 1879 рр. ці справи тимчасово передавалися на розгляд військових судів.

Також слід відмітити, що в правобережних українських губерніях, як і загалом в західних, судова реформа мала суттєві відмінності від інших губерній. Там мирові суди запроваджувалися окремо від загальних. Тож мирові судді в Правобережній Україні запроваджувалися з 1872 р., а судові палати - на другому етапі реформи. На перехідному етапі створювалися об’єднані палати кримінального і цивільного суду. Так, Київська з’єднана палата кримінального та цивільного суду діяла впродовж 1871-1880 рр. і з’ясовувала невирішені справи ліквідованих повітових судів та судових палат, а також займалася встановленням конкурсного управління у справах неспроможних боржників.

Це насамперед пов’язано з тим що проведення судової реформи у часі фактично збіглось з проведенням так званої «контрреформи» (прийняттям законодавства, спрямованого на скасування демократичних принципів судочинства і судоустрою, закладених у 1864 р.).

Список використаних джерел і літератури

1. Гончаренко В.Г. Історія держави і права. – К., 1996 – 290 с.

2. Іванов В.М. Історія держави і права України (навчальний посібник). – К., 2003 – 410 с.

3. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України. – К.,2001 – 320 с.

4. Музиченко П.П. Історія держави і права України (навчальний посібник). – К.,1997 – 490 с.

5. Смолій В.А. Історія України. – К.,1997 – 480 с.

6. Субтельний О.Р. Україна: історія. – К., 1993 – 357 с.

7. Тація В.А., Рогожина А.Й. Історія держави і права України. – К.,2000 – 520 с.

8. Тертишник В. Суд присяжних: суть, ідеї, історичний досвід та актуальні проблеми. – К., 2003. – 168 с.

9. С. Чайковський А.С. Історія держави і права України (навчальний посібник). – К., 2003 – 512 с.

10. Шевчук В.Г., Тараненко М.Г. Історія української державності (курс лекцій) – К.,1999 – 290 с.

11. Шевченко О.О. Історія українського права (навчальний посібник). – К.,2000 – 310 с.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат