На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правове становище населення в міжнародному праві

Реферати > Правознавство > Правове становище населення в міжнародному праві

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

Навчально-науковий інститут права, економіки та соціології

Кафедра конституційного та міжнародного права

заочна форма навчання

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

З дисципліни – «Міжнародне право»

Тема : «Правове становище населення в міжнародному праві»

м. Харків – 2010 р.

План

Вступ

1 Міжнародно-правові питання громадянства

1.1 Набуття громадянства

1.2 Втрата громадянства

2 Режими іноземців

3 Право притулку

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Основою правового статусу особи як одиниці населення як у державному, так і в міжнародному праві є громадянство. Громадян з державою поєднує стійкий правовий зв'язок, що проявляється у чітко визначених законодавством кожної країни взаємних правах та обов'язках. Громадяни мають певні права та обов'язки по відношенню до своєї держави, а держава забезпечує захист їх прав та інтересів як на своїй території, так і за її межами. Держави наділяють своїх громадян більш високим рівнем прав, ніж іноземців, у тому числі певною правоздатністю участі в управлінні державою безпосередньо або через представницьку систему. У демократичній державі громадянство забезпечує повноправне членство, яке дає право брати участь в управлінні державою і гарантує громадянинові право на захист з боку держави.

Поняття громадянства як приналежності людини державі, що існувало раніше, має все менше прибічників, хоча і в сучасній літературі та практиці його можна зустріти. Так, два знаних французьких юристи зазначають, що в юридичному контексті громадянство є “правова приналежність людини до населення, що проживає в якій-небудь державі. Ця приналежність підпорядковує громадянина так званій особистій юрисдикції держави, до якої він належить”.

Більш поширеним і у вітчизняній, і у зарубіжній літературі є поняття громадянства як правового зв’язку людини з державою, що визначає взаємні права та обов’язки.

Термін “громадянство” походить від слів “град”, “городянин”. В англійській мові – “city” – “citizenship”. У німецькій мові “Bűrger” – не лише громадянин, а і міський житель. Пояснення – в тому, що перші республіки переймали досвід самоуправлінських міст. Зараз у документах для позначення громадянства використовується інший термін – “nationality” (англ.), “nationalité” (франц.), “nazionalitá” (італ.). Що означає приналежність до держави. Справа в тому, що термін “nation” в іноземних мовах (англійській, французькій та ін.) означає не національність в етнічному значенні, як це є в українській мові, а “нація”, “народ”, “держава” у суспільно-політичному значенні. Однак у зв’язку з неточним перекладом в українській мові і вкорінилися такі назви, як, наприклад, “Організація Об’єднаних Націй” (замість “Організації Об’єднаних Держав” – адже членами ООН є не нації, а держави). Крім громадянства, вживається термін “підданство”, який раніше використовувався для позначення приналежності монархії. У теперішні часи цей термін звичайно рівнозначний терміну “громадянство”, або взагалі не вживається : в ряді монархій (наприклад, в Бельгії, Іспанії, Нідерландах) у конституціях і в законодавстві його замінив термін “громадянство”.

Необхідно зазначити, що громадян не можна розцінювати лише як сукупність осіб, які проживають на території певної держави. Така сукупність утворює її населення, яке складається з громадян даної держави, а також іноземців та осіб без громадянства – апатридів. Населення – демографічна, а не правова категорія. Немає також підстав вважати громадянами усіх осіб, на яких поширюється влада держави, її суверенітет. Суверенна влада держави є обов’язковою як для громадян даної держави, так і для іноземних громадян та осіб без громадянства, що проживають чи перебувають на її території.

У деяких країнах існують різні види громадянства. У Нідерландах особи, що народилися в “голландських володіннях” (тобто в колоніях), володіють статусом “голландських підданих”, на відміну від повноправних громадян “нідерландців”. У деяких федераціях, наприклад, в США, крім федерального громадянства існує громадянство суб’єктів. А у Швейцарії, крім федерального громадянства існують громадянства кантону і общини. У міжнародному праві існує тільки федеральне громадянство.

Більш складним явищем є громадянство Європейського Союзу, встановлене Маастріхтським договором про ЄС, згідно з яким “кожна особа, що має громадянство держави-члена, є громадянином Союзу”.

1 Міжнародно-правові питання громадянства

Населення як складовий елемент держави вступає у складні правові зв’язки з іншими складовими елементами держави: територією та державною владою. В дійсності держава здійснює власні повноваження щодо своїх громадян, навіть якщо вони знаходяться на території іноземної держави; таким чином територіальні повноваження держави, що надає їм притулок, та власні повноваження держави їхнього походження повинні бути узгоджені та взаємозалежні, саме міжнародному праву належить це здійснити. З іншого боку, повноваження держави передбачають визначення умов надання свого громадянства, але саме міжнародне право визначає умови протиставлення цього громадянства іншим державам. Таким чином, суверенітет держави щодо її громадян постає як сукупність повноважень, регламентованих міжнародним правом.

Ми розглянемо в загальних рисах ці складні питання, водночас аналізуючи деякі особливі ситуації, які змінюються залежно від різновидів національного законодавства та чинних договорів.

1.1 Набуття громадянства

Правове регулювання порядку надання громадянства у різних державах має свої особливості, оскільки всі питання, пов’язані з цим, регулюються тими ж державами. Це не означає, що вони можуть довільно встановлювати порядок набуття громадянства, не зважаючи на загальновизнані принципи міжнародного права та міжнародні звичаї. Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація, або набуття громадянства в силу народження. Згідно із загальновизнаними принципами міжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Дане положення міститься у принципі 3 Декларації прав дитини 1959 року і в п. 3 ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року. Отже, згідно із сучасними нормами міжнародного права, дитина ні при яких умовах не повинна залишитися апатридом (особою без громадянства).

Філіація може здійснюватися на основі двох основних принципів: “права крові” (jus sanguinis) та “права ґрунту” (jus soli).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат