На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Реферати > Правознавство > ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "Міжнародне право"

на тему "ФІЗИЧНІ ОСОБИ ЯК СУБ’ЄКТИ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА"

Харків 2011

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальні засади правового статусу фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права

2. Поняття та колізійні питання громадянства

3. Іноземці за законодавством України

3.1 Іммігранти

3.2 Іноземці, які тимчасово перебувають на території України

3.3 Біженці

3.4 Особи, яким надано політичний притулок

4. Правоздатність іноземців в Україні

5. Дієздатність іноземців в Україні

6. Правове становище громадян України за кордоном

Список літератури

ВСТУП

Серед суб’єктів міжнародного приватного права значне місце займають фізичні особи – громадяни та іноземці. У доктрині, законодавстві та практиці поняття "іноземець" об’єднує власне іноземних громадян (підданих), осіб без громадянства (апатридів), осіб з кількома громадянствами (біпатридів) та ін.У сучасних умовах до кола осіб, відносно яких діють норми міжнародного приватного права, з урахуванням особливостей їх правового становища відносяться також біженці, особи, яким надано політичний притулок та ін. Нормами міжнародного приватного права регулюються цивільні, сімейні, трудові, процесуальні права фізичних осіб, тобто дані особи наділяються певним правовим статусом у міжнародних приватноправових відносинах.

У загальному розумінні правовий статус суб’єкта – це система визнаних і закріплених державою у законодавчому порядку прав та обов’язків даного суб’єкта. Правовий статус фізичних осіб як суб'єктів міжнародного приватного права - це сукупність усіх належних їм прав, свобод та обов’язків.

1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ФІЗИЧНИХ ОСІБ ЯК СУБ'ЄКТІВ МІЖНАРОДНОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА

Особливість правового статусу фізичної особи полягає у тому, що, перебуваючи в іншій державі, вона підпорядковується двом правопорядкам:

–своєму вітчизняному (закону громадянства (lex patriae) чи закону постійного місця проживання (lex domicilii)), оскільки зберігає правовий зв’язок з державою свого громадянства чи постійного місця проживання, правовий статус громадянина своєї держави, користується її захистом, підкоряється її законам та

–правопорядку держави перебування (тієї держави, на території якої фізична особа перебуває у конкретний момент).

Статус цих осіб визначається також міжнародними угодами, наприклад, Конвенцією про правовий статус біженців від 28.07.1951 р., Конвенцією про правовий статус осіб без громадянства від 28.09.1954 р., іншими міжнародними угодами щодо прав та обов’язків фізичних осіб у конкретних правовідносинах.

Основоположне значення для визначення правового становища фізичних осіб мають загальновизнані принципи та норми міжнародного права щодо прав та обов’язків людини, що містяться у Загальній декларації прав людини 1946 р., Міжнародному пакті про громадянські й політичні права 1966 р., Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права 1966 р. та ін. (наприклад, заборона дискримінації за ознаками раси, національності, статі тощо).

Проте, як свідчить історія розвитку людства, правовий статус іноземців визнавався не завжди. У римському праві іноземці не визнавались суб’єктами права; іноземець був ворогом (hostis), що перебував поза охороною закону. Лише з 212 р. їм було надано статус jus gentium. За часів феодалізму правове становище іноземців характеризувалося повною незабезпеченістю прав, фактичним безправ’ям. Французька революція XVIII ст. викликала зміни у становищі іноземців, проголосивши принципову рівність всіх перед законом та урівнявши іноземців у правах з власними громадянами. У XIX ст. розвиток міжнародної торгівлі, економічних та культурних зв’язків спонукав до суттєвого укріплення прав іноземців, надання іноземцям цивільної правоздатності без укладання спеціальних міжнародних угод. Обмеження прав іноземців набули характеру спеціальних законів, виключень із загальних засад надання іноземцям національного режиму. Особливого значення у сфері прав іноземців набули реторсії: у випадку застосування іноземною державою будь-яких обмежень дискримінаційного характеру до нашої держави, наших громадян чи юридичних осіб, Україною може бути у відповідь застосовано заходи обмежувального характеру до такої іноземної держави, її громадян та юридичних осіб. Метою таких заходів є скасування дискримінаційних обмежень, що були введені іноземною державою, та нормалізація відносин між державами.

2. ПОНЯТТЯ ТА КОЛІЗІЙНІ ПИТАННЯ ГРОМАДЯНСТВА

Питання громадянства на міждержавному рівні врегульовано за допомогою чисельних нормативно-правових актів, серед яких: Конвенція, що регулює деякі питання, пов’язані з колізією законів про громадянство від 12.04.1930 р. (Україна не бере участі), Конвенції про громадянство одруженої жінки від 20.02.1957 р. (набула чинності 11.08.1958 р., ратифікована Президією Верховної Ради СРСР 28.08.1957 р.), Про скорочення безгромадянства від 30.08.1961 р. (Україна не бере участі); Про скорочення випадків багатогромадянства та про військову повинність у випадках багатогромадянства від 06.05.1963 р. (та протоколи до неї від 24.11.1977 р. і від 02.02.1993 р.), Щодо спрощеного порядку набуття громадянства громадянами держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав від 19.01.1996 р., Європейська конвенцію про громадянство від 06.11.1997 р. (укладена у м. Страсбург, діє щодо держав-членів Ради Європи) та двохсторонні міжнародні договори за участю України про усунення випадків подвійного громадянства (наприклад, Договір між Україною та Республікою Узбекистан про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства від 05.12.1996 р., Договір між Україною та Грузією про запобігання виникненню випадків подвійного громадянства та усунення вже існуючого подвійного громадянства від 28.10.1997 р.).

У зазначених нормативних актах визначено поняття громадянства як правовий зв'язок між особою та державою. У деяких випадках фізична особа може мати подвійне (множинне) громадянство, що означає одночасну належність особи до громадянства двох або більше держав (таких осіб прийнято називати біпатридами); або ж не мати громадянства жодної держави, - і тоді мова йде про особу без громадянства (апатрида). Кожна держава самостійно визначає належність особи до свого громадянства.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат