На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Президент у механізмі здійснення державної влади

Реферати > Державне регулювання > Президент у механізмі здійснення державної влади

Президент є главою держави в країнах із республіканською формою правління. Він є носієм верховної державної влади і вищим представником держави у її відносинах із іншими країнами.

В Україні пост Президента було введено через рік після прийняття Декларації про державний суверенітет і майже незабаром після схвалення Верховною Радою Концепції нової Конституції України. За Законом “Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР” від 5-го липня 1991 р., яким тогочасна Конституція була доповнена главою 12 “Президент Української РСР”, Президента було визнано найвищою посадовою особою української держави і главою виконавчої влади.

Статус Президента, йього повноваження та місце, яке він посідає в політичній системі держави, визначається передусім конституційними нормами. Введення конституційного інституту Президенства було пов‘язане з необхідністю зміцнення системи центральних органів влади, забезпечення їх цілеспрямованої діяльності в складний період набуття Україною незалежності. Перший Президент незалежної України був обраний всенародно 1 грудня 1991 р. одночасно із проведенням всенародного Референдуму, що підтвердив Постанову Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. про проголошення України незалежною суверенною державою.

За роки з часу впровадження в Україні поста Президента його правовий статус змінювався. Спочатку Президент України був визначений, як найвища посадова особа Української держави і глава виконавчої влади. Пізнішими змінами до Конституції України Президент визначався за статусом як глава держави та глава виконавчої влади. Цей статус було підтверджено Конституційним договором 1995 р.

За чинною Конституцією:

“Президент є главою держави і виступає від її імені”. А вищим органом у системі органів виконавчої влади є Кабінет Міністрів.

Заміна статусусу Президента як найвищої особи держави на статус глави держави має принципове значення. Адже глава держави уособлює державу в цілому. Якщо інші державні структури виконують в державному механізмі певні функції - законодавствують, управляють, здійснюють правосуддя, то Президент репрезентує державу вцілому як в середині країни, так і за рубежем.

Визначення Президента виключно як глави держави обумовлює надання йому певних повноважень по відношенню до інших органів, що входять до всіх гілок державної влади. Конституцією передбачено виконання Президентом більше тридцяти важливих функцій. Наприклад, як гарант дотримання Конституції Президент може скасовувати акти Кабінету Міністрів та Ради міністрів Автономної Республіки Крим. У зазначених Конституцією випадках (якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися) Президент припиняє повноваження Верховної Ради України. В свою чергу Верховна Рада має право на усунення Президента з посади в порядку процедури імпічменту в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Таким чином Конституція України містить багато суттєвих положень відносно посади Президента України, його повноважень , взаємовідносин з іншими органами влади та посадовими особами. Важливо також зазначити, що в Конституції передбачено процедуру так званої “контрасигнатури”, коли укази і розпорядження Президента набувають чинності лише з моменту підписання їх відповідними посадовими особами виконавчої влади. Такий порядок досить поширений у сучасному світі.

Як глава держави Президент має постійно інформувати широку громадськість, депутатів про основні напрямки політики держави, про чергові завдання які поступають на шляху її розвитку. Саме в цьому плані Конституція встановлює , що Президент “звертається з посланням до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України”.

Запровадження в Україні інституту президентства відбувалось одночасно з виданням закону про вибори Президента. Цей закон врегулював весь спектр питань, пов‘язаний з виборами Президента. Зокрема в ньому були визначені вимоги, що ставляться до кандидата у Президенти, принципи участі громадян у виборах, організація і проведення виборів, підрахунок голосів після виборів тощо. В україні Президент обирається строком на 5 років. Одна і та сама особа не може бути Президентом більш ніж два строки підряд. Хоча буквальне тлумачення Конституції (стаття 103, частина 3) дає підстави стверджувати, що особа, яка була обрана Президентом України і двічи підряд обіймала цю посаду, може і в третє балотуватись на цей пост за умов, якщо між її попередньою легіслатурою і цими виборами хтось інший посідав пост Президента.

Аналіз конституційних повноважень Президента України, їх співвідношення з повноваженнями Верховної Ради, Кабінету Міністрів, інших державних органів свідчить, що Україну не можна віднести ні до парламентського, ні до президентського типу республік - це республіка змішаного типу, що є характерним для багатьох інших країн світу (Фінляндія, Казакхстан, Франція).

Повноваження Президента при президентській,

напівпрезидентській та парламентській республіках.

Інститут президенства був заснований в США. Творці американської Конституції створили сильну, одноособову президентську владу, сполучивши в одній особі повноваження і глави держави і глави уряду. Одночасно, для того, щоб запобігти перетворенню єдиної виконавчої влади в режим особистої влади, попередити виникнення диктатури і свавілля, “батьки-засновники” закріпили принцип поділу на законодавчу, виконавчу і судову влади, доповнили йього системою взаємних “стримань і противаг” цих влад по відношенню одна до одної.

За американською моделлю президентського правління президент має президент має широкі і різноманітні повноваження, але він діє лише в межах федеральної виконавчої влади, і в силу конституційного розподілу влад не може одноособово керувати усім державним апаратом. Його повноправними партнерами і “противагами” виступають незалежний від президента Конгрес та і не менш незалежний Верховний суд. При всій силі своєї влади, помноженої на особисту активність ні один президент США не був спроможний досягти якихось значних змін у внутрішній і зовнішній політиці американської держави без підтримки вищого законодавчого органу країни. Політична система США дає можливість президенту зосередити в своїх руках велику владу лише при одній умові - йього повинна підтримувати більшість членів Конгресу. В такій тісній залежності президентської політики від позиції і дій парламенту - одна з найважливіших відмінностей американської моделі президентства від авторитарних моделей президентської влади.

Американська модель президенства не допускає виникнення двовладдя в политичній системі, стану коли президент проводить свою політику, а Конгресс здійснює свій курс. Система розподілу і балансу влад навіть за умов, коли президент представляє одну партію, а більшість Конгресу підтримує опозиційну партію, забезпечує єдність державної політики.

Президентська модель США по багатьох своїх атрибутах була впроваджена в інших країнах Латинської Америки. Там так само Конституційно затверджена республіканська форма правління, президент суміщає функції глави держави і глави уряду, законодавча влада представлена Конгресом, а судова - Верховним судом. Але в той же час латиноамериканська модель президентства значно відрізняється від американської.

Насамперед в латиноамериканських країнах інститут президенства явно домінує над усіма іншими, а парламенти цих країн не мають того контроля над виконавчою владою, яку має Конгрес США. Навідміну від президента США латиноамериканські глави держав за особистим розсудом формують свої урядові кабінети, і затвердження парламентом президентських призначень на урядові посади в конституціях цих країн не передбачено. Не дивлячись на те, що декілька латиноамериканських держав проголосили себе федераціями, президенти в таких країнах мають узаконену можливість здійснювати так звані інтервенції у справи суб‘єктів федерації, аж до зміщення губернаторів штатів, чого не вправі робити президент США. Значно більше влади у латиноамериканських президентів у сфері економічної політики держави. Це зумовлено тим, для багатьох латиноамериканських країн характерна наявність великої кількості державних компаній, які знаходяться під прямим контролем урядовців.

В багатьох країнах Азії та Африки також спостерігаємо наявність президентської моделі правління. Але Афро-азиатська модель відрізняється великим авторитаризмом, який нерідко приймає форми тоталітарного режиму. Президенти в більшості цих країн не лише об‘єднують в своїх руках функції глави держави, а й водночас є лідерами правлячих партій. Саме ці партії в багатьох африканських і азиатських країнах є або єдиними, або пануючими в політичному житті цих країн, що дає можливість президентові формувати з числа свої сторонників не лише уряд і місцеві органи влади, але й парламент. Сам парламент в багатьох афро-азиатських країнах посуті не грає самостійної ролі та фактично не має реальних законодавчих повноважень. Внаслідок цього парламент не тільки не може бути противагою президентській владі, але й покірливо підтримує всі президентські рішення, оформлюючи їх у вигляді законів.

Уряд в афро-азиатській моделі президенства не має амостійності в своїх діях, хоча в бігатьох країнах Азії та Африки разом з посадою президента існує і посада прем‘єр-міністра. Прем‘єр назначається президентом із числа довірених йьому осіб і відповідальний тільки йому, а не парламенту. І прем‘єр, і будь-який інший чиновник може бути усунений президентом з посади. Судова влада також залежить від президента, який особисто призначає суд‘їв і контролює їх діяльність.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат