На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Постанова слідчого про закриття кримінальної справи: зміст і значення

Реферати > Правознавство > Постанова слідчого про закриття кримінальної справи: зміст і значення

Безумовними підставами закриття справи є всі ті обставини, які виключають провадження у кримінальній справі (ст. 6 КПК); наявність будь-якої з них зобов'язує слідчого закрити кримінальну справу в цілому або ж відносно окремої особи. На відміну від них на підставі статей 7–10 КПК слідчий вправі закрити кримінальну справу, але не зобов'язаний це робити. Реабілітуючими є такі підстави закриття кримінальних справ, за якими особа визнається невинною у вчиненні злочину, в зв'язку з чим відновлюється добре ім'я, репутація, і відносять до їх числа тільки три: відсутність події злочину; відсутність у діянні особи складу злочину і недоведеність участі обвинуваченого у вчиненні злочину (пп. 1 і 2 ст. 6 КПК, п. 2 ст. 213 КПК). Всі інші обставини — нереабілітуючі, і хоч особу звільняють від кримінальної відповідальності, доведеність її вини у вчиненні злочину однак не ставиться під сумнів. Це не суперечить принципу презумпції невинності, згідно з яким винною у вчиненні злочину особа може бути визнана лише за вироком суду відповідно до закону, оскільки суд через встановлені у тому ж законі обставини і на підставі чинного КПК може вирішити це питання у вироку тільки щодо осіб, справи яких знаходяться на його розгляді. У зв'язку з різницею моральних і матеріальних наслідків закриття кримінальних справ за тими чи іншими підставами і з метою посилення гарантій прав особи назріло питання про те, щоб правом звільнення від кримінальної відповідальності з усіх без винятку нереабілітуючих підставах, а також у разі недоведеності участі особи у вчиненні злочину був наділений тільки суд [3].

Для закриття кримінальної справи на підставі п. 1 ст. 6 КПК у ході розслідування безумовно слід встановити відсутність події як такої (людина жива, речі не втрачені тощо) або некримінальний характер події (людина загинула від ураження блискавкою, річ загублена через недбалість власника, а не викрадена, тощо). У цих випадках до кримінальної відповідальності не може бути притягнутий ніхто. Підкреслимо, що відсутність події злочину є безумовною підставою для закриття справи в цілому, а не лише щодо окремої особи. З такою ж безсумнівністю повинна бути встановлена відсутність складу злочину в діяннях конкретної особи при обґрунтуванні рішення про закриття кримінальної справи за п. 2 ст. 6 КПК. За буквальним визначенням третьої з реабілітуючих підстав для закриття справи — при недоведеності участі обвинуваченого у вчиненні злочину (п. 2 ст. 213 КПК) — справа може бути закрита тільки щодо особи, яка раніше притягувалась як обвинувачений у даній справі. На практиці така підстава тлумачиться у більш широкому розумінні: кримінальні справи закриваються також:

– щодо підозрюваних, тобто осіб, які затримувалися на підставі статей 106 та 115 КПК, або тих, щодо яких обирався будь-який запобіжний захід (ст. 431 КПК);

– щодо інших осіб, які не притягувалися у справі як підозрювані, хоча певні дані про їх причетність до злочину у справі наявні;

– щодо осіб, проти котрих порушувалася кримінальна справа (ст. 981 КПК).

Така ситуація у правозастосуванні свідчить не стільки про порушення з боку органів розслідування, скільки про недосконалість норми закону. Офіційної реабілітації (спростування) може вимагати не тільки обвинувачений і підозрюваний, але й інші особи, дані про причетність яких до вчиненого злочину набрали розголосу. Тому формулювання даної підстави потребує уточнення з тим, щоб вказівки у законі про недоведеність участі особи у вчиненні злочину не пов'язувалися з конкретизацією процесуального становища такої особи. До того ж після закриття кримінальної справи за конкретним обвинуваченням (епізодом) така особа може залишатись обвинуваченим (але за інші діяння) і навіть може бути визнана потерпілим у цій же справі. Закриття кримінальної справи за недоведеністю вини конкретної особи не завжди приводить до закриття кримінальної справи в цілому. Якщо не доведено, що злочин вчинила дана особа, то потрібно вжити заходів до встановлення справжнього винного, і у такому разі мова може йти лише про зупинення розслідування (п. 3 ст. 206, ст. 209 КПК). Тільки в особливих випадках недоведеність участі особи у вчиненні злочину приводить і до закриття кримінальної справи: це ситуації вчинення діяння злочину "сам-на-сам”, при яких причетність будь-кого до діяння абсолютно виключена, а доказів винності відомої особи не вистачає [5].

Статті 7 і 71 КПК передбачають можливість закриття кримінальної справи:

1) внаслідок зміни обстановки;

2) з притягненням особи до адміністративної відповідальності;

3) з передачею матеріалів справи на розгляд товариського суду;

4) із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру;

5) з передачею особи на поруки громадській організації або трудовому колективу.

У всіх цих випадках слідчий може закрити кримінальну справу тільки за згодою прокурора. До закриття кримінальної справи особі повинно бути роз'яснено суть діяння, що містить ознаки злочину, підстави звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття справи на цій підставі. Закриття кримінальної справи за всіма цими підставами не допускається, якщо особа, яка вчинила діяння, що містить ознаки злочину, проти цього заперечує. У цьому разі провадження у справі продовжується звичайним порядком (статті 7, 71 КПК). Кримінальна справа у цих випадках або направляється до суду, або закривається за іншими підставами.

З цих положень закону виходить, що відсутність попередньої згоди особи, щодо якої слідчий має намір прийняти таке рішення, виключає можливість винесення постанови про закриття кримінальної справи, у тому числі і у випадках, якщо прокурор дав вказівку про закриття справи до з'ясування позиції зазначеної особи.

При вирішенні питання про закриття кримінальної справи відповідно до статей 7–10, 11-1 КПК слідчий і прокурор зобов'язані з'ясувати думку потерпілого і в разі закриття справи повідомити про це потерпілого та його представника (ч. 1 ст. 12 КПК). Незгода потерпілого з наміром слідчого закрити кримінальну справу не становить правової перешкоди для прийняття такого рішення, але, зрозуміло, що обґрунтовані заперечення потерпілого повинні братися до уваги.

Приймаючи рішення про закриття кримінальної справи за цими підставами, слід мати на увазі таке. Із змісту ст. 7 КПК випливає, що рішення про звільнення особи від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обстановки може бути прийняте, якщо такі зміни сталися після вчинення суспільно небезпечного діяння, якими визнаються: істотні зміни соціально-економічної ситуації, політичного устрою, умов життя, стану здоров'я даної особи, членів її сім'ї, так зване активне розкаяння з цілковитим відшкодуванням шкоди або усуненням інших негативних наслідків злочину.

Крім того всі підстави для закриття кримінальної справи можуть бути поділені на реабілітуючі та нереабілітуючі.

Реабілітуючі підстави - це такі, в силу яких особа визнається невинною у вчиненні злочину, повністю добропорядною та реабілітованою: відсутність події злочину; відсутність складу злочину, в тому числі й за наявності необхідної оборони, уявної оборони або крайньої необхідності; недосягнення віку з якого можлива кримінальна відповідальність.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат