На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Особливості процесуального становища Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Реферати > Правознавство > Особливості процесуального становища Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Курсова робота

з курсу: Цивільно-процесуальне право України

На тему: "Особливості процесуального становища Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"

Київ 2010 р.

Зміст

Вступ

Розділ І. Уповноважений Верховної ради України з прав людини як суб’єкт цивільно-процесуального права

1.1 Омбудсман у цивільному процесі

Розділ ІІ. Права та обов’язки Уповноваженого Верховної ради України з прав людини у цивільному процесі

Розділ ІІІ. Аналіз судової практики участі Уповноваженого ВРУ у цивільному процесі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

В Україні на сучасному етапі її розвитку проходить вдосконалення правової бази, якою закріплено правове становище громадян і організацій і встановлені гарантії реалізації захисту їх прав і свобод, визначених Конституцією та іншими законами України. Конституційні норми, в яких закріплені ці права і інтереси, виступають основою для деталізації їх в галузевому законодавстві, регулювання всіх аспектів їх дії і для визначення юридичних гарантій реалізації, а також для встановлення процесуального порядку захисту суб’єктивних майнових та особистих немайнових (цивільних) прав, охоронюваних законом інтересів і свобод, в тому числі також засобами цивільного процесуального права.

Конституція України вперше замість проголошення фрагментарного набору прав і свобод, як це було у попередніх Конституціях, визначила систему прав і свобод у всіх основних сферах суспільного життя, підтвердивши цим визнаний людством постулат про те, що всі права - громадянські, політичні, економічні, соціальні, культурні - є універсальними, неподільними, взаємозалежними і взаємопов'язаними. Основний Закон України значно розширив коло конституційних прав і свобод та, істотно збагативши їх за змістом, закріпив гарантії їх реалізації. Крім матеріального закріплення прав і свобод, у ст.55 Конституції України уперше було закладено правові підвалини для реформування діючих і запровадження нових механізмів конституційної системи захисту прав і свобод людини, яка включає насамперед систему судів України як центральну ланку захисту прав людини, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, міжнародні судові та інші органи, членом або учасницею яких є Україна.

Сьогодні вже у 100 країнах світу, які прилучилися до демократичних форм правління, функціонують так звані інституції омбудсмана. Вони є неперевершеним набутком людства у захисті прав людини. Омбудсман, не підміняючи ані прокуратуру ані суди, має донести до державної влади примат принципів верховенства права й поваги до прав людини, протидіяти свавіллю влади, але при цьому не дублюючи, а доповнюючи існуючі правові механізми.

Розділ І. Уповноважений Верховної ради України з прав людини як суб’єкт цивільно-процесуального права

Поняття, роль та значення інституту омбудсмана у нашій державі.

Омбудсман (швед. ombudsman) - уповноважена особа, парламентський комісар з прав людини. Уперше інститут омбудсмана був створений у Швеції. Шведський риксдаг (парламент) у 1809 р. прийняв закон про правління, за яким законодавчий орган мав право обирати спеціального парламентського комісара (омбудсмана) для здійснення незалежного контролю за судами й адміністрацією, а також з метою урівноважити повноваження короля й риксдагу. Згодом омбудсмани появились у Фінляндії, Норвегії, Данії та інших європейських державах [16, с.265]. У країнах СНД вони почали діяти із середини 90-х років ХХ cт.

Створення в Україні конституційного інституту Уповноваженого з прав людини стало новацією державно-правової системи захисту прав і свобод людини. При розробці української моделі Уповноваженого з прав людини, враховувалися національні правові й культурні традиції, особливості системи державної влади в Україні, досвід функціонування таких інституцій в інших країнах, у тому числі скандинавських, а також тих, що стали на шлях реформ, зокрема Польщі та Угорщини. Відповідно до cт.101 Конституції України парламентський контроль за додержанням конституційних прав та свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (далі - Уповноважений). Закон України від 23 грудня 1997 р. "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини" (далі - Закон) регулює правовий статус українського правозахисника [3]. Конституція України і прийнятий на її основі 23 грудня 1997р. Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини передбачили створення в Україні сильної моделі омбудсмана, яка характеризується:

високим конституційним статусом Уповноваженого з прав людини;

незалежністю від будь-якого органу державної влади або органу місцевого самоврядування;

широкою юрисдикцією Уповноваженого, яка поширюється як на органи державної влади, так і на органи місцевого самоврядування;

гнучкістю й доступністю процедури звернення до Уповноваженого;

свободою його дій щодо відкриття провадження у тій чи іншій справі;

політичним нейтралітетом.

Таким чином, інституція Уповноваженого в Україні є незалежним конституційним контрольним субсидіарним органом позасудового захисту, який сприяє поновленню прав людини, порушених органами державної влади чи органами місцевого самоврядування. Особливість статусу Уповноваженого з прав людини полягає у тому, що він не належить до жодної з гілок державної влади, а є органом sui generis, тобто особливого роду, з унікальним статусом. Реалізація його мандату в умовах сучасної України ускладнюється тим, що він не вписується у традиційно існуючу систему влади. Тому невідворотним на етапі становлення українського Уповноваженого є пошук оптимальних механізмів взаємодії з владними структурами водночас зі збереженням свого незалежного статусу.

Основні засади взаємодії Уповноваженого з прав людини з іншими установами та організаціями полягають у тому, що його діяльність не зумовлює перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод людини. Уповноважений діє притаманними лише йому засобами й методами, а рекомендаційний характер його звернень не применшує можливості його впливу на поновлення порушених прав і свобод, що можливо лише за умови високого рівня правової культури відповідних посадових осіб. Крім функції безпосереднього розгляду звернень про порушення прав людини, що надходять до Уповноваженого, модель цієї інституції в Україні передбачає також проведення моніторингів дотримання прав і свобод людини органами державної влади, органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які своїми діями (бездіяльністю) порушували права та свободи людини і громадянина. Результати таких моніторингів, комплексна оцінка стану додержання й захисту прав і свобод людини подаються до Верховної Ради України у вигляді щорічних та спеціальних доповідей Уповноваженого з прав людини.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат