На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ФОРМИ ВИНИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ

Реферати > Правознавство > ФОРМИ ВИНИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ

Очевидно, практичний зміст викладеної позиції складається в захисті карного права від постійних спроб замінити юридичне покарання, кримінально-правові міри, мірами виховно-профілактичного характеру, що виходять не із провини (раз її немає, оскільки немає й свободи волі), а з неконтрольованими, обумовленими ситуаціями вибору засобів соціального самозахисту.

Провина як ознака злочину досліджується в німецькому карному праві зі своєрідних позицій. Їхнє розуміння вимагає досить скрупульозного аналізу. У цій якості вина виступає як один із двох основних ознак злочину, причому другим є так званий “унрехт” - правова неправда, протиправність, що розуміється як саме протиправно оцінене діяння і його кількісне вираження - ступінь неправди. Цій ознаці, на думку німецьких теоретиків карного права, підлеглі більше конкретні ознаки відповідності складу злочину й протиправності в змісті невідповідності конкретним правовим нормам.

У такій конструкції, очевидно, легше й зручніше розглядати провину, виводячи її за межі складу злочину, тобто як щось більше, ніж склад злочину. У зв’язку із цим проводиться досить широкий погляд на елементи провини, актуалізується проблема підстав провини стосовно до окремих видів злочинного поводження та ін.

Питання про функції провини піднімається в багатьох роботах. Досить змістовна характеристика дана в монографії проф. Ленкнера. Він, зокрема , пише про функції провини як ідеї, правового принципу, що обмежує саме поняття кримінально-правового, державного примуса, про функцію обґрунтування відповідальності й покарання, про функцію виміру покарання. Ця теоретична постановка питання відбиває чинність карного закону й має серйозне практичне значення. Зрозуміло, за умови послідовного її проведення в життя.

Дійсно, функція провини може бути реалізована на рівні законодавства - при встановленні відповідальності за те або інше діяння, на рівні правозастосування, - коли проводиться процедура встановлення підстав відповідальності за конкретне діяння. При цьому особливо підкреслюється - і ця думка взагалі неодноразово повторюється в роботах з німецького карного права, - що мова йде лише про провину за діяння, але не про провину діяча. У цьому змісті вина не може виконувати функцію, що вимірює.

Фіксація цієї позиції спрямована проти норми яка раніше діяла в німецькому карному праві, що регламентує загострення покарання стосовно так званого “звичного” злочинцям. Очевидно, є певний зміст із подібною точкою зору досліджувати інститут особливо небезпечних рецидивістів, з’ясовуючи, за що ж, за яку провину повинна відповідати особа, яка визнана особливо небезпечним рецидивістом, особливо у випадках, коли судимість не знята.

2. Поняття вини та її елементи

У німецькій кримінально-правовій літературі практично одностайно вказується, що психологічне визначення провини пішло в минуле разом з так званим класичним вченням про злочин. Його замінило нормативне поняття провини. Проф. Вессельс писав, що психологічне визначення провини бачило її природу в суб’єктивно-щиросердечному (психологічному) відношенні злочинця до діяння, ідентифікувало провину із психічними явищами (“знати - не знати”; “хотіти - не хотіти”). Воно розглядало зміст провини тільки як намір і необережність. Обґрунтоване ще на початку століття проф. Франком (1907 р.) нормативне вчення про провину бачить її природу в суперечності формування волі й волевиявлення, тобто нормативній оцінці психічних елементів [[6], c.107].

Проф. Ленкнер думає, що причини переходу до нормативного визначення не були випадковими. Це була спроба відмовитися від формального визначення провини й дати матеріальне визначення за рахунок насичення провини тим, що в теорії радянського карного права утворить зміст суспільної небезпеки.

Якщо нормативне поняття провини не спотворювати, а розглядати як єдине із суспільною небезпекою, воно буде апеляцією до закону, прагненням піти від правової невизначеності.

Строго говорячи, поза сумним досвідом історії причини заперечень проти нормативної теорії провини неможливо. Провина нормативна, як нормативно й злочин у цілому, уже тому, що її дефініція, види, умови фіксації дані в карному законі. Заперечуючи проти нормативного розуміння провини, варто було б заперечувати й нормативне визначення злочину як більше загального феномена, що включає в себе провину. Заперечення нормативної природи провини було лише даниною умовності.

Звертання до елементів провини (а їх іноді називають і ознаками) поглиблює й розширює нормативний аналіз провини, переводить його в площину практичних рішень. Попередньо потрібно зробити кілька застережень. Насамперед, у теорії надається саме серйозне значення аналізу провини саме як самостійного явища, що зводиться не до наміру й необережності. Тому висунуто твердження про подвійну функцію або подвійну природу наміру. З погляду німецьких фахівців, намір виступає як ознака складу злочину й одночасно утворить провину. Ця позиція стане зрозуміліше, якщо нагадати, що провина тут не зводиться до ознаки складу злочину, а спочатку розглядається як одна із двох рівноправних ознак злочинів, нарівні з так званою “несправедливістю” (Unrecht). Склад же злочину або відповідність діяння складу злочину, розглядається як ознака менш високого рангу. Це відкриває теоретичну можливість перевірки відповідності діяння не тільки карному, але конституційній і іншій галузям права .

Далі, визнаним у літературі є поняття суб’єктивного складу злочину, тобто сукупності ознак провини (яке може проявлятися й в об’єктивному складі злочину, виражаючись у поводженні особи), а також поняття навмисного складу злочину, що відбиває в цьому випадку прояву наміру. Не оцінюючи значимість таких побудов, можна припустити, що вони розвивають нормативний підхід, тому що прагнуть виразити, схопити не тільки властиво психологічні, але й нормативні характеристики провини, передати складність, суперечливість, неоднозначність цього феномена.

Нарешті, потрібно мати на увазі, що хоча описані підходи реалізуються в підручниках по карному праву й у коментарях до кримінального кодексу, тобто не є винятково теоретичними, все-таки й тут немає повної єдності. У різних роботах дається неоднаковий набір елементів (ознак) провини. Однак розбіжності між авторами не спростовують визнання нормативної природи провини і її незвідності до наміру або необережності.

Із цих позицій, наприклад, в одному з підручників карного права “до провини включаються: осудність; форма провини (намір або необережність); усвідомлення протиправності як ознаки злочину, а також негативна ознака - відсутність вибачаючих обставин [[7], c.102]. Тут потрібно врахувати, що КК ФРН в § 34 і 35 розрізняє гостру потребу, що усуває протиправність діяння, і гостру потребу, що усуває провину. Проф. Ешек - один з досить авторитетних авторів - також виділяє як ознаки провини: осудність; усвідомлення протиправності, зв’язуючи його із прямою та непрямою помилкою; ознаки провини в складі злочину.[[8], c.92]

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат