На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ФОРМИ ВИНИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ

Реферати > Правознавство > ФОРМИ ВИНИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ НІМЕЧЧИНИ

Найбільш широкий і послідовний підхід до елементів провини розвиває проф. Ленкнер. Він перераховує наступні елементи: осудність; намір і необережність; потенційне усвідомлення неправди, протиправності в змісті ознак злочину; можливість докору порушника, що утворить ситуацію відсутності обставин що виключають або усувають провину. [[9], c.12]

На думку ряду авторів, ці ознаки повинні використовуватися як етапи перевірки юридичної оцінки діянь, тобто кваліфікації злочину в розумінні, розвиненому в вітчизняному карному праві. Причому тут повинні постійно й неухильно використовуватися саме юридичні, нормативні критерії поряд із психологічними. У цьому плані рішення питання про осудність або зменшену осудність, хоча й опирається на думку експерта, все-таки лежить на плечах судді. І суддя повинен прибігати тут до правових обґрунтувань. Це ж відноситься й до проблеми афекту. Важко судити, наскільки теоретична орієнтація на рішення суду реалізується на ділі. Як і в російській практиці, юристи й психіатри дотримуються тут кілька різних поглядів на взаємні можливості. Але теоретична правова орієнтація очевидна.

Значний інтерес у плані розгляду елементів провини представляє потенційне усвідомлення неправди, протиправності. Ця проблема, як відомо, викликає спори в радянській кримінально-правовій літературі. Наш закон вимагає усвідомлення не протиправності, а суспільної небезпеки, але це різні речі. При усвідомленні суспільної небезпеки злочину мова йде скоріше про знання й усвідомлення нормативів моралі, етичних постулатів. По німецькій теорії, потрібне усвідомлення обставин злочину, що, з одного боку, позитивно охоплюється поняттям “знати” про намірі, а з іншого боку - знання обставин справи повинне виключати наявність помилки в кримінально-правовому змісті. Саме помилка (§ 16, 17 КК ФРН) щодо обставин злочину, так само як і помилка щодо заборони, утворить негативне обмеження даного елемента провини, формує вимогу, відповідно до якої порушник повинен усвідомлювати протиправність діяння. Насліди ж відсутності цього елемента можуть або виключати намір, зберігаючи у відповідних ситуаціях необережність, або усувати провину остаточно.

3. Законодавча регламентація інституту вини та форми вини в кримінально-правовому законодавстві Німеччини

У кримінально-правовій доктрині Німеччини злочинним діянням визнається протиправне, винне, відповідне ознакам складу діяння і поведінка, що знаходиться під загрозою покарання: "Протиправне діяння - лише таке, яке утворює склад діяння, передбачений кримінальним законом" (п. 5). Вказані ознаки (окрім третього) витікають з § 12 УК ФРН, а ознака "відповідність складу діяння" - з § 13. Діянням є людська поведінка, яка може бути виражена не лише в його активній формі - дії, але і в пасивній, - бездіяльності.

Слід зазначити, що основним джерелом кримінального права ФРН є Кримінальний кодекс від 15 травня 1871 г. в редакції від 13 листопада 1998 р. Кримінальний кодекс Німецької імперії 1871 р., що лежить в основі сучасного КК ФРН, свої основи черпає у філософії Канта і Гегеля. Він сприйняв ідеї класичної школи кримінального права з її теорією психологічної вини і свободи волі, з об’єктивними підставами кримінальної відповідальності за спричинення шкоди правовому благу, з концепцією покарання як відплати за зло. Кримінальний кодекс в початковій редакції характеризувався відносним лібералізмом.

Необхідною ознакою злочину, окрім його забороненості та кримінальної карності, за законодавством Німеччини, визнається винність (вина). Проте, у законодавстві відсутнє загальне визначення вини. Що стосується доктринальних джерел, то вони будуються на підставі поняття про загальну (або мінімальну) вину. Загальна вина - це той мінімум психологічних ознак, без якого взагалі не може бути злочину. Цей мінімум знаходить вияв у простому вольовому моменті, за яким будь-яке діяння осудної особи (при відсутності форс-мажорних обставин або непереборної сили) є вольовий акт, бо у самому діянні як такому міститься не тільки матеріальний, а й психологічний його елемент.

У другому розділі КК Німеччини, присвяченому діянню, вперше з’являються терміни, що ставляться до провини (§11(2) - Визначення осіб і матеріальні визначення). Тут зазначено, що навмисним злочин є тоді, коли їм формується склад злочину, що передбачений законом. Так регламентується те, що в вітчизняної наукової літературі йменується “подвійною провиною”. Але, що таке намір і необережність, закон надає вирішувати теорії й практиці. Більше того, тут немає й самого терміна "вина".

Ця лінія проводиться й далі. В § 15 “Навмисне й необережне діяння” говориться про те, що карним є тільки навмисне діяння, якщо закон виразно не загрожує покаранням за необережне діяння. Знов-таки тут є лише посилання на намір і необережність, але їхній зміст не розкривається. Посилання на навмисний і необережний характер діяння знову повторюються в §15 “Помилка про обставини діяння”. У ньому зазначається, що особа, яка не знає обставин, що відносяться до передбаченого законом злочину, діє ненавмисно. І знову зміст понять наміру й необережності лише презюмується а термін “вина” не згадується.

Далі, в § 18 “Більш тяжке покарання при особливих наслідках злочину” вказується, що якщо закон з особливими наслідками злочину зв’язує більше тяжке покарання, то злочинець або його співучасник повинні нести його, якщо ці наслідки щонайменше пов’язані з необережною провиною, тобто вводиться правило, по суті близьке § 11(2) КК ФРН.

Нарешті, вперше “провина” як термін, слово використовується для законодавчого опису неосудності й це, знаходячи своє наступне відбиття в теорії, розглядається як не термінологічна, но сутнісна характеристика. Параграфи 19, 20, 21 регламентують нездатність бути винним (неосудність в українському карному законі) дітей, що не досягли 14- літнього віку; далі - неосудність внаслідок психічних захворювань, нарешті, зменшену осудність. Тут вживається вираження, у якому термін “Schuld” - провина виявляється словотворчою частиною. Але про провину властиво знову мови немає.

По суті єдина вказівка на зміст поняття провини є в §46 “Принципи визначення розміру покарання”. Його текст починається із припису про те, що провина злочинця є підставою для визначення розміру (виміру) покарання. Цим визначенням, як підкреслюється в німецькій кримінально-правовій літературі, розкривається одна зі специфічних функцій провини - функція виміру покарання, визначення пропорцій між злочином і відповідальністю. Провина не є єдиною підставою виміру покарання, але для провини ця функція є однієї з найважливіших.

У праві романо-германської сім’ї вина існує у формі умислу та необережності. За умисної форми вини винна особа не тільки усвідомлює протизаконний характер свого діяння, але й бажає його здійснити та досягти його шкідливих наслідків. За кримінальним законодавством Німеччини, протиправність не включається до змісту умислу, проте необхідними його ознаками є відповідність вчинюваних дій передбаченому законом складу злочину та бажання їх вчинити або припущення щодо можливості їх вчинення, коли особа примирюється з настанням відповідного становища.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат