На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Форми державного правління

Реферати > Державне регулювання > Форми державного правління

Унітарна держава характеризується наступними ознаками:

- унітарний пристрій припускає єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі і судові органи, що здійснюють верховне керівництво відповідними органами ;

- на території унітарної держави діє одна конституція, єдина система законодавства, одне громадянство ;

- складові частини унітарної держави (області, департаменти, округи, провінції, графства) державним суверенітетом не володіють;

- унітарна держава , на території якої проживають невеликі по чисельності національності, широко допускає національну і законодавчу автономію;

- усі зовнішні міждержавні відносини здійснюють центральні органи , що офіційно представляють країну на міжнародній арені ;

- має єдині збройні сили, керівництво якими здійснюються центральними органами державної влади .

Розходження в ступені і формах контролю центральної влади над місцевими органами керування дозволяють говорити про централізовану і децентралізовану унітарну держави, але ці розходження стосуються вузької сфери керування .

До унітарних держав відносяться такі держави, як Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.

Федерація.

Федерація - являє собою добровільне об'єднання раніше самостійних державних утворень в одну союзну державу .

Федеративний державний устрій неоднорідний. У різних країнах він має свої унікальні особливості, що визначаються історичними умовами утворення конкретної федерації і насамперед національним складом населення країни, своєрідністю побуту і культури народів, що входять у союзну державу.

Разом з тим можна виділити найбільш загальні риси, що характерні для більшості федеративних держав:

1. Територія федерації складається з територій її окремих суб'єктів: штатів, кантів, земель, республік та ін.

2. У союзній державі верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам.

3. Суб'єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи.

4. У більшості федерацій існують союзне громадянство і громадянство федеральних одиниць.

5. При федеральному державному устрої в парламенті мається палата, що представляє інтереси членів федерації.

6. Основну загальнодержавну зовнішньополітичну діяльність у федераціях здійснюють союзні федеральні органи. Вони офіційно представляють федерацію в міждержавних відносинах ( США, Бразилія, Індія, ФРН і ін. ).

Федерації будуються по територіальній і національній ознаці, що значною мірою визначає характер, зміст, структуру державного устрою.

Територіальна федерація характеризується значним обмеженням державного суверенітету суб'єктів федерації. Національні федерації характеризуються більш складним державним устроєм. Основне розходження між територіальною і національною федерацією складається в різному ступені суверенності їхніх суб'єктів. Центральна влада в територіальних федераціях має верховенство стосовно вищих державних органів членів федерації. Національна держава обмежується суверенітетом національних державних утворень. Право виходу із складу федерації за їх суб'єктами в теперішніх конституціях не визнається. Наприклад: Спроба південних штатів із складу США привела до громадянської війни 1861- 65 рр. і до утвердження принципу неподільності федерації, який отримав підтвердження у рішенні Верховного Суду, що Сполучені Штати є неподільний союз який складається з неподільних штатів.[4]

Конфедерація.

Конфедерація - це тимчасовий юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення загальних інтересів.

При конфедеративному пристрої держави - члени конфедерації зберігають свої суверенні права, як у внутрішніх, так і в зовнішніх справах.

У відмінності від федеративного пристрою конфедерація характеризується наступними рисами :

- конфедерація не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів , у відмінності від федерації ;

- конфедеративний пристрій не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету ;

- зберігає громадянство тих держав, що знаходяться в тимчасовому союзі ;

- держави можуть домовитися про єдину грошову систему, про єдині митні правила, про міждержавну кредитну політику на час існування союзу.

Як правило конфедеративні держави не довговічні, або вони розпадаються, або перетворюються у федерацію: Німецький союз ( 1815 - 1867 ), Швейцарський союз ( 1815 - 1848) і США, коли в 1781 році була законодавчо затверджена конфедерація.

А тепер коротка характеристика форми державного устрою України. Принцип унітарності нашої держави означає її єдність, соборність в політичному, економічному, соціальному, культурному (духовному) та інших відношеннях. Вузловим елементом єдності держави є її територіальна єдність. У Конституції щодо цього визначається, що територія України у межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою (ст. 2). Існуючий поділ України є адміністративно-територіальним поділом і не має політичного характеру. Окремі адміністративно-територіальні одиниці мають адміністративну автономію і певні атрибути держави (Автономна Республіка Крим) або спеціальний статус міст республіканського значення (міста Київ та Севастополь), але це не впливає і не може впливати на визначення форми державного устрою України як унітарної держави.

Тривалий час в ході підготовки нової Конституції перед Україною стояла проблема вибору форми держави за характером державного устрою. Пропозиції щодо федералізації України, поділу на землі за рахунок об'єднання ряду областей були відкинуті. Це закономірно. Адже в умовах, коли наша держава і суспільство, економіка й культура переживають кризу, вкрай необхідне об'єднання на загальнодержавному рівні всіх ресурсів і зусиль.

3. Державно - політичний режим України.

От і перераховані всі складові, котрі формують єдину форму держави. Однак вони характеризують державу лише з боку його структури, забуваючи при цьому про зміст влади. Саме тому політичний режим якщо і не входить безпосередньо в структуру форми держави, то знаходиться дуже близько від неї, і на ньому варто зупинитися докладніше. Політичний режим - зміст влади, виражений у засобах і способах володарювання, у характері влади - демократичному чи недемократичному.

Тому категорія політичного режиму не говорить про державу - монархію чи республіку, а про саму суть влади, про засоби і способи володарювання словом, про владу демократичну і недемократичну, авторитарну.

Практично політичний режим може реалізуватися тільки в оприділеній формі правління і формі державного ладу, без якого він не може існувати.[5]

Поняття "політичний режим" включає не тільки держави, але і політичну систему в цілому, а виходить, і все суспільство. Відповідно до цього, розрізняють демократичне суспільство, тобто суспільство, у якому існує демократичний політичний режим, і недемократичне суспільство, якому відповідає авторитарний політичний режим.

Отже, існує два основних типи політичних режимів: демократичний і авторитарний. Різновидом авторитарного політичного режиму в гіпертрофованому виді є тоталітарний політичний режим, якому відповідає тоталітарна держава і тоталітарна влада, що ставить під свій імперативний, тотальний контроль, не обмежений законом, усі сфери життя окремих громадян і суспільства в цілому.

Такий же розподіл, що відповідає особливостям політичного режиму, можна провести й у відношенні держави. Тому можна говорити про існування демократичної і недемократичної держави.

Авторитарна держава - держава, що не має безпосереднього мандата народу, хоча і визначається законом, але довільно здійснюється обмеженим колом пануючих органів і особи за допомогою прямого використання управлінського адміністративного апарата, збройних сил і каральних установ. Право і права людини не мають незалежного статусу і верховенства в суспільстві, їхні функції обмежені вимогою дотримання діючих норм і законів. У недемократичній, авторитарній державі і суспільстві, як правило, мається офіційна ідеологія, що проникає практично в усі сфери життя даного суспільства.

Тоталітарна держава - держава, у якій адміністративне керування будується на засадах всевладдя; воно не визначається законом. З життя суспільства виключаються права людини і незалежне правосуддя; усе суспільство попадає під тотальний контроль держави і його підрозділів: управлінського адміністративного апарату, збройних сил, каральних установ. В суспільстві здійснюється безперешкодне придушення особистості. Виключне всяке інакомислення, усе суспільство змушене займати ту позицію, що пропонує офіційна ідеологія і пропаганда.

Демократична держава - держава, у якій органи влади мають народний мандат. Центральне місце серед них займають органи, обираються безпосередньо народом (Президент, парламент і та ін.); компетенція, обсяг, межі влади кожного органа строго регламентуються законом. Також може широко використовуватись такий інститут безпосередньої демократії, як всенародне голосування (референдум). У суспільстві затверджується верховенство права і незалежне правосуддя, усі громадяни мають гарантовані державою і захищені судом невід'ємні права і волі. У демократичній державі і, відповідно, у суспільстві допускається вільнодумство, вільне віросповідання, відсутня цензура, расова чи національна дискримінація, тобто все те, що складає життя нормального суспільства.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат