На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Реферати > Правознавство > ПОНЯТТЯ ТА ПРИНЦИПИ СПАДКУВАННЯ В УКРАЇНІ

Чинне законодавство передбачає складання заповіту, прирівнюваних до нотаріально засвідченого:

- заповіт особи, яка перебуває на лікуванні в лікарні, госпіталі, іншій стаціонарній установі, також особи які перебувають в будинку для особи похилого віку;

- заповіт особи, яка перебуває в пошуковій чи іншій експедиції, може бути засвідчено начальником цієї експедиції

- заповіт особи під час плавання на морському, річковому судні, що ходить під прапором України, може бути засвідчено капітаном цього судна;

- заповіт особи, яка перебуває покарання у вигляді позбавлення волі, може бути засвідчено начальником місця позбавлення волі;

- заповіт особи, яка тримається під вартою, може бути засвідчено начальника слідчого ізолятора.

Заповіти осіб, зазначених у цих пунктах, засвідчуються при свідках.

Свідками не можуть бути:

- нотаріус чи інша посадова, службова особа, яка засвідчує заповіт;

- спадкоємці за заповітом;

- члени родини і близькі родичі спадкоємців за заповітом;

- особи які не можуть прочитати чи підписати заповіт.

Це вичерпний перелік посадових, службових осіб, які при визначених обставинах засвідчують заповіти громадян. Заповіти, засвідчені такими особами, мають також юридичну силу, як і заповіти, засвідчені нотаріально[23;13].

2.1.1 Поняття, зміст й види заповіту

Заповіт – особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті з приводу належного їй майна, здійснене у встановленій законом формі. Заповідачем може бути лише фізична особа, що має повну цивільну дієздатність.

Термін “розпорядження” можна знайти в тріаді права власності:право володіння, користування і розпорядження. Отже, складаючи заповіт, заповідач здійснює особисте розпорядження своєю власністю.

За юридичною природою заповіт є одностороннім правочином. Він становить вираження особистої волі спадкодавця і безпосередньою пов'язаний з його особистістю. Саме тому право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт з умовою. Суть умовного заповіту полягає в тому, що призначений заповідачем спадкоємець стає власником заповіданого йому майна лише за виконання вказаної у заповіті умови. Законодавство встановлює, що умова в заповіті є нікчемною, якщо суперечить закону або моральним засадам суспільства.(ч.2 ст.1242 ЦК України).

Секретний заповіт. Головна мета створення інституту секретних заповітів у Цивільному кодексі України полягає в тому, щоб максимально захистити таємницю змісту заповіту. Секретний заповіт подається в заклеєному конверті нотаріусу, з підписом заповідача на конвертів. У цьому випадку нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний підпис, скріплює печаткою і в присутності заповідача вміщує його в інший конверт та опечатує його.

Після одержання інформації про відкриття спадщини, нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про це він повідомляє членів сім’ї спадкодавця. У присутності цих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверти, у яких зберігався заповіт, і оголошує його зміст. Про проголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. До протоколу записується весь зміст заповіту.

Заповіт подружжя. введення такого видів заповітів, як заповіт подружжя, є позитивним явищем, оскільки розширяє право громадян. Подружжя може скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Тобто спільне майно не потрібно ділити між подружжям, воно цілком переходить до зазначених спадкоємців, що сприяє, зокрема, зміцненню подружніх відносин, тощо.

Цим заповітом призначаються спадкоємці об’єктів спальної сумісної власності подружжя. При складенні подружжям спільного заповіту частка у спільній сумісній власності після одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. У разі смерті останнього з подружжя спадщина переходить до осіб, зазначених ним у заповіті.

За життя обох з подружжя кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту, що посвідчується нотаріально. У разі смерті першого з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного у заповіті.

Заповідач може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, в якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту.

Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування заповіту, внесення до нього змін та доповнень проводяться заповідачем особисто.

Відповідно до частини першої статті 1257 Цивільного кодексу України заповіт, складений особою, яка не мала на це право, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.

Отже, розглядаючи дане питання Дідух Г. визначає основним змістом заповіту, як призначення спадкоємців із зазначенням майна, що передбачається їм в порядку спадкування. Спадкоємцями за заповітом можуть бути: так звані сторонні особи, що не входять до кола спадкоємців за законом; держава, територіальні громади або окремі організації[23;15].

Однак свобода заповіту обмежена встановленням законом кола спадкоємців (їх називають необхідними або обов’язковими), які мають право на отримання обов’язкової частки у спадщині. Тобто заповідач не має права усувати осіб, які претендують на обов’язкову частку у спадщині, шляхом вказівки про позбавлення їх права на спадщину. Відповідно до ч.1 ст.1241 Цивільного кодексу України обов’язкова частка становить 0,5 тієї частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Цивільний кодекс чітко визначив склад майна, з якого вираховується обов’язкові частки. До цього майна належить предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь обов’язкового спадкоємця, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до такого спадкоємця.

Свобода заповіту обмежується в інтересах неповнолітніх і не працездатних дітей спадкодавця, а також його непрацездатного подружжя та батьків. Це обмеження полягає в рому, що неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця, а також непрацездатні вдова (вдівець), батьки (після 55 років жінки і після 60 років чоловіки, так само й інваліди 1,2 та 3 груп) успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка б належала кожному з них у разі спадкування за законом. Наведений перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Якщо заповідач позбавить обов’язкової частки своїх неповнолітніх чи непрацездатних спадкоємців, то заповіт у цій частині буде недійсним. Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов’язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частині спадщини, яка перевищує його обов’язкову частку[21;10].

2.1.2 Підпризначення спадкоємця

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат