На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Реферати > Правознавство > Підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання: загально-правова характеристика

Ліквідаційна комісія по закінченню своєї роботи складає ліквідаційний баланс, надає його власнику або органу, який утворив ліквідаційну комісію. Достовірність і повнота ліквідаційного балансу повинна бути підтверджена аудитором (аудиторською фірмою). Це правило не поширюється лише на ті органи, які повністю утримуються за рахунок бюджету і не займаються підприємницькою діяльністю. Об'єднання підприємств припиняють своє існування за рішенням підприємств, які до нього входять. Ліквідація здійснюється в порядку, встановленому Господарським кодексом України. Стосовно промислово-фінансових груп законодавством установлений особливий порядок припинення їх існування: реорганізація цих об'єднань може здійснюватись шляхом виходу головного підприємства чи учасника із складу промислово-фінансової групи. Вона може відбуватися:

- за поданням Голови Державної податкової адміністрації у випадках більш ніж дворазового порушення норм Закону України від 21 листопада 1995 року «Про промислово-фінансові групи в Україні»1 щодо пільг, які надаються головному підприємству та учасникам ПФГ і обліку та звітності щодо кінцевої та проміжної продукції (ст. 4, 5);

- у разі припинення постановою чи законом, прийнятим Верховною Радою України, виконання державної програми, з метою реалізації якої була створена промислово-фінансова група;

- у зв'язку з неефективною реалізацією промислово-фінансовою групою відповідних державних програм [22, с. 9].

Ліквідація промислово-фінансових груп здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України: у зв'язку з ініціативою їх учасників або із закінченням затвердженого терміну діяльності, а також у разі неможливості реорганізації.

Оголошення про реорганізацію чи ліквідацію господарської організації або припинення діяльності індивідуального підприємця підлягає опублікуванню реєструючим органом у спеціальному додатку до газети "Урядовий кур'єр" або офіційному друкованому виданні органу державної влади чи органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням суб'єкта господарювання протягом десяти днів з дня припинення діяльності суб'єкта господарювання [23, с.81].

1.3 Види та підстави припинення діяльності суб'єктів господарювання

Розглянемо детальніше правове регулювання кожного з видів припинення діяльності суб'єктів господарювання.

Почнемо з поняття «реорганізація». Новелою нового ЦК України є те, що він не містить терміну "реорганізація" як узагальнюючого поняття, яке об'єднує такі процеси, як злиття, приєднання, поділ та перетворення (ст. 104). Це пов'язано з тим, що в науковій літературі вже давно висловлювалась думка про те, що при виділенні юридична особа не припиняє свою діяльність. Але, на відміну від ЦК, ГК України все ж таки використовує цей термін. Так, відповідно до ст. 59 ГК України однією із форм припинення суб'єкта господарювання є його реорганізація: злиття, приєднання, виділення, поділ, перетворення. І саме реорганізація є однією із форм утворення суб'єкта господарювання (ст. 56 ГК України). Це пов'язано з тим, що внаслідок реорганізації, на відміну від ліквідації, припиняється, власне, лише сам суб'єкт господарювання як такий, а от його діяльність триває, але вже не в колишній (яка існувала до реорганізації), а в новій організаційно-правовій формі суб'єкта господарювання [24, с.197].

Слід наголосити також на тому, що, на відміну від ЦК, ГК України розширив форми припинення діяльності суб'єкта господарювання. Так, у ст. 59 ГК України поряд із "поділом" називається і така форма реорганізації, як "виділення одного або кількох нових суб'єктів господарювання". Однак у результаті такого виділення припинення суб'єкта господарювання не відбувається. Реорганізований суб'єкт господарювання продовжує свою діяльність нарівні з новим, що виділився з нього. А тому можна зробити висновок щодо невідповідності зазначеної норми змісту ст. 59 ГК, присвяченої припиненню діяльності суб'єкта господарювання. Підтвердженням тому є також відсутність зазначеної норми в Законі України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ "Про господарські товариства", в ст. 33 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-ІУ "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [25, с.86].

Якщо розглядати в широкому розумінні термін "реорганізація" як узагальнююче поняття, то під реорганізацією розуміють припинення юридичної особи з переходом всіх прав та обов'язків до правонаступника у порядку загального правонаступництва, Де під правонаступником розуміють юридичну особу (юридичних осіб), до якої переходять всі права та обов'язки реорганізованої юридичної особи. Тобто в результаті реорганізації суб'єкта господарювання суб'єктивні права й обов'язки, які належали йому до цього (реорганізації), так би мовити "успадковуються" - настає повне (універсальне) правонаступництво. Суб'єктивні права й обов'язки суб'єктів, що припинили своє існування, стають правами й обов'язками нових чи оновлених (як у випадку з "приєднанням") утворень, що продовжують свою господарську діяльність, як правило, на зміненій за обсягом майновій базі [26, с.417].

Відповідно до ч. 2 ст. 104 ЦК України, ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", ст. 22 Закону України "Про господарські товариства" юридичні особи вважаються такими, що припинилися, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про припинення юридичної особи, який здійснюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" [27, с.58].

Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" співвідносить реорганізацію як один із видів припинення діяльності суб'єкта господарювання лише щодо юридичних осіб (ст. 33). Що ж до фізичних осіб, то таке поняття в розумінні Закону відсутнє. Так, ст. 46 Закону не містить такого поняття, як "реорганізація". Звідси можна зробити висновок, що Закон чітко виділяє порядок припинення саме юридичної особи в результаті реорганізації (на відміну від ЦК та ГК України, оскільки такий термін вживається щодо усіх суб'єктів господарювання без застереження) [28, с.77].

Відповідно до ст. 59 ГК, ст.ст. 104, 105, 106 ЦК України (хоча останній і не містить самого поняття "реорганізація"), ст. 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" рішення про реорганізацію юридичної особи може прийматися власником (власниками) чи уповноваженим ним (ними) органом, іншими особами - засновником суб'єкта господарювання чи його правонаступниками, або уповноваженим ним органом, за судовим рішенням, а у випадках, передбачених законодавством, реорганізація може здійснюватися за рішенням державних органів, які мають відповідні повноваження. До таких органів ст. 40 ГК України відносить Антимонопольний комітет України, який діє в межах повноважень, визначених законом (див. Закон України від 26 листопада 1993 р. № 3659-Х1І "Про Антимонопольний комітет України" та Положення про порядок подання заяв до Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання (Положення про концентрацію), затв. розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19 лютого 2002 р. № 33-р) [29, с.83].

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат