На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правова держава і громадянське суспільство

Реферати > Правознавство > Правова держава і громадянське суспільство

Специфіка цивілізаційного просування азійських і євразійських держав призводила до того, що переважна кількість із них у тому або іншому ступені переживає ще і на сьогоднішній день досвід авторитарного правління, тоталітарних диктаторських режимів, деспотій. Кожна х них нейтралізую самостійницькі функції суспільства, замість цього цілком підпорядковуючи їх своєму контролю. На цьому тлі серед вчених і політологів, зокрема посттоталітарних країн, розгортається масована критика ідеї державності як ідеї, ворожої свободі і духу громадянського суспільства. Ця критика ведеться під видом критики етатизму як доктрини, що відстоює пріоритет державницького начала в суспільних справах перед приватними, особистісними, груповими або корпоративними. Відзначимо, що в порівнянні з класичними часами європейської демократії, коли створювалося і саме громадянське суспільство і його ідеологія, на сьогодні проблема «держава» або «громадянське суспільство» або визначення меж компетенції держави звучить не так альтернативно, як на цьому акцентують антистатисти посттоталітарної доби.

Усвідомлюючи цю обстановку дослідники стверджують, що в наші дні проблематика відношень і співвідношення громадянського суспільства і держави постає як проблема оптимального сполучення інтересів індивіда і колективу, колективу і держави, індивіда і суспільних об’єднань, суспільних об’єднань і держави як передумови їх нормального розвитку. Рішення цієї проблеми бачиться на шляхах рівноправного функціонування різних форм власності, розвитку громадянських ініціатив і суспільних об’єднань, підвищення ролі таких інституцій як сім’я, корпорація та ін., обмеження втручання держави і розвитку політичної демократії.

Заступник директора та завідувач відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права, член-кореспондент НАН України В. Погорілко висловив свою незгоду, зазначивши, що в Україні громадянське суспільство в основному склалося. На його думку, в Україні також уже склалася політична нація, а за рівнем демократії наша держава має одні з найвищих здобутків у Європі. Як аргумент на підтвердження своїх слів він навів кілько разове проведення в Україні референдумів, зазначивши, що у багатьох державах континенту вони взагалі не передбачені.

Водночас він зазначив, що важливою проблемою є недостатня взаємодія держави і громадянського суспільства. На думку В. Погорілка, саме по собі законодавче регулювання відносин двох суб’єктів не може бути достатнім, якщо не викристалізувалися моральні засади цих взаємин.

Член-кореспондент НАН України В. Пазенок зазначив, що питання про те, чи в Україні вже склалося громадянське суспільство, є недоречним: якщо громадяни активні – воно існує, питання лише у його якості та дієвості. А його дефініція завжди перебуватиме у процесі змін – відповідно до змін у самому предметі. Він висловив переконливість у тому, що громадянське суспільство за своєю сутністю є все ж таки антиподом держави. Доповідач зазначив, що за своєю сутністю воно є суспільством вільно мислячих та вільно діючих громадян. Тому перспективи розвитку громадянського суспільства в Україні залежатимуть насамперед від змін у свідомості населення.

Які ж ознаки громадянського суспільства і чим власне вони відрізняються від ознак держави як інституту самоорганізації суспільства?

Дослідники, характеризуючи цей аспект проблеми, указують на те, що передумовами його появи є приватна власність і стихійний розподіл праці. Це, безмовно, так, але, як на наш погляд це недостатні передумови, оскільки за часом появи громадянське суспільство аж ніяк не збігається ані з появою приватної власності, ані тим більше стихійним розподілом праці. Очевидно, для появи громадянського суспільства як мінімум потрібна цивілізаційна система, що характеризується наявністю достатнього індивідуалізму, тобто ліберальної свободи і корпоративізму, що ґрунтуються на правовому менталітеті суспільства як його системо утворюючій основі. Без цих загальних і глобальних передумов, ні про які інші мови не може бути як про такі, що є достатніми і необхідними для появи громадянського суспільства.

Окремим питанням щодо функціонування громадянського суспільства є його соціально структурованість. Вважається, що для його появи і функціонування потрібна соціальна стратифікація, у рамках котрої кожна соціальна група утворює власні корпорації, союзи, що само управляються, організації тощо, що разом і складають мережу общин або локусів громадянського суспільства. На відміну від формалізованого державно-бюрократичного апарату, громадянське суспільство складає систему неформалізованого соціального партнерства, завдяки якому вдасться досягти порозуміння, єдності і згоди в досягненні головної цілі для членів корпорації, союзу і т. ін.

Визначаючи сферу функціонування структур громадянського суспільства можна висловити наступне: під громадянським суспільством мають на увазі як інститути, так і відношення між ними, що не підлягають державній регламентації, але обмежені чинністю закону за принципом: «що не заборонене, то дозволено», у процесі дії яких реалізуються специфічні інтереси приватних осіб і корпоративних груп, які об’єднуються на підставі загальних інтересів членів цих груп.

«Головною відмінністю, що вирізняє громадянське суспільство від держави, є природність і органічність, там реалізується потенціал людської, зокрема, особистісної і колективної свободи. У певному розумінні, класичне уявлення про громадянське суспільство як сферу свободи, до таких декілька умовних паралелей, як-от: якщо царина державного життя – це царина необхідності, жорсткої детермінованості, обов’язку, то царина громадянського суспільства – це сфера свободи, само детермінації, що визначається мотивацією суб’єкта цього суспільства. Ідучи по деяких традиційних схемах, зроблених як у річищі класичного марксизму, так і немарксистських соціологічних течій і концепцій, можна дійти висновку, що, живучи державним життям, людина перебуває в сфері відчуженості від своїх життєвих інтересів, спонукувань, потреб тощо. Замість цього, попадаючи в середовище громадянського соціуму, вона начебто повертається «до себе», у свою рідну стихію, де на неї очікують однодумці, загальні інтереси і проблеми і тому спілкування і життя стає більш органічним і цілісним»[3]

Однак врахуємо умовність таких демаркаційних ліній, звернувши увагу на те, що такий підхід швидше за все властивий класичним схемам, зробленим на прикладах ще не досить сформованої демократії, обмеження людських прав і свобод, значного соціального протистояння, коли доля так званого середнього класу в суспільстві не була визначальною, а тому в суспільстві завжди почувалася соціальна напруга, що стримувала своїми важелями владу. Швидше за все такий погляд відбиває антиетатистські установки, якими були наповнені ліберальні і радикальні філософсько-політичні і соціологічні теорії – від анархізму і марксизму і радикалізму франкфуртської школи. Час, що минув відтоді, вніс істотні зміни в співвідношення понять держава і громадянське суспільство в їх західному цивілізаційному вимірі.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат