На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

Реферати > Правознавство > КРИМІНАЛЬНИЙ ЗАКОН

Як структурні одиниці кримінально-процесуального права, його норми мають такі ознаки: встановлюються державою; це загальні правила поведінки; вони забезпечені силою державного і громадського примусу; є загальнообов'язковими; спрямовані на найбільш ефективне здійснення завдань кримінального судочинства.

Кримінально-процесуальні норми мають такі особливості, властиві тільки цим нормам: мають найвищу юридичну силу; формулюють принципи кримінального процесу; регулюють процедуру кримінального судочинства; регламентують діяльність учасників процесу; наділяють учасників правами й обов'язками; спрямовані на вирішення завдань кримінального судочинства.

Отже, виходячи із цих ознак, можна визначити кримінально-процесуальну норму в двох аспектах: як загальноправове і власне кримінально-процесуальне поняття.

Як загальноправове поняття — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлено або санкціоновано державою, гарантується та охороняється нею.

Щодо кримінально-процесуального поняття норм думки різних авторів схожі, однак існують деякі відмінності. Одні автори вважають, що кримінально-процесуальна норма — це правило поведінки учасників кримінального судочинства, що регулює їхню поведінку шляхом вказівки на умови виникнення відповідних правових відносин, визначення їх суб'єктів, встановлення прав, обов'язків і санкцій за неналежну поведінку. Інші вчені визначають їх як встановлені державою загальні та обов'язкові правила поведінки суб'єктів кримінально-процесуальних прав і обов'язків, що забезпечені силою державного і громадського примусу і мають завданням найефективніше здійснення кримінального судочинства. Деякі науковці визначають кримінально-процесуальну норму як загальноправове поняття.

Кримінально-процесуальна норма — це встановлене державою, загальне й обов'язкове правило поведінки суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності, яке виконується добровільно або його виконання забезпечується силою державного примусу шляхом притягнення до юридичної відповідальності.

У кримінально-процесуальних нормах завжди містяться певні права й обов'язки. Залежно від цього, норми класифікують на такі, що зобов'язують, уповноважують і забороняють.

Норми, що зобов'язують, категорично диктують суб'єктам кримінально-процесуальної діяльності певну поведінку. Наприклад, потерпілий зобов'язаний з'явитися за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора і суду для допиту про обставини, що підлягають встановленню по кримінальній справі, в тому числі про факти, що характеризують особу обвинуваченого або підозрюваного, та його взаємовідносини з ними (ст. 72 КПК); обов'язок органу дізнання, слідчого, прокурора виявляти причини та умови, що сприяли вчиненню злочину (при провадженні дізнання, досудового слідства і судового розгляду кримінальної справи (ст. 23 КПК).

Норми, що уповноважують, наділяють учасників процесу певними правами. Це, наприклад, права обвинуваченого (ч. 2 ст. 43 КПК), підсудного (ст. 263 і ч. 3 ст. 43 КПК), підозрюваного (ч. 2 ст. 431 КПК), захисника (ч. 2 ст. 48), потерпілого (ч. 3 ст. 49), цивільного позивача і відповідача (ч. 2 ст. 51 КПК).

Норми, що забороняють, можна визначити як різновид тих, що зобов'язують, у формі прямої заборони встановлювати обов'язок утримуватися від певних дій. Наприклад, недопустимість притягнення як обвинуваченого інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. 5 КПК); ніхто не може бути заарештований інакше як на підставі судового рішення (ч. 1 ст. 14 КПК); забороняється домагатися показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів (ч. 3 ст. 22 КПК).

Деякі автори, наприклад Б. А. Галкін, за ступенем категоричності вимог поділяють кримінально-процесуальні норми на:

1) норми, що забороняють певну дію;

2) норми, що передбачають певний спосіб дій (обов'язок порушити справу при виявленні ознак злочину);

3) норми, що передбачають певні дії при встановленні тих чи інших обставин справи (за наявності достатніх доказів, що дають підставу для пред'явлення обвинувачення у вчиненні злочину, слідчий виносить вмотивовану постанову про притягнення особи як обвинуваченого);

4) норми, що встановлюють певну поведінку залежно від наявності згоди іншого учасника правовідносин (експерт має право бути присутнім при допиті, але тільки з дозволу особи, що його проводить);

5) норми, що надають можливість певної дії на розгляд уповноваженого.

Крім цього, виділяють резолютивні й технічні норми. Резолютивні норми мають характер визначень або нездійснення бажаної дії. Наприклад, «підозрюваним визнається .» (ст. 43 КПК), «спори про підсудність між судами не допускаються» (ст. 42 КПК). До технічних норм належать правила провадження слідчих дій, правила зберігання речових доказів, правила складання протоколів, процесуальні строки, тобто вони визначають процесуальну техніку.

Найуніверсальнішою і точнішою є перша класифікація кримінально-процесуальних норм на такі, що зобов'язують, уповноважують і забороняють, до яких слід додати ще резолютивні й технічні, через те, що не всі норми містять права чи обов'язки, а існують положення, що тільки «констатують факт» і на основі яких можуть виникати відповідні права й обов'язки в конкретного учасника кримінального процесу.

Кримінально-процесуальні норми містяться в КПК та інших законодавчих кримінально-процесуальних актах. Одна норма може міститися в одній статті кримінально-процесуального акта. Наприклад, у ст. 5 КПК є одна норма, що забороняє: «Ніхто не може бути притягнутий як обвинувачений інакше ніж на підставах і в порядку, встановлених законом».

В одній статті може міститися дві й більше кримінально-процесуальних норм. Через те, що кримінально-процесуальна норма є різновидом правової норми, до неї можна застосувати таку структуру правової норми: гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Гіпотеза — це умова, за якої повинна вчинитися чи не вчинитися певна дія. За ступенем визначеності гіпотези поділяються на: 1) безумовно визначені (ч. 2 ст. 327 КПК: «обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановляється лише за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину доведена»); 2) відносно визначені (ч. 2 ст. 26 КПК: «виділення справи допускається у випадках, що викликаються необхідністю, коли це не може негативно відбиватися на всебічності, повноті і об'єктивності дослідження і вирішення справи»); 3) безумовно невизначені (ст. 317 КПК: «у випадках заявления клопотань суд їх обговорює і розв'язує, про що виносить ухвалу, а суддя постанову»).

Диспозиція — це правило поведінки учасників кримінального процесу, що забезпечує виконання його завдань. Наприклад, у ст. 37 КПК диспозицією є правило: « .справа повинна бути розглянута судом, в районі діяльності якого закінчено дізнання чи досудове слідство в даній справі»; а гіпотеза: «якщо місця вчинення злочину встановити не можна .»

Санкція — спеціальний засіб забезпечення вказаного в диспозиції правила поведінки. Санкція передбачає несприятливі для суб'єкта наслідки, що настають при невиконанні зазначеного правила поведінки. Вона є притаманною будь-якій процесуально-правовій нормі, але буває різною. Наприклад, скасування незаконно обраного запобіжного заходу взяття під варту має на меті використати новий кримінально-процесуальний закон, видалення із залу судового засідання має запобіжний характер.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат