На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Реквізити ділових паперів

Реферати > Діловодство > Реквізити ділових паперів

Для оформлення організаційно-розпорядчих документів ви­користовують такі реквізити:

1. Державний Герб України (для державних організацій).

2. Емблема (логотип, фірмовий знак) організації.

3. Зображення нагород.

4. Код організації за класифікатором підприємств і органі­зацій (УКПО).

5. Код форми документа за класифікатором управлінської документації (УКУД).

6. Назва міністерства чи відомства (для державних органі­зацій).

7. Назва організації автора документа.

8. Назва структурного підрозділу.

9. Індекс підприємства зв'язку, поштова й телеграфна адре­са, номер телетайпа (абонентського телеграфу), номер те­лефону (факсу), вихідні дані електронних засобів зв'яз­ку, номер рахунка та назва банку.

10. Назва документа.

11. Дата.

12. Індекс (вихідний номер документа).

13. Посилання на індекс та дату вхідного документа.

14. Місце укладання та видання.

ІЗ. Ґриф обмеження доступу до документа.

16. Адресат.

17. Ґриф затвердження.

18. Резолюція.

19. Заголовок до тексту.

20. Позначка про контроль.

21. Текст.

22. Позначка про наявність додатка.

23. Підпис.

24. Ґриф погодження.

25. Віза.

26. Відбиток печатки.

27. Позначка про засвідчення копії.

28. Прізвище виконавця та номер його телефону.

29. Позначка про виконання документа та направлення його до справи.

30. Позначка про перенесення даних на машинний носій.

31. Позначка про надходження.

Сукупність певних реквізитів, розміщених у встановленій послідовності, називається формуляром.

Реквізити бувають постійні (для виготовлення уніфікова­них форм чи бланків документів) і змінні (які використову­ють під час їх безпосереднього укладання).

Наявність того чи іншого реквізиту документа зумовлена назвою його виду, призначенням, змістом та підпорядкуванням вищому органу.

Реквізити в документі розміщують з урахуванням послідов­ності операцій його підготовки, оформлення й виконання.

Більшість документів умовно можна поділити па три частини:

1) заголовна (до неї відносять усі реквізити, що передують тексту); '

2) основна (текст і додатки до нього);

3) оформлення (реквізити, що розміщують нижче від до­датків).

ПИСЕМНЕ НАУКОВЕ МОВЛЕННЯ

Метою наукового твору є знайомство читача з результатами досліджень учених у різних галузях знань, їй підпорядковані і спосіб викладення мате­ріалу, і, відповідно, мовні засоби, що використо­вуються. Ці засоби повинні забезпечувати повне і точне осмислення теми, послідовність і взаємозв'язок думок. Усі міркування автора твору спрямовані на переконливе обґрунтування висновків, результатів, які були досягнуті під час досліджень. Чітка послідовність мислення автора передбачає насамперед логічне, а не емоційно-чуттєве сприйняття наукового твору, тому емоційно-експресивні мовні засоби не є домінуючими в ньому.

Особливість наукового стилю визначається частим вживанням термінів, спеціальної лексики, складних речень. Хоча, безперечно, не слід забувати і про лексичне багатство мови, її виражальні можливості і намагатися писати не тільки змістовно, але й цікаво.

Своє, особисте ставлення до предмета мовлення є першою сходинкою на шляху до власної творчості. Студенти звикли вважати конспект скороченим, переважно механічним записом матеріалу лекції. Справді, конспект (лат. conspectus — огляд) — стислий письмовий виклад змісту лекції, доповіді, роботи. Коротко сформульовані основні положення цих матеріалів вже називають тезами. Вміння написати тези, конспект дозволяє краще, глибше засвоїти мате­ріал. Конспект можна порівняти з тезами в дещо роз­ширеному вигляді. До нього входять цитати, тобто фак­тичний матеріал першоджерела, яке конспектують. Конспект може включати план, тези, цитати, тому ним найчастіше користуються. План складається з питальних чи розповідних речень, які є ніби заголовками до окремих частин книжки, лекції чи статті. Завдяки пла­ну дотримується порядок, послідовність викладу мате­ріалу. План і тези можна порівняти зі словом і речен­ням. Перше щось називає, друге передає закінчену думку. Так чи інакше, автор тез відбирає значущу саме для нього інформацію, це вже прихована оцінка її.

Некритичність, інтелектуальна пасивність студента якоюсь мірою деформують, перекручують навчальний процес. Адже викладач і студент повинні бути рівно­правними суб'єктами цього процесу. На практиці викладач найчастіше виступає саме в-такій ролі, а ось студент залишається об'єктом навчання, котрий не має ні голосу, ні власної думки. Таку ситуацію виправ­довують недостатнім рівнем знань у вчорашнього школяра. Можна погодитися, що йому важко полемі­зувати з викладачем. Однак здоровий скептицизм — риса не тільки освіченої людини, але й такої, котра прагне отримати освіту. Будь-яка істина може стати вашим надбанням лише тоді, коли ви самі перевірили її на життєздатність, і тому треба сумніватися, вима­гати, щоб вас переконували. І якщо автор статті, під­ручника не зміг цього досягти, треба мати сміливість сказати про це і обґрунтувати свої висновки.

Реферат, рецензія (відгук) допомагають студенту навчитися самостійно мислити в процесі пізнання. Існують певні етапи підготовки до написання науко­вого твору, правила його оформлення, вимоги до композиції, системи мовних засобів.

Логіка наукового дослідження визначає структуру твору. Його композиція складається з двох взаємо­пов'язаних частин: описової (оглядової) та основної. У першій, як правило, відбивається хід наукового дослідження та його актуальність. Тут слід також торкнутись (наскільки дозволяє обсяг твору) історії вивчення проблеми. Якщо в описовій частині йдеться про предмет і методи дослідження, то в основній — висвітлюються його методика, результати, робляться висновки.

Загальновживані слова, терміни, загальнонаукова лексика визначають мовні особливості стилю творів, в яких йдеться про результати досліджень, досягнення вчених. Слова в таких творах вживаються у своїх прямих значеннях, синонімів у наукових працях обмаль. Із зображувальних засобів переважають порів­няння. Вони допомагають скласти об'ємне уявлення про предмет розповіді.

Природно, найбільшу частину інформації викладено із застосуванням саме загальнонаукових та спеціаль­них термінів. Вживають також слова й усталені слово­сполучення, що допомагають послідовно, логічно пов'я­зати між собою окремі частини наукового тексту. Це насамперед: таким чином, однак, крім цього, з іншого боку, в свою чергу, в даному разі, по-перше, описаний вище, наведені результати; на підставі отриманих даних; як показали дослідження.

Особливо необхідно виділити слова, які свідчать про ступінь достовірності (дійсно, зрозуміло, віро­гідно), об'єктивність наведеної інформації (думають, вважають, стверджують, здається, можливо). Ці мовні засоби до того ж надають висловлюванню відносного характеру. А ось абсолютні твердження вимагають від автора найвищого ступеня відповідальності. У науковому стилі розширені функції іменників і прикметників за рахунок дещо звуженого викорис­тання дієслова. Для всіх його форм, а також для імен­ника характерні абстрактні, узагальнені значення. Числівники переважно пишуть не словами, а цифрами. Разом з екстралінгвістичними (немовними) засобами (одиницями виміру, формулами, графіками, схемами, ілюстраціями, кресленнями, діаграмами) це допомагає викласти необхідну інформацію стисло, компактно, наочно.

У науковій літературі поширені безособові, неоз­начено-особові речення, які використовуються для описування фактів, явищ, процесів. Номінативні ре­чення — у назвах книг, розділів, у підписах до малюнків, ілюстрацій. Неповні речення майже не використо­вують. Часто вживають розповідні речення, досить рідко — питальні, а кличні майже не трапляються, оскільки вони емоційно забарвлені.

Направлення на аналіз __________________________________

Завдання № 1

Прочитайте словосполучення,

що харак­теризують різні дослідження.

Дослідження дуоденального вмісту: багатофракційне дуоденальне зондування; питома вага жовчі; печінкова жовч; міхурова жовч.

Дослідження випорожнень (калу): великий вміст жиру; залишки неперетравленої їжі; патологічні домішки.

Дослідження крові: час згортання крові; кислотно-основний стан; порушення кислотно-основного ста­ну в організмі в бік підвищення аніонів кислот, ацидоз; колірний показник; швидкість осідання еритроцитів — ШОЕ; знижений вміст білка в крові, гіпопротеїнемія; підвищений вміст білірубіну в сироватці крові, гіпер-білірубінемія; глюкоза крові натще (натщесерце).

Дослідження мокротиння: безбарвне (в'язке, гнійне, іржаве, слизове, пінисте); шаруватість мокротиння.

Дослідження сечі: відстояна сеча; кількість виділеної сечі, діурез; колір (осад, питома вага) сечі.

Дослідження шлункового вмісту: наявність прихо­ваної крові; неперетравлена (рослинна) клітковина; слиз; шлунковий сік; дослідження шлункового соку після пробного сніданку.

Завдання № 2

Сформулюйте репліки-запитання лікаря до пацієнта,

що стосуються проведення лабораторних досліджень.

Порівняйте свій варіант із поданим у ключі.

Ключ:

1. Приходьте вранці натще для аналізу крові.

2. Вам потрібно зібрати сечу в чистий посуд і принести для дослідження в лабораторію.

3. Вам зробили аналіз крові (сечі, калу)?

4. У вас є результати [ваших] аналізів?

5. Від якого числа [ваші] аналізи?

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат