На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Тактика судового допиту

Реферати > Правознавство > Тактика судового допиту

Тактична задумка постановки таких питань є у тому, щоб і питання, і головне, точні, чіткі відповіді на них гарантовано містились у протоколі судового засідання. Більш того, одержавши у відповіді на питання особливо важливі для інтересів справи відомості, прокурор може відразу ж звернутися до секретаря судового засідання з проханням дослівно записати в протоколі і питання, і відповідь, що прозвучала.

6. Типові варіанти ситуацій, що складаються при судовому допиті

Звісно, що допит кожної людини по-своєму унікальний. Але при всіх особливостях кожного допиту є ситуації, що повторюються.

Типові варіанти ситуацій:

Неконфліктна – підсудний визнає свою вину в повному обсязі

Перелік питань для приклада, які з’ясовуються в даному випадку

- в силу яких обставин, заради досягнення якої мети він скоїв злочин;

- чи покаявся у скоєному, що зробив чи може зробити для пом’якшення своєї участі;

- де, коли, в результаті чого у нього виник умисел на скоєння злочину;

- що ним особисто і другими особами зроблено в порядку підготовки для скоєння злочину;

- коли прибув на місце злочину, що його зв’язувало з цим місцем або предметом посягання;

- що ним конкретно було скоєно на місці злочину;

- яким чином і куди вибув після вчинення злочину;

- який образ життя вів до скоєння злочину, чим безпосередньо займався, на які кошти жив, які його життєві плани, мета, наміри, інтереси та інше.

Інша справа - коли підсудний частково визнає свою вину або не визнає її зовсім.

Часткове визнання своєї вини підсудний обирає тоді, коли цілком заперечувати свою причетність до злочину (з різних причин) він не може і тому чинить опір на окремих обставинах справи, які важко встановити або перевірити. Найчастіше він спотворює у своїх показаннях мотив злочину, а також придумує обставини, що пом'якшують його покарання. У ряді випадків таку позицію можуть займати потерпілі і свідки, якщо вони спочатку чи пізніше стали зацікавленими в результаті розгляду справи на користь підсудного.

Повне заперечення своєї вини у скоєнні злочину (іноді усупереч фактам і здоровому глузду) виражається в завзятому опорі встановленню істини у справі за допомогою неправдивих показань або відмовлення від дачі показань.

Оскільки мотивів такого свого поводження підсудний не повідомляє, то одним з ймовірних тлумачень даного вчинку є те, що іншої захисної версії, крім раніше висунутої й спростованої, у нього нема, видумати нову переконливу версію, яка погоджувалась би з обставинами злочину, він не може, але і «здаватись» (визнати вину) не хоче. Таку поведінку треба вміло і вчасно використовувати в тактичних цілях.

При відмовленні від дачі показань підсудним застосовується метод переконання. При реалізації цього методу рекомендується з'ясувати причини відмови, загострити увагу на позитивних сторонах особистості або його поведінку у побуті, на роботі, в минулому чи теперішньому часі. Цей метод також може бути реалізованим на підставі роз’яснення можливих негативних наслідків відмови для нього самого або інших осіб, роз’яснення можливості результативного рішення незалежно від його показань.

7. Особливості конфліктної ситуації

Визначивши з більшим чи меншим ступенем імовірності характер ситуації, що може скластися при допиті кожного з викликаних у суд осіб, прокурор повинен розробити загальну тактичну схему допиту кожного з них і підібрати тактичні прийоми для досягнення цілей допитів.

Конфліктна ситуація в суді (невизнання або часткове визнання вини), має одну з двох типових особливостей — вона або вже була такою на досудовому слідстві і повторюється в суді, або раніше була безконфліктною (визнання вини в повному обсязі), а при розгляді справи у суді стала конфліктною.

Головне в першій особливості те, що прокурор вже знає суть конфлікту (за матеріалами вивчення справи) і намітив тактичні засоби його нейтралізації. Дана особливість у певній мірі полегшує задачі прокурора у спростуванні неправдивих показань суб'єкта, що раніше давались на досудовому слідстві. Однак слід враховувати, якщо допитуваний, з самого початку наполягав на своїй неправдивій позиції на досудовому слідстві, пройшов тактичну боротьбу зі слідчим (а можливо і декількома), знає обвинувальну аргументацією слідчого. Тому він і у суді, буде завзято заперечувати обвинувачення. Не виключається і висування нових, додаткових аргументів у захист своїх попередніх показань.

Інша особливість конфліктної ситуації, навпаки, характеризується несподіваним відмовленням допитуваного в суді від своїх попередніх, найчастіше правдивих показань, і дачею нових - неправдивих. В цій ситуації є два негативних моменти для державного обвинувача:

- фактор несподіваності самої зміни в показаннях;

- новизна неправдивої інформації;

Непередбачена зміна попередніх показань, особливо “основною” фігурою, завдає удару по системі вже підготовлених до використання доказів обвинувачення, вибиваючи з неї істотні ланки, а нова інформація ставить перед прокурором інші задачі, вирішувати які він повинен без підготовки, експромтом, підбираючи аргументи, що спростовують нові показання.

З урахуванням тих чи інших особливостей конкретної конфліктної ситуації і будується, як загалом, так і в подробицях, тактика судового допиту.

8. Класифікація питань при судовому допиті і її тактичне значення

Загальна тактична схема проведення в суді стадії конфліктного допиту повинна виглядати як система з трьох груп (блоків) питань, що задаються в наступному порядку.

Спочатку ставляться питання (перша група), що уточнюють чи деталізують фрагменти вільної розповіді допитуваного, утримуючі неправдиву інформацію. Тактичне значення даного блоку питань визначається тим, що відповіді на них інформаційно збагачують вільну розповідь допитуваного, додаючи їй закінченість, всебічність висвітлення предмета показань, і одночасно дають прокурору додатковий матеріал для майбутньої тактичної боротьби. Поряд з цим зазначені питання прив’язують суб'єкта до висловленого. Ці питання мають на меті глибше вивчення «супротивника», одержання від нього максимум інформації, відшукання в ній протиріч і намітити найкращий план наступного допиту.

В другу групу входять питання, що констатують протиріччя в показаннях допитуваного і які потребують від нього пояснення (внутрішні протиріччя). Цими питаннями державний обвинувач починає «атакувати» показання допитуваного, усуваючи протиріччя, що виявлені. Умілим використанням питань даної групи іноді можна похитнути, а потім і зруйнувати психологічну установку допитуваного на неправдиві показання і примусити його говорити правду.

Якщо названі питання не привели до успіху, то обійтися без питань третьої групи, що констатують протиріччя між показаннями допитуваного й інформацією, яка отримана з інших джерел (зовнішні протиріччя) та потребує від допитуваного їх вирішення. Якщо внутрішні (самому собі) протиріччя суб'єкт ще може якось пояснити (але при цьому повинний зробити остаточно вибір одного твердження і відмовитись від іншого), то розумно обґрунтувати протиріччя ряду своїх тверджень іншими матеріалами досудового та судового слідства йому буде нелегко.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат