На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Суб’єкти цивільного права

Реферати > Правознавство > Суб’єкти цивільного права

Визнання громадянина безвісно відсутнім тягне за собою ряд правових наслідків, але не відображається на його правоздатності та дієздатності. Громадянин, що перебуває живим, не перестає бути суб’єктом права.

У ст. 44 ЦК України передбачається, що опіку над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, встановлює не орган опіки та піклування, а нотаріус, який за останнім місцем проживання особи описує належне їй майно. При цьому за заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

Більш детально обов’язки опікуна розкриваються у ст. 44 ЦК. Зокрема, нею встановлюється, що опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме, приймає виконання цивільних обов’язків на її користь, погашає за рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, надає за рахунок цього майна утримання особам, яких вона за законом зобов’язана утримувати.

Відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення” неповнолітні та повнолітні непрацездатні діти, непрацездатні батьки, дружина незалежно від віку і працездатності, якщо вона доглядає за дітьми безвісно відсутнього, що не досягли 8 років, має право вимагати призначання їм пенсії у зв’язку з визнанням годувальника безвісно відсутнім.

Чоловік або дружина безвісно відсутнього набувають права розірвати шлюб у спрощеному порядку через органи реєстрації актів громадянського стану (ст. 107 Сімейного кодексу України).

Визнання громадянина безвісно відсутнім не допускається у випадках, коли громадянин переховується від розшуку (наприклад, за кримінальною справою).

Не можна визнавати безвісно відсутнім громадянина, про якого вірогідно відомо, що він живий, але немає точних відомостей про його місце перебування.

Якщо громадянин, визнаний безвісно відсутнім, з’явився або виявлено його місце перебування, районний (міський) суд, одержавши відповідну заяву, припиняє справу до слухання і скасовує попереднє рішення (ст. 45 ЦК).

На підставі рішення суду відміняється опіка, встановлена над майном безвісно відсутнього.

Судове рішення про скасування визнання безвісно відсутнім є юридичною підставою для припинення виплати пенсій відповідним громадянам.

Можливе поновлення шлюбних відносин між громадянином, який повернувся, та його дружиною шляхом нової реєстрації шлюбу, якщо шлюб було розірвано.

Але ті правовідносини, які були припинені на підставі раніше винесеного рішення, не відновлюються.

Визнання громадянина безвісно відсутнім не ліквідує юридичну невизначеність, яка виникла, оскільки він залишається учасником ряду правовідносин. Між тим, під час довготривалої відсутності громадянина, якщо неможливо встановити місце його перебування, є підстави припустити, що він помер. Але з таким припущенням не можна пов’язувати юридичні наслідки, допоки факти, які його породжують, не будуть встановлені в офіційному порядку, оскільки помилка у вирішенні питання може спричинити серйозні порушення прав та інтересів особи.

Відповідно до п. 1 ст. 46 ЦК громадянина може бути оголошено померлим у судовому порядку. При цьому не вимагається, щоб попередньо його було визнано безвісно відсутнім. Підставами оголошення померлим є:

1) відсутність громадянина в місці постійного проживання протягом трьох років з дня отримання останніх відомостей про нього, а в деяких випадках, зазначених у законі, - протягом шести місяців;

2) неотримання протягом вказаних строків відомостей про місце перебування громадянина;

3) неможливість встановити, чи живий він, незважаючи на всі вжиті заходи. Скорочений шестимісячний строк для оголошення громадянина померлим використовується, якщо громадянин пропав безвісти за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку. Наприклад, якщо відомо, що громадянин був пасажиром або членом екіпажу морського судна, що затонуло, то для оголошення його померлим потрібно шість місяців, оскільки припущення його загибелі за таких умов не є безпідставним. Але суд у даному випадку визнає не факт смерті громадянина, а оголошує його померлим на підставі презумпції смерті під час нещасного випадку.

Окремо закон визначає умови оголошення померлим громадянина, який зник під час воєнних дій: його може бути в судовому порядку оголошено померлим не раніш ніж через два роки з дня закінчення воєнних дій ( п. 2 ст. 46 ЦК). Пункт 2 ст. 46 ЦК дає можливість суду з урахуванням конкретних обставин справи оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку, але не раніше закінчення 6 місяців з дня закінчення воєнних дій.

На підставі рішення суду про оголошення громадянина померлим органи РАГСу видають заінтересованим особам свідоцтво про його смерть. Днем смерті громадянина, оголошеного рішенням суду померлим, вважається день вступу в законну силу цього рішення. У разі оголошення померлим громадянина, який пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, суд може визнати днем смерті громадянина день його гаданої загибелі (наприклад, день катастрофи пасажирського літака, день землетрусу або іншого стихійного лиха).

Юридичним наслідком оголошення громадянина померлим є припинення або перехід до спадкоємців усіх прав та обов’язків, які належали йому, як суб’єкту права, тобто це такі самі наслідки, які тягне за собою смерть людини (припиняються зобов’язання, пов’язані з особою громадянина, оголошеного померлим; припиняється шлюб; певні особи набувають право на одержання пенсій).

За ст. 47 ЦК України правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно, що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини. Нотаріус, який видав спадкоємцю свідоцтво про право на спадщину, накладає на нього заборону відчуження.

Але оголошення громадянина померлим, на відміну від смерті, встановлює лише презумпцію, але не сам факт смерті. Тому в тих виключних випадках, коли громадянин, якого оголошено померлим, фактично живий, рішення суду жодною мірою не впливає на його правоздатність. Якщо ж громадянин дійсно помер, то його правоздатність припиняється з причини природної смерті незалежно від того, коли буде ухвалено рішення суду про оголошення його померлим.

Внаслідок того, що оголошення особи померлою має підставою лише припущення його смерті, не виключається можливість появи або виявлення його місця перебування.

Ця обставина спричинює ряд правових наслідків, які настають після скасування судом рішення про оголошення громадянина померлим.

Перший наслідок – поновлюється особисто-правовий статус громадянина.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат