На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЯК ГАРАНТІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Реферати > Правознавство > ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЯК ГАРАНТІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Впровадження змагальних начал у стадію досудового слідства, передумови яких були закладені у Конституції України, громадянина передбачають розширення інституту судового контролю в цій стадії. Прихильники радикальних змін досудового слідства дотримуються принципу “необмеженості” судового контролю в цій стадії. Вони не схильні обмежувати судове втручання в діяльність органів досудового слідства і прокуратури рішеннями, що дають дозвіл на виконання дій, які обмежують конституційні права і свободи.

Одним із найбільш суттєвих недоліків кримінально-процесуального законодавства є відсутність чітко визначеної процедури судового контролю за стадією досудового слідства, що неодноразово слугувало підставою для критичних зауважень та статей науковців та практиків.

Важливим етапом розвитку інституту судового контролю за порушенням кримінальної справи щодо особи стало прийняття 18 січня 2007 року Закону України від 14.12.2006 р. № 462-V “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи”. Відповідно до вказаного Закону постанова органу дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи щодо конкретної особи чи за фактом вчинення злочину може бути оскаржена до місцевого суду за місцем розташування органу або роботи посадової особи, яка винесла постанову, з дотриманням правил підсудності. Досі неправомірне порушення кримінальних справ не можна було оскаржувати або не було процедури такого оскарження. Хоча вже існувало рішення Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003 і Постанова Верховного Суду № 1 від 11.02.2005 "Про деякі питання, що виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи". Вказаним рішенням Конституційного Суду України від 30.01.03 р. у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора) було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України, які унеможливлюють розгляд судом на стадії досудового слідства скарг на постанови слідчого, прокурора стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи.

Прийняття вказаних змін до КПК України дало можливість громадянам України оскаржувати постанови про порушення кримінальної справи до суду. Практика скасування судами таких постанов зайвий раз підкреслила, що навіть на стадії порушення кримінальної справи здійснюється систематичне порушення конституційних прав громадян.

Вітчизняному законодавству відомий порядок тотального оскарження дій і рішень на досудовому слідстві, який існував до 1917 р. Судовий контроль здійснювався не тільки в порядку розгляду скарг учасників кримінального процесу окружним судом (така процедура визнавалася винятковою), але й у ревізійному порядку, бо судовий слідчий важливі рішення про рух справи приймав за згодою суду, а наступна форма судового контролю вважалася нормальною і більш кращою [66, с.205]. Аналогічний порядок був відомим і першому радянському КПК. Вирішуючи всі скарги учасників процесу, окружний суд виконував функцію відомчого контролю, а слідчі організаційно входили до системи органів судової влади. Зараз органи досудового слідства і слідчі підрозділи прокуратури не є складовою структур судової влади. Сьогодні відродження інституту судових слідчих повинно бути закладеним в основу реформування вітчизняного кримінально-процесуального законодавства.

Відповідно до Конституції існують наступні форми судового контролю за процесуальними діями під час порушення кримінальної справи щодо: тільки за рішенням суду допускається арешт або тримання під вартою особи (ст. 29), проникнення до житла, проведення в ньому огляду чи обшуку (ст. 30), встановлення винятків з права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31). Передбачається, що кожний затриманий має право в будь-який час оскаржити в суді своє затримання (ст. 29). Крім того, в Конституції закріплюється, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі (статті 55 і 124).

Із прийняттям Конституції до судів почали надходити скарги на постанови: про порушення кримінальних справ, про відмову в задоволенні тих чи інших клопотань, на інші рішення і дії посадових осіб, які провадять попереднє розслідування справ. Окремі судді приймали до провадження названі скарги та розглядали їх по суті. Скаржники посилались на конституційні положення про те, що кожен має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб і що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають в державі. При цьому спостерігались два підходи до даної проблеми: в одних випадках такі скарги розглядались на підставі і в порядку, передбачених кримінально-процесуальним законодавством (як правило, за аналогією з процедурами, визначеними у статтях 2361-2366 (КПК), в інших - на підставі вказаних норм, але в порядку, який був раніше встановлений гл. 31-А Цивільно-процесуального кодексу України.

Так наприклад, старшим слідчим Н. МВ УМВС України у В. області 12 березня 2004 року порушено кримінальну справу щодо К.Н.О. та К.В.В. за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 192 КК України, заподіяння майнової шкоди шляхом обману, внаслідок незаконного отримання ними субсидій на відшкодування витрат по оплаті послуг за житло протягом червня 2000 р. -травня 2003 р.

Приводом до порушення кримінальної справи послужило повідомлення управління праці та соціального захисту населення міської Ради від 03 березня 2004 року, із якого вбачається, що особами, щодо яких порушено кримінальну справу у відділ субсидій були подані неправдиві відомості щодо наявності у володінні цих осіб іншого житла, що призвело до незаконної виплати субсидій у розмірі 1037, 83 грн. Дізнавач, працівник ДСБЕЗ Н. УМВС указане повідомлення не перевірив і матеріали направив у слідчий відділ для прийняття рішення по суті.

Скаржниці у суді стверджували, що кримінальна справа щодо них порушена незаконно, субсидії ними оформлялися тільки щодо їх матері М. Н.Л., яка до 1997 року мала житловий будинок і проживала у с. О Л-го р-ну, а в зв’язку з тим, що він став ветхим і непридатним для проживання, вона з цього часу проживає з ними і користується пільгами на законних підставах.

Місцевий суд 10 червня 2004 року відмовив К.Н.О. та К.В.В. у задоволенні скарги на постанову слідчого про порушення кримінальної справи, вказавши, що постанова винесена з дотриманням вимог статей 94-98 КПК, а апеляційний суд В. області 23 липня 2004 року - в задоволенні апеляції, з тих же підстав.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат