На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЯК ГАРАНТІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Реферати > Правознавство > ПРОКУРОРСЬКИЙ НАГЛЯД ЯК ГАРАНТІЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСУАЛЬНИХ ПРАВ УЧАСНИКІВ КРИМІНАЛЬНОГО СУДОЧИНСТВА ПРИ ПРОВЕДЕННЯ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА

Разом з виконанням правоохоронної функції, що реалізується у його обвинувальній діяльності, прокурор виконує в суді й правозахисну функцію, яку не можна розглядати як наглядову.

Відповідно до ч. 2 ст. 25 КПК, яка по суті після 28.06.2001 залишилася без змін, він “зобов’язаний в усіх стадіях кримінального судочинства своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення всяких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили”.

Дійсно, за українською Конституцією гарантією захисту прав і свобод людини є суд (ст. 55), юрисдикція якого поширена на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). До того ж, у подальших рішеннях Конституційного Суду України про неконституційність деяких законів юрисдикція судів значно поширена на правовідносини у досудовому слідстві, учасником яких є прокурор. Так, рішенням від 23.05.2001 №6-рн/2001 визнана підвідомчість судам скарг на акти та дії службових осіб органів дізнання, досудового слідства і прокуратури, навіть якщо законодавством встановлений виключно позасудовий порядок оскарження. Можливість оскарження їх дій у суді передбачені ст.ст. 110, 234, 236 КПК, але з розглядом, в основному, під час попереднього або судового розгляду справи, за винятком випадків, прямо передбачених КПК, коли скарги розглядаються негайно під час досудового слідства. Але навіть такий порядок розгляду скарг на дії прокурора (дізнавача або слідчого) Конституційний Суд визнав частково неконституційним (рішення від 30.01.2003 №3-рп/2003), оскільки він унеможливлює розгляд судом скарг на постанови цих службових осіб “стосовно приводів, підстав і порядку порушення кримінальної справи щодо певної особи” [28, c.392].

Таким чином законом суд поставлений в такі умови, коли не тільки при розгляді кримінальної справи, а взагалі у кримінальному судочинстві він сам повною мірою відповідає за додержання закону.

І все ж прокурор не приватна особа, а, як і суд, є представником держави, спрямованість діяльності якої - захист прав і свобод людини та забезпечення їх гарантій (ст.3 Конституції). Тому він повинен здійснювати процесуальну функцію обвинувачення так, щоб вона сприяла утвердженню закону, охороні прав всіх учасників процесу. Справа не тільки в тому, щоб прокурор здійснював заходи для попередження порушень закону з боку суду, їх своєчасного запобігання та усунення. Необхідно, щоб він виконував свої обов’язки державного обвинувача: застосовував усі заходи для всебічного дослідження обставин справи, правильного її рішення. При цьому діяв би у суворій відповідності із законом та виступав проти порушень з будь-якої сторони. І не тому, що він здійснює нагляд за виконанням закону судом, а у зв’язку з тим, що підтримання державного обвинувачення в умовах порушення закону, обмеження прав будь-якого з учасників процесу протирічило б ідеї безумовної законності діяльності державного обвинувача.

Наприклад, адвокат може не звернути увагу на допущене судом порушення закону, яке є законною підставою скасування майбутнього вироку, часто навіть з метою використати цей привід у апеляції при постановленні несприятливого для підзахисного вироку. Прокурор зобов’язаний звернути увагу суду на порушення будь-якого закону навіть при умові ускладнення обвинувальної діяльності при його усуненні. Зазначене завдання прокурор в суді виконує реагуванням у межах наданих йому повноважень у формі заперечень, наприклад, щодо некоректних або навідних питань захисника або порушень з боку судді. Закон у ч.2 ст.260 КПК надає таке право щодо дій головуючого всім учасникам процесу, якщо обмежуються або порушуються їхні власні права. На відміну від них прокурор зобов’язаний заперечувати проти порушень головуючого і щодо інших осіб.

У боротьбі за “благополучні” статистичні дані деякі прокурори намагаються уникнути можливого розходження із судом будь-якими засобами, що робить їхню позицію несамостійною і безпринципною та знеособлює взагалі фігуру державного обвинувача у суді.

Причини розходжень позиції із судом можуть бути різні. З точки зору оцінки діяльності прокурора зовсім не байдуже, чи пояснюються ці розходження складністю питання, відсутністю єдиної судової практики, чи обвинувач просто не розібрався в обставинах, погано орієнтується у законі та роз’ясненнях Верховного Суду України.

Якщо позиція прокурора обґрунтовувалася конкретними доказами, які досліджені у судовому засіданні, якщо він враховував не тільки дані, що підтверджують вину підсудного, а й ті, що його виправдовують, переконливо довів, чому він опирається на одні докази і спростовує інші, то обвинувача нема в чому докоряти, навіть якщо суд прийняв інше рішення. Судове слідство - це самостійне, творче дослідження доказів у нових процесуальних умовах, що може привести до висновків, відмінних від висновків досудового слідства, тому не можна вимагати, щоб висновки прокурора в усіх без винятку випадках співпадали з рішенням, яке виносить суд, що керується власною оцінкою доказів [39, c.68].

Можна зробити єдиний висновок: суд і прокуратура не можуть знаходитися у відношеннях підлеглості або піднаглядності. Їх відношення скоріше можна характеризувати як систему взаємодії, стримань і противаг, які у сукупності забезпечують законність, охорону прав фізичних юридичних осіб.

У згаданих рекомендаціях КМ РЄ стосунки між державними прокурорами та суддями регламентовані наступним чином: “Державні прокурори повинні суворо шанувати незалежність і безсторонність суддів. Вони, зокрема, не повинні ставити під сумнів судові рішення, ані чинити перешкод їх виконанню, за винятком тих випадків, коли вони здійснюють своє право на оскарження або вдаються до якоїсь іншої декларативної процедури”. У міжнародному документі зазначено, що прокурори “повинні подбати про те, аби в розпорядження суду були надані всі важливі факти та юридичні доводи, необхідні для справедливого відправлення правосуддя” (с.7-8).

Делікатність проблеми процесуальних взаємовідносин судді та прокурора при тому, що вони обоє представляють державу, потребує внесення уточнень у ст. 25 КПК щодо ролі прокурора у кримінальному судочинстві. Оскільки законодавством України на прокуратуру покладений обов’язок здійснювати національну політику щодо злочинності (діяльність органів прокуратури з координації таких зусиль правоохоронних органів) завданням прокурора у суді є усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, на що звертає увагу і Генеральний прокурор України в п.п. 5.5 наказу від 19.09.2005 № 5 гн.

Завданням державного обвинувача відповідно до ст. 34 Закону України “Про прокуратуру” вважається сприяння у постановленні судових рішень, що ґрунтуються на законі, шляхом:

- пред’явлення суду доказів, що підтверджують винуватість особи, їх систематизація та аналіз;

- спростування доказів сторони захисту, усунення протиріч у доказовому матеріалі;

- об’єктивної та неупередженої оцінки кожного доказу та їх сукупності;

правильної юридичної кваліфікації дій підсудного, об’єктивної й обґрунтованої думки щодо виду і міри покарання;

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат