На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Охорона і збереження природи всього живого на землі

Реферати > Екологія > Охорона і збереження природи всього живого на землі

З кінця XVIII і до першої половини XX ст., коли почався бурхливий розвиток фізики, хімії, техніки, були винайдені паро­вий двигун, електричний мотор, освоєна атомна енергія, в небо піднялись перші літаки, Європу й Північну Америку обплутали тисячі кілометрів залізниць, а кількість населення перевищила 3,5 млрд чоловік, розвиток негативних екологічних явищ став глобальним, хоча ще й не мав кризового характеру. Основними особливостями взаємовідносин людини з природою в цей період були активне «підкорення природи», боротьба з нею, хижацьке споживання всіх її ресурсів із упевненістю, що вони невичерпні.

Друга половина XX ст., особливо останні 35—40 років — це період атомної енергії і комп'ютеризації, особливістю якого є ак­тивний розвиток другої глобальної екологічної кризи. До неї призвели суперіндустріалізація, суперхімізація, супермілітариза-ція, суперспоживання і, як наслідок, перевиснаження природних ресурсів і перезабруднення довкілля, початок деградації біосфери.

Важливою особливістю останнього періоду є також поява спо­чатку окремих вчених, а потім колективів учених і значної кіль­кості громадських «зелених» організацій і рухів у всьому світі, які, усвідомивши значення природи для життя людини, необхід­ність її збереження і раціонального природокористування, ви­явивши тісні зв'язки між здоров'ям та добробутом людей і здо­ров'ям та різноманіттям природи, почали активну боротьбу за охорону й збереження довкілля. Розпочалося міжнародне співро­бітництво в галузі охорони його; були досягнуті важливі еколо­гічні угоди, більшість держав прийняли важливі природоохоронні закони; широким фронтом розгорнулася екологічна освіта.

Незважаючи на певні досягнення в галузі природоохоронної діяльності в окремих країнах (Німеччина, США, Китай, Японія) і поширення серед людей занепокоєності станом природи своїх регіонів та біосфери в цілому, XX ст. закінчується поглибленням глобальної екологічної кризи, надзвичайно низьким рівнем еколо­гічної освіти й свідомості у більшості населення, подальшим нарощуванням промислових та сільськогосподарських виробни­чих потужностей з одночасною нещадною експлуатацією всіх видів природних ресурсів.

Нова екологічна криза в історії людства є глибшою і трагічні­шою, і подолати її буде надзвичайно важко. Вона призведе до значних міграцій народів і, як вважають провідні вчені, може спровокувати війни, інші соціальні потрясіння локального, регіо­нального і навіть глобального масштабу. Тому залишається одне: почавши з забезпечення високого рівня освіти народів, загальної культури, високого рівня екологічної свідомості, технологічної дисципліни виробництва і науки, поступово, але якомога швидше перейти до нового способу життя суспільства — високоінформаційного, з могутнім колективним інтелектом, здатного організува­ти свій стабільний розвиток у злагоді з Природою.

Ми отримали в спадок невимовна прекрасний і бага­тообразний сад, але біда наша в тому, що ми погані садівники, що не засвоїли найпростіших правил са­дівництва. Із зневагою ставлячись до цього саду, ми робимо це з благодушним самозадоволенням неповно­літнього ідіота, який шматує ножицями картину Рембрандта.

Джеральд Дарелл

3. Основні принципи економіки природокористування

Під природокористуванням в наш час розуміють сукупність усіх форм експлуатації природно-ресурсного потенціалу й заходів збереження останнього. Сюди входять: видобування та переробка природних ресурсів і їх відновлення; використання й охорона природних умов життя; збереження та відновлення, раціональні зміни екологічного балансу природних систем. Узагальнюючи, можна сказати, що природокористування — це сукупність дій людства на географічну оболонку Землі.

Як сфера знань природокористування включає в себе елементи природних, суспільних і технічних наук.

Природокористування може бути раціональним і нераціональ­ним. Раціональне — це високоефективне, розумне господарюван­ня, яке не призводить до різких змін природно-ресурсного потен­ціалу і підтримує та підвищує продуктивність природних комп­лексів або окремих об'єктів, їх красу. Нераціональне — це таке, в результаті якого природа втрачає здатність до самовідновлення, саморегулювання й самоочищення, порушується рівновага біоло­гічних систем, вичерпуються мінеральні ресурси, погіршується виконання рекреаційних, оздоровчих та естетичних функцій при­родних об'єктів. Нераціональне використання може бути як на­вмисне, так і випадкове чи супутнє.

Кожна країна визначає свої норми природокористування в ме­жах своєї території. Але в останні роки у зв'язку зі збільшенням транскордонних перенесень різних забруднень, а також таких національних видів діяльності, які шкодять всій планеті (вирубка великих площ лісів, випробування ядерної зброї, розширення атомної енергетики тощо) дедалі більше уваги приділяється під­писанню міжнародних угод про методи й норми природокористу­вання. Яскравим прикладом цього може бути пакет міжнародних природоохоронних документів, прийнятих на форумі в Ріо-де-Жанейро в 1992 р.

Людство вступило в такий етап екологічного розвитку, коли економічний ефект визнається реальним лише з урахуванням екологічних наслідків і обмежень.

Дуже прикро, але в нашій молодій державі на тлі економічної кризи, важких проблем продовольчого й житлового забезпечення, суперінфляції, розгулу злочинності, дефіциту товарів проблема комплексного й кардинального екологічного оздоровлення постій­но відкладається, не вирішується проблема раціонального приро­докористування, а кількість аварійних ситуацій збільшується.

Як вже відмічалося в попередніх розділах, незважаючи на складність ситуації, проблема виходу з екологічної кризи у нас залишається першочерговою.

Досвід розвинених країн світу показав, що могутність держави визначається перш за все високим рівнем культури і технологій, в тому числі — культури природокористування. Цей же досвід, а також досвід вітчизняного господарювання переконують, що рухатися далі шляхом старого економічного розвитку неможливо, потрібна нова концепція природокористування. Головний еколо­гічний ресурс сучасності полягає в зміні системи цінностей і засо­бів освоєння світу, в зміні загальнолюдського світогляду. Еконо­мічні критерії прогресу тепер повинні оцінюватися тільки з огля­ду їхнього впливу на «якість життя» і збереження біосфери, розвиток духовності людини. Економіка товарів поступово по­винна замінюватися економікою інформації, а принципи природо­користування в XXI ст. набувати нових особливостей:

1. Підхід до вивчення будь-якого природного об'єкту чи проце­су має бути універсальним, цілісним, в основі якого лежить ідея єдності світу, тісних взаємозв'язків всіх явищ і процесів у природі, неодворотність розплати за будь-які втручання в довкілля.

2. Будь-яка людська діяльність повинна супроводжуватися думкою, що людина — частка природи, елемент її, який своїм функціонуванням не має права порушувати гармонію життєвих процесів біосфери; тільки їй належить вирішити проблему само­визначення й пріоритету людських цінностей, використавши для цього могутній колективний інтелект і піднявши рівень духов­ності.

3. Моделювання стратегії еколого-економічного розвитку на­цій і людства в цілому повинно йти шляхом поліваріантного прогнозу.

Ці прогнози мають передбачити кілька співвідношень наслід­ків розвитку нашої цивілізації: які прогнозуються і які проек­туються; які прогнозуються, але не проектуються; які не проек­туються і не прогнозуються. І чим демократичніше, цивілізованіше буде суспільство, тим більше гарантій вибору соціально-економічних і науково-технічних рішень з наслідками, які прогнозуються і проектуються.

4. Нова цивілізація в процесі свого розвитку повинна виробити принципіально іншу матеріальну основу — спрямування суспіль­но-виробничої технології формування природно діючих систем, які здатні здійснювати еквівалентний обмін речовини і енергії між суспільством і довкіллям.

Економіка природокористування — новий розділ екології, в якому вивчаються питання економічної оцінки природних ре­сурсів, негативний вплив забруднення природного середовища, процеси та явища суспільного життя, викликані нестачею при­родних ресурсів, величезним зростанням виробництва й забруднен­ням всіх сфер Землі. Як і в інших науках, базою економіки приро­докористування є знання основних екологічних законів, законів розвитку природи й суспільства.

Економіка природокористування вивчає характер співвідно­шення позитивних і негативних змін природних умов, рівні вико­ристання суспільством природного середовища в зв'язку з ви­робничими відносинами між людьми за даними конкретних еко­номічних наук, а також геології, біології, ґрунтознавства, лісівництва, демографії, метеорології, гідрології та інших наук. Як самостійна наука економіка природокористування сформува­лася в 60—70-ті роки XX ст.

У процесі розвитку суспільства постійно виникають супереч­ності між зростаючими потребами людей і обмеженими можли­востями біосфери. Враховувати й оцінити їх має економіка приро­докористування, оперуючи переважно такою складовою природ­ного середовища, як природні ресурси — елементи й сили природи, які людина може використати й використовує для своїх життєвих потреб.

При вивченні природних ресурсів з цієї точки зору слід ураху­вати такі їх основні особливості. Головними природними ресурса­ми є земля як просторова основа життя, виробництва, й в першу чергу — родючі землі, повітря, моря, океани, річки, озера та підземні води, рослини й тварини, корисні копалини (енергетично-мінеральна та будівельна сировина).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат