На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Відтворення та вдосконалення основних фондів

Реферати > Економіка підприємства > Відтворення та вдосконалення основних фондів

План

Вступ 2

1. Спрацювання і старіння основних фондів 2

2. Амортизація 4

3. Строки експлуатації 7

4. Ремонт, модернізація і заміна діючих засобів праці 8

5. Розширене відтворення основних фондів 12

6. Показники ефективності відтворення основних фондів 14

7. Напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів 15

Висновок 17

Використана література 18


Вступ.

Одне з чинних місць в управлінні матеріальними ресурсами займає процес відтворення та вдосконалення основних фондів. Мета даної роботи розглянути форми відтворення та вдосконалення основних фондів. В першу чергу розкрити зміст видів спрацювання основних фондів - фізичного та морального. Розглянути значення амортизації, процеси ремонту, модернізації і заміни основних виробничих фондів в управлінні матеріальними ресурсами. Визначити зміст розширеного відтворення виробничих фондів. Визначити показники ефективності та основні напрямки інтенсифікації відтворення виробничих фондів.

Спрацювання і старіння основних фондів.

Основні фонди протягом свого тривалого функціонування зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Під фізичним (матеріальним) спрацьовуван­ням основних виробничих фондів розуміють явище поступової втра­ти ними своїх первісних техніко-експлуатаційних якостей, тобто споживної вартості, що призводить до зменшення їхньої реальної вартості — економічного спрацьовування. На швидкість і розміри фізичного спрацювання основних фондів впливають їхня надійність та довговічність, спосіб використання (екстенсивне чи інтенсив­не), особливості технологічних процесів, якість технічного догля­ду й ремонтного обслуговування, кваліфікація робітників, інші організаційно-технічні фактори.

Фізичне спрацювання будь-якого знаряддя праці (машини, ус­таткування) можна поділити умовно на дві частини: ту, що періо­дично усувають проведенням ремонтів, і ту, що її в такий спосіб усунути неможливо. З часом спрацювання поступово збільшується і врешті решт стає таким, що унеможливлює дальше використан­ня засобу праці у виробництві, тобто настає момент повного фізич­ного спрацювання, коли треба замінити такий засіб праці на но­вий аналогічного призначення. У зв'язку з цим розрізняють усувне (тимчасове) та неусувне (постійно нагромаджуване) фізичне спрацювання основних фондів.

Ступінь фізичного спрацювання окремої одиниці засобів праці можна визначити двома розрахунковими методами: 1) за строком її експлуатації (через зіставлення фактичної та нормативної величин з урахуванням ліквідаційної вартості); 2) за даними обстежень технічного стану. Відносну величину економічного спрацювань ок­ремої фізичної одиниці або певної сукупності основних фондів виз­начають як відношення накопиченої суми спрацювання, тобто їхньої вартості, вже перенесеної на вартість продукції, до загальної балансової вартості.

Техніко-економічне старіння основних фондів (моральне спрацювання) — це процес зне­цінення діючих засобів праці до настання повного фізичного спра­цювання під впливом науково-технічного прогресу. Воно характе­ризується поступовою втратою засобами праці своєї споживної вар­тості внаслідок удосконалення існуючих та створення нових за­собів виробництва, запровадження принципово нової технології, старіння продукції, що виробляється з допомогою цих засобів ви­робництва. Старіння властиве передовсім знаряддям праці та транспортним засобам і зв'язане з реальними економічними збит­ками для підприємств, що експлуатують застарілу техніку.

Ступінь техніко-економічного старіння того чи того засобу праці можна визначити за допомогою коефіцієнта (відносного показни­ка) Ктес , що його розраховують за формулою

де В0, В1 – повна вартість (ціна) застосовуваного й нового за­собів праці; П0, П1 — відповідно продуктивність тих самих засобів праці або витрати на їхнє експлуатаційне обслуговування (інший пріоритетний техніко-експлуатаційний показник). Про загальний рівень техніко-економічного старіння може дати певне уявлення також питома вага знарядь праці, що експлуатуються понад 10, 15 або 20 років.

Фізичне спрацювання та техніко-економічне старіння діючих знарядь праці можна усунути частково або повністю, застосовую­чи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання й старіння засобів праці та формами їхнього відшкодування існує певний взаємозв'язок (рис. 1.).

Амортизація.

Безперервний процес виробництва потребує по­стійного відтворення фізично спрацьованих і технічно застарілих основних фондів. Необхідною умовою відновлення засобів праці в натурі є поступове відшкодування їхньої вартості, яке здійснюється через амортизаційні відрахування (амортизацію). Амортизація основних фондів — це процес перенесення авансова­ної раніше вартості всіх видів засобів праці на вартість продукції з метою її повного відшкодування.

Для відшкодування вартості зношеної частини основних фондів кожне підприємство робить амортизаційні відрахування, тобто вста­новлює певну грошову компенсацію відповідно до розмірів фізич­ного спрацювання й техніко-економічного старіння. Ці відрахуван­ня включають до собівартості продукції, реалізують під час прода­жу товарів, а потім накопичують у спеціальному амортизаційному фонді, що служить відновленню основних фондів.

Амортизаційні відрахування обчислюють за певними нормами, які характеризують щорічний розмір відрахувань у відсотках до балансової вартості основних фондів. Розрахунки норм амортиза­ційних відрахувань на повне відновлення (реновацію) основних фондів здійснюють централізовано за формулою

де Ф – балансова (первісна чи відновна) вартість основних фондів; Л – ліквідаційна вартість основних фондів; Ан – амортизаційний період (нормативний строк функціонування) основних фондів.

За встановлення норм амортизаційних відрахувань слід виходи­ти з економічно доцільних середніх строків функціонування засобів праці, необхідності забезпечення повного відшкодування вартості основних фондів і врахування техніко-економічного їхнього старі­ння. Найбільш складним є правильне визначення тривалості амор­тизаційного періоду (доцільного строку використання) конкретних видів засобів праці. Звичайно його встановлюють з урахуванням багатьох факторів, зокрема загальної фізичної довговічності та еко­номічності капітального ремонту засобів праці, умов їхньої експ­луатації, строків настання техніко-економічного старіння, можли­вих темпів оновлення тощо.

У міру розвитку техніки, удосконалення технології та органі­зації виробництва змінюються тривалість і характер використання окремих видів основних фондів, виникає об'єктивна необхідність скорочення нормативних строків їхнього функціонування. У зв'яз­ку з цим норми амортизаційних відрахувань періодично треба пе­реглядати та уточнювати.

Забезпечення нормального відтворення основних фондів потре­бує правильного нарахування амортизації за встановленими нор­мами. Щорічну суму амортизаційних відрахувань на реновацію основних фондів обчислюють множенням їхньої середньорічної вартості на відповідні норми амортизації та поправочні коефіцієн­ти до них, що враховують конкретні умови експлуатації окремих видів засобів праці. Середньорічна вартість кожного виду основних фондів визначається додаванням до вартості на початок роз рахункового року різниці між середньорічними величинами вве­дення в дію нових і вибуття діючих елементів засобів праці. Се­редньорічне введення (вибуття) визначають за результатом множен­ня абсолютного його розміру та коефіцієнта функціонування про­тягом розрахункового року засобів праці, що будуть уведені в дію і виведені з дії, тобто відношення кількості місяців експлуатації до числа 12.

Для здійснення правильної амортизаційної політики важливим є знання можливих методів амортизації основних фондів. У прак­тиці господарювання можуть застосовуватися методи рівномірної (лінійної), подвійно-залишкової і прискореної амортизації.

Метод рівномірної (лінійної) амортизації передбачає перене­сення балансової вартості основних фондів на собівартість про­дукції, що виробляється (послуг, що надаються), протягом аморти­заційного періоду (нормативного строку служби) засобів праці за однаковими нормами амортизаційних відрахувань. Згідно з чинним законодавством України щорічні норми амортизаційних відраху­вань за першою, другою і третьою групами основних фондів ста­новлять відповідно 5, 25 і 15%.

Норми амортизаційних відрахувань за методом подвійно-залиш­кової амортизації встановлюються через подвоєння норм, обчис­лених за методом рівномірної амортизації, але не щодо балансо­вої, а щодо залишкової вартості основних фондів. Підприємства можуть самостійно приймати рішення про застосування прискоре­ної амортизації основних фондів, віднесених за укрупненою кла­сифікацією до третьої групи і придбаних після травня 1997 року, тобто після набуття чинності Законом України «Про оподаткуван­ня прибутку підприємств». При цьому мають використовуватися такі норми прискореної амортизації відповідно до року експлуа­тації засобів праці: перший — 15%; другий — 30%; третій — 20%; четвертий - 15%; п'ятий — 10%; шостий і сьомий - - 5%. Збіль­шення масштабів застосування прискореної амортизації сприяти­ме істотному зменшенню фінансових втрат від техніко-економічного старіння та інтенсифікації процесу оновлення діючих засобів праці на підприємствах і в організаціях України.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат