На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Внутрішні ціни та методи їх формування

Реферати > Економіка підприємства > Внутрішні ціни та методи їх формування

3.1. ФУНКЦІЇ І СИСТЕМА ВНУТРІШНІХ ЦІН НА ПІДПРИЄМСТВІ

В основі системи внутрішньовиробничих відносин лежать внутрішні ціни. Вони являють собою умовно-розрахункові ціни, за якими підрозділи передають один одному товари або надають послуги. Ніякі реальні платежі при цьому не здійснюються.

Внутрішні планово-розрахункові ціни створюють основу до­говірних відносин між підприємством та його підрозділами щодо матеріально-технічного постачання останніх та поставки готової продукції на склад підприємства, а також між самими підрозді­лами відносно поставок продукції (робіт, послуг) за внутрішньо-фірмовою кооперацією.

Внутрішня ціна в практиці внутрішнього обігу виконує ті самі функції, що і ринкова ціна. Серед цих функцій найбільш вагоми­ми є вимірююча та стимулююча. Вимірююча функція виявляєть­ся через облік витрат виробництва, стимулююча — через форму­вання частки прибутку згідно зі структурою внутрішньої ціни. Основна мета внутрішніх розрахунків досягається в тому разі, якщо рівень внутрішніх цін забезпечує найбільш ефективне фун­кціонування існуючої системи управління підприємством.

Установлення внутрішніх цін, особливо у великих компані­ях, — складне та трудомістке завдання. Оскільки рух коштів згі­дно з цінами є лише документальним і не створює реального прибутку для підприємства, складається враження, що встанов­лення рівня внутрішніх цін — виключно облікова операція, яка не впливає на реальні господарські рішення. Проте практичний досвід показує, що багато часу витрачається на формування та узгодження внутрішніх цін.

Кожне підприємство формує свою власну систему внутрішніх цін. Однак можна виділити два основні чинники, які впливають на вибір системи внутрішньофірмового ціноутворення: стиль управління вищого керівництва та професійна орієнтація керів­ництва підприємства.

Стиль управління проявляється в ступені його централізації. Коли підприємство як організація має централізовану структуру і можливості кожного структурного підрозділу щодо прийняття рішень обмежені, система внутрішніх цін формується зверху. Вона єдина для всіх структурних підрозділів підприємства. Утім, застосування такого принципу має одну перевагу — відсутність численних внутрішніх переговорів та узгоджень щодо встанов­лення внутрішніх цін.

У разі децентралізованої структури управління кожний струк­турний підрозділ функціонує в умовах більшої свободи вибору, а відтак він має можливість обирати відповідну систему внутріш­нього ціноутворення. Автономний структурний підрозділ, при­родно, прагне якнайкраще захистити свої інтереси; «сильні» структурні підрозділи (наприклад, за складом кадрів) у цьому ви­падку перебувають у кращому становищі, ніж «слабкі» або нові структурні підрозділи. Підрозділ, який виготовляє кінцеву про­дукцію та вимушений сплачувати високу внутрішню ціну за ком­плектуючі вироби, може опинитися в ситуації, коли не зможе ре­алізувати свою продукцію на ринку через її високу ціну. Як наслідок, прибуток, урахований у внутрішній ціні, не буде реалі­зований, що призведе до збитку для підприємства взагалі.

Що стосується професійної орієнтації керівництва компанії, то залежно від професійної підготовки менеджерів та їх практич­ного досвіду можна виокремити менеджерів, які більш схильні до виробництва та техніки, ніж до маркетингу, і навпаки. Усе це впливає на вибір системи внутрішніх цін.

На підприємствах, зорієнтованих на виробництво, існує тен­денція до ціноутворення на основі витрат виробництва (внутріш­ня ціна дорівнює витратам виробництва плюс прибуток). На під­приємствах, орієнтованих на ринок, внутрішня ціна напівфабри­катів та готової продукції частіше встановлюється як різниця між ринковою ціною та витратами реалізації. Саме таку систему за­стосовують провідні компанії світу. Кожна система внутрішніх цін має свої недоліки та переваги, однак підхід, заснований на ринкових цінах, здається найбільш ризикованим. Існує також проміжний варіант внутрішнього ціноутворення — використання договірних цін.

Процес децентралізації великих західних компаній супрово­джувався активним упровадженням внутрішньофірмового ціно­утворення в корпоративний механізм управління. Створення від­носно незалежних структурних підрозділів змусило керівництво децентралізованих компаній сформулювати нові підходи до управ­ління. На початок 80-х років у США налічувалося близько 1,5 тис. компаній, а в Великобританії — понад 300, які застосовували внутрішньофірмові ціни. Серед найбільш відомих компаній, які використовують внутрішньофірмові ціни, можна назвати амери­канські «Дженерал моторе», «Дженерал електрик», «ІБМ»; анг­лійську «Плессі»; японські «Тойота», «Мацусіта». На основі за­стосування внутрішніх цін була створена ефективна структура функціонування великих підприємств, яка забезпечувала узго­дження економічних інтересів кожного окремого підрозділу та підприємства в цілому.

У процесі становлення ринкової економіки внутрішній меха­нізм вітчизняних підприємств докорінно змінюється. Насамперед це виявляється у більш широкому використанні структурними підрозділами підприємств елементів ринкових відносин. Предметно спеціалізовані структурні підрозділи отримують відносну еко­номічну самостійність. У своїй господарській діяльності вони ма­ють можливість приймати самостійні рішення; їх продукція не передається від підрозділу до підрозділу, а реалізується. Їх дохід та оплата праці персоналу безпосередньо залежать від результатів го­сподарської діяльності (обсягу випущеної і реалізованої продукції, витрат виробництва та ін.). Таким чином, трансформація внутріш­нього механізму підприємств безпосередньо впливає на зміну ролі внутрішніх цін у їх господарській діяльності: внутрішні ціни ста­ють одним із найважливіших елементів цього механізму.

В умовах розширення економічної самостійності структурних підрозділів виникає потреба у використанні внутрішніх цін як економічного елемента управління структурними підрозділами з боку адміністрації підприємства. Такі ціни замінюють цілу сис­тему директивних показників (випуск продукції у вартісному ви­мірі, фонд заробітної плати тощо) і дають можливість управляти господарською діяльністю підрозділів підприємства, не викорис­товуючи надто жорсткої регламентації. За допомогою цілеспря­мованого формування рівнів цін адміністрація центрального апа­рату управління ставить перед структурними підрозділами орієн­тири їхньої господарської діяльності виходячи зі стратегічних за­вдань усього підприємства.

Структурні підрозділи підприємства в умовах відносної еко­номічної самостійності дістають можливість самостійно викону­вати замовлення сторонніх організацій, а також здійснювати спі­льну діяльність на принципах прямих договірних відносин. В останньому випадку внутрішні ціни формуються без участі адмі­ністрації підприємства і є критеріями вартісної оцінки роботи окремого підрозділу з боку інших підрозділів, які беруть участь у спільному виконанні замовлення.

Внутрішні ціни формуються з урахуванням взаємозв'язку за­гальнозаводських критеріїв оцінки роботи з критеріями, що харак­теризують роботу окремих підрозділів. Через систему внутрішніх цін визначаються орієнтири для роботи структурних підрозділів, і цим опосередковано регламентуються всі дії підрозділів.

3.2. МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ ВНУТРІШНІХ ЦІН

У практиці внутрішньофірмових відносин внутрішні ціни мо­жуть формуватися на рівні ринкових цін, на договірній основі та на основі витрат виробництва.

Внутрішні ціни, визначені за ринковими цінами. За базу внутрішніх цін беруться поточні або усереднені ринкові ціни на внутрішньофірмові матеріали та комплектуючі вироби, які, з то­чки зору підприємства, є проміжною продукцією. За відсутності таких цін використовують ціни на аналогічну продукцію. У вну­трішніх відносинах між підрозділами практикується також вико­ристання ринкових цін зі знижками, що свідчить про економію партнерів за внутрішньою угодою на витратах, пов'язаних з реа­лізацією (на рекламу, транспортування, фінансові розрахунки та ін.). При цьому найчастіше компанії використовують поточні ринкові ціни. Усереднені ринкові ціни застосовуються тоді, коли підприємства не вважають за доцільне витрачати час та кошти на збір поточної цінової інформації. Рідко у внутрішньому ціноут­воренні використовуються ціни ринкових аналогів номенклатури товарів і послуг внутрішньофірмового обігу.

На думку західних економістів, існує кілька переваг ринкових цін як бази для формування внутрішніх цін, а саме: вони забезпе­чують стабільну основу господарської взаємодії підрозділів; да­ють змогу об'єктивно оцінити ефективність діяльності підрозді­лів, оскільки саме ринкові ціни є об'єктивним вимірником витрат і прибутку. Вони створюють належні стимули до підвищення ефективності роботи підрозділів за допомогою прибутку, що входить у структуру ринкових цін. Крім того, західні економісти вважають, що основана на ринковій внутрішня ціна позитивно впливає на продуктивність праці і конкурентоспроможність вну­трішньої продукції.

Проте внутрішні ціни, визначені на базі ринкових, не є опти­мальним інструментом внутрішніх розрахунків. Так, не завжди можна визначити ринкову ціну на внутрішню продукцію або ціну аналога. В окремих випадках внутрішні товари через свою специфіку взагалі виключені з ринкового обігу. Це стосується, зо­крема, товарів, які компанії виробляють із застосуванням секрет­них технологій. Також має місце певна умовність ринкових цін, які публікуються. За відомими оцінками, розбіжність між опублі­кованими та фактичними ринковими цінами становить 10—15% і більше. Вибір бази ціни значно ускладнюється, якщо ринок мо­нополізований.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат