На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічні основи та види міжнародної торгівлі

Реферати > Економіка підприємства > Економічні основи та види міжнародної торгівлі

Практика світового розвитку свідчить: для країн, що знаходяться на стадії ринкової трансформації, коли можливості у відношенні мобілізації внутрішніх ресурсів на визначений година стають вкрай обмеженими, особливе значення набувають проблеми залучення іноземних капіталів. При цьому масштаби інвестицій будуть залежати не стільки від пожвавлення і структурних змін як таких, скільки від змін на цих напрямках, які б додали визначені темпи формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.

У більшості країн з перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їхнього розвитку, а інвестування за рубіж сприяє їхньої органічної інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки [4, 112].

2.4. Інструменти торгової політики

Всі інструменти торгівельної політики можна розділити на три великі групи: імпортні тарифи; податки на експорт та експортні та імпортні субсидії; інструменти нетарифного характеру [2, 168].

Імпортні тарифи застосовуються з метою обмеження ввозу того чи іншого товару з різних міркувань. В окремих випадках країна може добитися скорочення імпорту певних товарів шляхом запровадження спеціальних податків на їх споживання, але такий інструмент застосовується досить рідко.

Експортні податки та субсидії є засобами регулювання економічної поведінки національних виробників, що поставляють свою продукцію на експорт. Ці інструменти, як і імпортні тарифи, застосовуються з метою впливу на ціну відповідного товару. На відміну від них нетарифні інструменти впливають на ціни опосередковано. Протекціоністський характер цих засобів є менш очевидним.

Митний тариф на практиці може набувати двох форм — специфічного та адвалорного мита.

Специфічний тариф являє собою фіксований податок на імпортні товари, яким обкладається кожна одиниця продукту. В організаційно-технічному плані застосування специфічних тарифів дозволяє порівняно легко збирати податок, оскільки для цього необхідна лише інформація про кількість товарів, які завозяться до країни, а не грошова вартість імпорту. Але з крапки зору саме протекціоністської функції щодо національного ринку цей тариф має дуже істотну ваду: його захисна дія змінюється в залежності від ціни імпортованого товару.

Адвалорний тариф — це податок, величина якого визначається як фіксована частка вартості імпортованого товару. Очевидно, що адвалорне мито позбавлене характерного для специфічного тарифу недоліку: його величина знаходиться в прямій залежності від вартості товару. Разом з тім і його справляння пов'язане із цілою низкою проблем. З метою зменшення мита імпортер може занизити вартість товару. З іншого боку, митні органі завжди стояти перед спокусою завищити вартість імпорту, оскільки в цьому випадку збільшується доходи держави.

Важливим інструментом регулювання імпорту є імпортні субсидії. Смороду фактично являють собою негативний імпортний податок або митний тариф, який виплачується безпосередньо національному виробнику. Надання таких субсидій веде до збільшення виробництва товарів — замінників імпорту, оскільки субсидія означає зменшення видатків виробництва, а отже, і зменшення ціни.

Експортні податки, як і імпортні мита, можуть бути специфічними та адвалорними, але вплив їх на зовнішню торгівлю практично однаковий. Експортний податок погіршує становище виробників, але вигідний споживачам країни-експортера. Саме це і відрізняє механізм дії цього інструменту торговельної політики від імпортного митного тарифу, оскільки останній вигідний національним виробниками, але невигідний споживачам.

Експортна субсидія — це певна торба грошів, яку держава сплачує національному виробникові з метою заохочення експорту товарів та послуг. Виплата експертної субсидії створює стимули для виробника розширити постачання передусім на зовнішній, а не на внутрішній ринок. Унаслідок цього скорочення обсягів реалізації товару на внутрішньому ринку веде до зростання ціни на нього. Таким чином, можна зробити висновок, що застосування експортних субсидій негативне впливає на добробут національних споживачів. По-друге, експортна субсидія не приносити жодного доходу, на відміну від митних тарифів та експортних податків.

Імпортна квота — це засіб, за допомогою якого регулюються кількість товару, що ввозитися в країну. Іншими словами, імпортна квота визначає, яка кількість товару іноземного походження може бути реалізована на внутрішньому (національному) ринку, тоді як митний тариф визначає величину податку, яким обкладається товар, і при цьому його кількість, що завозитися в країну, не обмежується. Часто імпортні квоти виступають більш ефективним засобом стримування міжнародної торгівлі, чим мита. Незважаючи на високі мита, певний товар може імпортуватися у відносно великих кількостях. Низькі ж імпортні квоти цілком забороняють імпорт товару понад визначену кількість [2,166].

Під нетарифними бар’єрами розуміється система ліцензування, створення невиправданих стандартів якості продукції і його безпеки чи просто бюрократичні заборони в митних процедурах. Так, Японія і європейські країни жадають від імпортерів одержання ліцензій. Обмежуючи випуск ліцензій, можна ефективно обмежувати імпорт. Саме так надійшла Великобританія, заборонивши імпорт вугілля.

Новою формою торгових бар’єрів є добровільні експортні обмеження Так, японські автомобілебудівники під погрозою введення Сполученими Штатами більш високих тарифів чи низьких імпортних квот погодилися на введення добровільних експортних обмежень на свій експорт у США.


3 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ

ПО КООРДИНУВАННЮ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ

3.1 Генеральна угода з тарифів і торгівлі

Об'єктивна потреба в міжнародному регулюванні торгівлі за допомогою єдиних норм і правил почала відчуватися вже в 30-х роках, коли однобічні протекціоністські дії національних урядів різко звузили можливості світової торгівлі. Спокуса регулювати потік імпорту в країну за допомогою такого могутнього засобу, як тарифи, завжди було настільки сильним для всіх держав, що грозило взагалі паралізувати міжнародну торгівлю. З приводу одного з розділів догоди про створення міжнародної організації, присвяченого питанням тарифів, були проведені спеціальні переговори в Женеві. Результатом їх стало підписання тимчасової догоди з питань тарифів і торгівлі, що здобули найменування ГАТТ (Генеральна угода про торгівлю і тарифи) чи GATT (General Agreement on Tariffs and Trade), що згодом сталася серйозною силою по обмеженню тарифної діяльності держав і урядів. У результаті переговорів у рамках ГАТТ ставки тарифів сильно скоротилися і продовжують скорочуватися.

Незважаючи на складність і визначену суперечливість статей, що складають основу ГАТТ, усі смороду базуються на ряді принципів.

Першим і головним є принцип взаємності торгових учинок, втілений у режимі найбільше благосприятливій нації (РНБ). На практиці РНБ характеризується наступним: шляхом двосторонніх консультацій і переговорів країни домовляються про надання митних вчинок у торгівлі товарами. Як тільки відповідну угоду по даному питанню укладено, вона негайно поширюється на всі інші країни; тепер дії сторін будуються за принципом недискримінації, відповідно до якого будь-яка країна, що бере доля в ГАТТ, не може бути поставлена в гірші умови.

Ще один принцип ГАТТ — принцип взаємності торгових учинок перетворюється в життя зі значними вадами.

Нарешті, важливим принципом ГАТТ є неприйнятність однобічних дій. Рішення по захисту національного ринку повинні прийматися після численних консультацій.

Основне значення в діяльності ГАТТ має задача ліквідації чи скорочення митних тарифів. У 1945—1947 р. середня величина митних тарифів у розвитих країнах складала 40—60 %, а по деяких товарах (наприклад, хімічних) досягала 70—90 %. Постійна активна робота щодо зниження митних бар’єрів дозволила скоротити їхню величину до 3—5 % у кінці 80-х років [1, 66].

3.2 Бреттон-Вудська система та створення МВФ

”Велика депресія 30-х років” привела до краху системи золотого стандарту. З метою розробки основ нової світової валютної системи в 1944 році в Бреттон-Вудсе була скликана міжнародна конференція союзних країн. У результаті цієї конференції була досягнута домовленість про створення регульованих зв’язаних валютних курсів, яку називають Бреттон-Вудською системою. Нова система винна була зберегти переваги колишньої системи золотого стандарту (фіксованих валютних курсів), відзначаючи при цьому її недоліки. Далі на конференції був створений Міжнародний валютний фонд (МВФ), покликаний зробити нову валютну систему реальної і дієздатний. Ця світова валютна система, що базується на відносно фіксованих валютних курсах і керована через МВФ, проіснувала з деякими модифікаціями аж до 1971 долі. МВФ же продовжує і зараз займати найважливіше місце в міжнародних фінансах.

Що виявляла собою Бреттон-Вудськаь система регулювання зв'язаних валютних курсів? Що викликало її розпад? Зберігаючи традиції золотого стандарту, кожна країна-член МВФ була зобов’язана установити золотий (чи доларовий) зміст своєї грошової одиниці, тім самим визначаючи валютний паритет між своєю валютою і валютами всіх інших країн-учасниць. Далі, кожна країна була зобов’язана зберігати курс своєї валюти незмінним. Країни, що входили в Бреттон-Вудську систему, були зобов'язані вносити внески в МВФ у залежності від розмірів їхнього національного доходу, чисельності населення й обсягу торгівлі. У такий спосіб країна могла б узяти короткострокову позику, необхідну для забезпечення стабільності національної валюти.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат