На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Лізингові контракти

Реферати > Економіка підприємства > Лізингові контракти

ЗМІСТ

1. Декілька фактів з історії.

2. Сутність лізингової угоди.

3. Види лізингу.

3.1. Оперативний лізинг.

3.2. Фінансовий лізинг.

3.3 Інші види лізингу.

4. Ефективність лізингу.

5. Ризики лізінгу.
1. Декілька фактів з історії.

Термін "лізинг" має походження від англійського дієслова lеаsе й означає — здавати і брати майно в найми. Історія лізингу бере початок ще до часів древніх фінікійців, що практикували довгострокові "чартерні" угоди на оренду судів. Ці угоди підписувалися на термін, що покриває розрахунковий період життя судів, і жадали від орендаря прийняття на себе більшої частини зобов'язань, що випливають із монопольного використання арендованих засобів.

В історичній перспективі значення лізингу найкраще демонструють два факти. Перший відноситься до 1066 року, коли Вільгельм Завойовник завдяки лізингу в нормандських судновласників одержав кораблі для вторгнення на Британські острови. За два тижні сформувався величезний флот. Король не мав необхідний економічний потенціал для фінансування такої кампанії. Однак застосування лізингу дозволило йому в такий мізерно короткий термін наростити свою військову потужність до необхідного рівня.

Друга подія (зв'язана з першим уживанням терміна "лізинг") відбулася в 1877 році, коли телефонна компанія "Веll" прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від продажу, це дозволяло компанії захистити своє монопольне право на використання ноу-хау. Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і зажадало від виготовлювачів виставити устаткування у вільний продаж.

У 1952 р. американська компанія United States Leasing Corporation заснувала в Сан-Франциско перше у світі лізингове суспільство. Порівняно швидко лізинг перетворився в один з основних інструментів інвестиційної діяльності, хоча в США і не існує спеціальних законів по регулюванню лізингових відношень.

На європейському континенті фінансово-лізингові суспільства з'явилися наприкінці 50-х – початку 60-х рр.

У деяких країнах Європи лізингові операції займають значну питому вагу і створена правова база по їх регулюванню: у Франції – закон 1966 р. "Про підприємства, що практикують кредит-оренду", у Бельгії – королівська постанова 1967 р. "Про підприємства, що практикують фінансову оренду", в Англії – закон 1965 р. про оренду-продаж.

В Італі й Іспанії в 1988 р. були прийняті закони про кредит-оренду устаткування.

Найбільш бурхливий розвиток лізинг одержав в Азіатському регіоні, у країнах, що характеризуються високою інвестиційною активністю, — Японії, Індонезії, Тайвані.

У підсумку від 20 до 25% загального об'єму інвестицій розвитих країн світу фінансується на умовах лізингу.

У Росії найбільшу відомість одержала лізингова компанія "Балтійський лізинг" (Санкт-Петербург), що здійснює лізинг морських та річкових судів, технологічного устаткування, автотранспорту, комп'ютерів, оргтехніки, різних об'єктів нерухомості. Засновниками "Балтлізу" є Санкт-Петербургський "Промислово-будівельний банк" і компанія "Ростосстрах".

Сутність лізингової угоди.

На основі тісних зв'язків між виробниками та спо­живачами продукції виникають та розвиваються прин­ципово нові джерела Їх фінансування та кредитування. Одним із таких нових джерел став лізинг.

У світовій практиці термін «лізинг» використовується для позначення угод різного роду, що засновані на оренді товарів тривалого користування. Залежно від тер­міну, на який укладається договір оренди, розрізняють три види орендних операцій:

1. Короткотермінова оренда (рейтинг) — на термін від одного дня до одного року;

2. Середньотермінова оренда (хайринг) — від одно­го до трьох років;

Довготермінова оренда (лізинг) — від трьох до двадцяти років та більше.

Тому під лізингом розуміють довготермінову оренду машин та обладнання, що куплені орендодавцем для орендатора з метою Їх виробничого використання за умови збереження права власності на них орендодав­цем на весь термін договору. Крім того, лізинг можна розглядати як специфічну форму фінансування вкла­день в основні фонди при посередництві спеціалізова­ної (лізингової) компанії, що займається придбанням для третьої особи майна і віддає їй його в оренду на довготерміновий період. Таким чином, лізингова ком­панія фактично кредитує орендатора. Тому лізинг іноді має назву «кредит-оренда». На відміну від договору купівлі-продажу, за яким право власності на товар пе­реходить від продавця до покупця, при лізингу власність на предмет оренди зберігається за орендо­давцем, а лізингоодержувач отримує його лише у тим­часове використання. Після закінчення терміну лізин­гового договору лізингоодержувач може придбати об'єкт угоди за узгодженою ціною, продовжити лізинговий договір або повернути обладнання власникові.

З економічної точки зору лізинг має схожість з кре­дитом, що надається на купівлю обладнання. При кре­диті в основні фонди боржник вносить у встановлені терміни плату за рахунок покриття боргу: при цьому банк, для забезпечення повернення кредиту, зберігає за собою право власності на кредитований об'єкт до повного покриття позики. При лізингу орендар стає власником одержаного в оренду майна тільки після закінчення терміну договору та сплати ним повної вар­тості орендованого майна. Однак така схожість харак­терна лише для фінансового лізингу. Для іншого виду лізингу — оперативного — спостерігається більша схожість з класичною орендою обладнання. За своєю юридичною формою лізингова угода є своєрідним ви­дом довготермінової оренди інвестиційних цінностей.

Основу лізингової угоди складають:

– об'єкт угоди;

– суб'єкт угоди (сторони лізингового договору);

– термін лізингового договору (період лізи);

– лізингові виплати;

послуги, що надаються за лізингом.

Об'єктом лізингової угоди може бути будь-який вид матеріальних цінностей, якщо він не знищується у процесі виробництва. За природою об'єкта, що надається в оренду, розрізняють лізинг рухомого та нерухомого майна. До прямих учасників лізингової угоди належать:

• лізингові фірми та компанії (лізингодавці або орендодавці);

• виробничі (промислові та господарські), торго­вельні і транспортні підприємства та населення (лізингоодержувачі або орендатори);

• постачальники об'єктів договору — виробничі та торговельні компанії.

Непрямими учасниками лізингової угоди є ко­мерційні та інвестиційні банки, що кредитують лізингодавця і виступають гарантами угод, страхові ком­панії, брокерські та інші посередницькі фірми.

«Лізинговими» називають усі фірми, що здійсню­ють орендні відносини незалежно від виду оренди (ко­роткотермінової, середньотермінової чи довготермінової) За характером своєї діяльності вони поділяються на вузькоспеціалізовані й універсальні.

ВузькоспеціалізованІ компанії, як правило, мають справу з одним вилом товару (легкові автомобілі, кон­тейнери) чи з товарами однієї групи (будівельне об­ладнання, обладнання для текстильних підприємств), ЦІ фірми, як правило, мають власний парк машин або запас обладнання та слідкують за підтримкою Їх у нор­мальному експлуатаційному стані,

Універсальні лізингові фірми надають в оренду різно­манітні види машин та обладнання і при цьому на­дають орендатору право розміщення замовлення і прий­няття об'єкта угоди,

Лізингові фірми дуже рідко вважаються незалежни­ми, У більшості випадків вони виступають як філії або дочірні компанії промислових та торговельних фірм, банків та страхових товариств.

Комерційні банки США почали брати безпосередню участь у лізингових операціях на початку 60-х років. Поширенню лізингового бізнесу в наступні роки спри­яло прийняте у 1971 році рішення керівників Феде­ральної резервної системи, що дозволило банкам утво­рювати дочірні фірми для надання в оренду дрібної власності і обладнання, а потім і нерухомості.

Впровадження банків на ринок лізингових послуг пояснюється, по-перше, тим, що лізинг є капіталомі­стким видом бізнесу, а банки — основні накопичувачі грошових ресурсів. По-друге, лізингові послуги за своєю економічною природою тісно пов'язані з банківським кредитуванням і є своєрідною альтернативою останнь­ому. Конкуренція на фінансовому ринку підштовхує банки до активного розширення цих операцій. При цьому банки контролюють і незалежні лізингові фірми, надаючи їм кредити. Кредитуючи лізингові товариства, вони опосередковано фінансують лізингоодержувачів У формі товарного кредиту.

До другої категорії фірм, що здійснюють лізингові операції, належать промислові та будівельні фірми, які використовують для надання а оренду власний збуто­вий апарат.

Третя категорія лізингових фірм включає різні по­середницькі та торговельні фірми.

При укладанні лізингового договору враховується:

• термін служби обладнання. Термін лізингового контракту не може перевищувати термін можливого ви­користання обладнання. Він може встановлюватися за­конодавче. Наприклад, в Австрії нижня його межа скла­дає 40%, а верхня 90% від терміну, прийнятого для нарахування амортизації;

• період амортизації обладнання, що встановлюєть­ся урядом. При фінансовому лізингу термін договору збігається з періодом амортизації;

• цикл появи більш продуктивного чи дешевшо­го предмета угоди. Особливо важливий цей фактор у галузях, що здійснюють оновлення продукції, що ви­робляється, у короткі терміни;

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат