На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Організація


У відповідності з виробничою структурою підприємства формуються органи управління дільниць, цехів та підприємства в цілому. Одночасно з цим поділ праці в сфері управління зумовлює відокремлення однорідних робіт за функціями управління та зосередження цих робіт у підрозділах апарату управління. Отже управлінський персонал підприємства поділяється на лінійний та функціональний (штабний, апаратний). Лінійний персонал забезпечує безпосереднє керівництво виробництвом. Функціональний — допомагає лінійним керівникам виконувати функції управління своїми підрозділами. Між лінійними керівниками і посадовими особами апарату управління виникають певні організаційні відносини. Сукупність лінійних і апаратних органів управління та відносини між ними утворюють систему управління підприємством.

Організаційна структура управління - це форма системи управління, яка визначає склад, взаємодію та підпорядкованість її елементів.

В організаційній структурі управління кожний її елемент (виробничий чи управлінський підрозділ) має своє певне місце та відповідні зв'язки, які і забезпечують їх взаємодію. Зв'язки наведених елементів системи управління

поділяються на лінійні, функціональні та міжфункціональні.

Лінійні зв’язків виникають між підрозділами та керівниками різних рівнів управління (директор — начальник цеху — майстер). Ці зв'язки з'являються там, де один керівник адміністративно підпорядкований іншому.

Функціональні зв’язки характеризують взаємодію керівників, що виконують певні функції на різних рівнях управління. Але між ними не існує адміністративного підпорядкування (начальник цеху — начальник планового відділу).

Міжфункціональні зв’язки мають місце між підрозділами одного і того ж рівня управління (начальник цеху ~ начальник цеху).

Характер зазначених зв'язків визначає відповідний тип організаційної структури управління.

В практиці господа­рювання традиційно розрізняють декілька типів організаційних структур управління.

Лінійна організаційна структура управління — це така структура, між елементами якої існують лише одноканальні взаємодії. За лінійної структури кожний підлеглий має лише одного керівника, який і виконує всі адміністративні та спеціальні функції у відповідному підрозділі. Перевагами структури лінійного типу є: чіткість взаємовідносин, несуперечливість команд, оперативність підготовки та реалізації управлінських рішень, надійний контроль. Але керівник при цьому має бути висококваліфікованим універсалом, здатним вирішувати будь-які питання підпорядкованих йому ланок.

Основу функціональної організаційної структури управління становить поділ функцій управління між окремими підрозділами апарату управління. За функціональної структури управління кожний виробничий підрозділ отримує розпорядження одночасно від кількох керівників функціональних підрозділів підприємства. Отже виконавці одночасно підпорядковані всім функціональним керівникам. Функціональна організаційна структура забезпечує компетентне керівництво по кожній функції управління і збільшує чутливість до нових явищ у зовнішньому середовищі. Проте цей тип оргструктури має суттєві недоліки: суперечливість та непогодженість розпоряджень, які отримують виконавці, труднощі координації діяльності управлінських підрозділів, зниження оперативності роботи органів управління.

Лінійно-функціональна організаційна структура управління спирається на розподіл повноважень та відповідальності по функціях управління та прийняття рішень по вертикалі. Лінійно-функціональна структура дозволяє організувати управління за лінійною схемою (директор ~ начальник цеху — майстер), а функціональні відділи апарату управління підприємства лише допомагають лінійним керівникам вирішувати управлінські завдання. При цьому лінійні керівники не підпорядковані керівникам функціональних відділів апарату управління.

Така структура управління завдяки своїй ієрархічності забезпечує швидку реалізацію управлінських рішень, сприяє спеціалізації і підвищенню ефективності роботи функціональних підрозділів, уможливлює швидкий маневр ресурсами. Лінійно-функціональна структура довела свою ефективність у масовому виробництві зі сталим асортиментом продукції та незначними еволюційними

Проте в умовах частих технологічних змін, оновлення номенклатури продукції використання цієї структури розтягує терміни підготовки та прийняття управлінських рішень, не забезпечує злагодженості у роботі функціональних підрозділів.

Виникнення організаційної структури управління пов'язане з поглибленням поділу управлінської праці. Зокрема, це процеси децентралізації оперативних функцій управління, котрі передаються виробничим підрозділам, та централізації загально корпоративних функцій управління (фінансова діяльність, розробка стратегії і т. ін.), які зосереджуються у вищих ланках адміністрації корпорації. Таким чином, за дивізіональної структури кожний виробничий підрозділ (дивізіон, відділення) корпорації має свою власну досить розгалужену структуру управління, що забезпечує його автономне функціонування. Лише декілька стратегічних функцій централізовані на рівні адміністрації всієї корпорації.

Групування видів діяльності у дивізіональній організаційній структурі здійснюється з використанням принципу поділу праці за цілями. Це означає, що навколо певного виробництва формується автономна організаційна спільність. При цьому можливі три способи групування виробничих підрозділів:

1) продуктовий (виготовлення певного продукту); 2) за групами споживачів (задоволення потреб певної групи споживачів); 3) за місцем знаходження (розташування у певному географічному районі).

Перевагами дивізіональної структури є: гнучке реагування на зміни у зовнішньому середовищі, швидке прийняття управлінських рішень та підвищення їх якості.

Але водночас збільшуються чисельність апарату управління та витрати на його утримання.

Дивізіональні організаційні структури управління використовуються великими підприємствами зі значною кількістю виробничих відділень, які функціонують в умовах динамічного середовища.

За матричної організаційної структури управління поряд з лілійними керівниками підприємства та функціональним апаратом управління виділяють ще й тимчасові предметно-спеціалізовані ланки — проектні групи.

Проектні групи формуються з спеціалістів постійних функціональних відділів. При цьому вони лише тимчасово підпорядковані керівнику проекту. Після завершення робіт над проектом вони повертаються до своїх функціональних підрозділів. Керівник проекту виконує роль лінійного керівника по відношенню до спеціалістів проектної групи. Одночасно він є функціональним керівником по відношенню до виробничих підрозділів підприємства, що забезпечують реалізацію проекту.

Головна особливість матричних організаційних структур — це їх виключно висока гнучкість та орієнтація на нововведенням. Але матричні структури мають і певні недолік: збільшення чисельності управлінського персоналу, зростання кількості інформаційних зв'язків між робітниками підрозділів, виникнення конфліктних ситуацій через не признання принципу єдиноначальності.

Використання матричної структури виправдано в умовах високо динамічного середовища, підприємствами з великою кількістю виробництв обмеженого життєвого циклу.

Податки - це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.

Система оподаткування - це сукупність податків і зборів, тобто обов'язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у державні цільові фонди.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподаткування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.

Підприємства - суб'єкти господарювання сплачують загальнодержавні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні податки і збори включають:

прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за землю. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)] ;

непрямі податки [податок на додану вартість (пдв), акцизний збір, мито];

збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов’язкове соціальне страхування, до державного інноваційного фонду; за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори);

відрахування на фінансування дорожнього господарства, державне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

два податки (комунальний податок і податок з реклами);

різні збори (за право використання місцевої символіки, за паркування автотранспорту, за проїзд територією прикордонних областей транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення кіно-і телезйомок та ін.).

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і розвитку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Часті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге , основним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправдано ускладнені.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат