На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Особливості формування і розвитку української економічної думки, її основні напрямки і школи

Реферати > Економіка підприємства > Особливості формування і розвитку української економічної думки, її основні напрямки і школи

Формування економічної думки в Україні відбувалось тернистими шляхами і розцінювалось різними дослідниками у різні роки неоднозначно. Разом з тим в Україні ще в 20-ті роки і пізніше, в період політичної “відлиги” у 50-60-ті роки, був виконаний надзвичайно великий обсяг роботи по вивченню та висвітленню історії суспільно-економічної думки в Україні з кінця 16 і до початку 20ст. Проте методологія дослідження, що сформувалася в рамках офіційної ідеології тоталітаризму не могла не позначитись на характері й теоретичному рівні цих досліджень, зроблених оцінках і висновках. Значна політизованість, применшення впливу західної економічної науки або трактування цього впливу переважно з негативного боку, недооцінка національного аспекту, особливостей розвитку української економічної думки не могли не призвести до значних наукових втрат.

В останні роки, з набуттям нарешті Україною довгоочікуваної самостійності та незалежності, до українських істориків-економістів приходить розуміння необхідності висвітлення реальної картини історії української економічної думки на засадах неупередженого аналізу із застосуванням методологічних досягнень сучасності. З рядом статей щодо цього виступили на сторінках української преси Л.Горкіна, Т.Дерев‘янків, С.Злупко, Н.Петровська, В.Сікора. [1]

Відміна кріпацтва була необхідною передумовою економічного розвитку у 18-19ст в Україні, адже до 1796 року чисельність кріпаків на Україні становила 55.5% населення.[2] Одним з найбільш послідовних критиків кріпосництва був

козак (депутат від козаків Хоперської кріпості), вихідець із слобідської України Андрій Алейніков. У своїх виступах він прямо вимагав скасування кріпосництва, що в ті часи ні до нього ні після нього ніхто не робив. Розкриваючи причини масової втечї селян, Алейніков пропонував, щоб “роботи на фабриці виконувались вільними людьми”. Це мало важливе значення в умовах розпаду феодально-кріпосницького даду і зародження капіталістичних відносин. Він рекомендує брати приклад з інших держав, де немає кріпосницьких відносин: “Ми бачимо цілу Європу, яка в кріпосних селянах ніякої потреби не має”. Таким чином, розклад феодально-кріпосницького ладу, початок формування капіталістичного укладу і масові виступиселянства і козаків справили безпосередній вплив на формування суспільно-економічної думки в тогочасній Україні, а основним питанням, навколо якого зосередилась ідеологічна боротьба - було селянське питання.

Реформа 1861 року поклала початок розвитку нових соціально-економічних відносин, а економічна думка того часу розвивалась навколо подальшого економічного і політичного розвитку країни. Ліквідація феодально-кріпосницької системи і перехід до нового способу виробництва пробудили до активного політичного життя широкі верстви населення і зокрема українську національну буржуазію. Визначне місце в цьому процесі посідали “громади”, які утворились в ряді міст України. Значний вплив на ідеологічний напрям громад мав щомісячний журнал “Основа”, який видавався у 1861-1862рр., а також такі діячі як М.Костомаров, П.Куліш, В.Білозерський, Т.Рильський, В.Антонович, пізніше М.Драгоманов та інші. Повної єдності поглядів серед них, звичайно, не могло бути - частина виступала за часткові демократичні перетворення, друга, навпаки, стояла на реакційних позиціях. Редакція “Основи” опублікувала ряд статей на економічні теми - статті про розвиток торгівлі, про ціни на сільськогосподарські продукти.

В період скасування кріпосного права економісти основним девізом своєї економічної доктрини вважали максимальний розвиток приватної ініціативи, вільної конкуренції і мінімальне втручання держави в економічне життя.

В другій половині 19 століття розвиток економічної

теорії в Україні відбувався у сфері впливу та самобутньої інтерпретації на власному суспільно-економічному грунті класичної школи політичної економії, західно-європейських

та російських соціалістичних вчень, у тому числі й марксизму; плідний розвиток психологічного напряму (київська психологічна школа) готував грунт для наступного розвитку

його маргінального та математичного відгалужень, тощо. Навідміну від Заходу, в Україні ще в 90-х роках зберігається досить відчутний вплив концептуальних положень класичної школи, маргіналізм тільки починає формуватись у самостійний напрямок, надзвичайно популярною у наукових економічних колах залишається економічна теорія марксизму.

Один із кращих спеціалістів з історії економічних вчень М.Туган-Барановський, характеризуючи основні тенденції та напрямки розвитку економічної думки у 19ст., відзначав, що

все більше увага економістів переноситься на соціальні

явища, породжувані капіталізмом, на розв‘язання питання

“про причини стійкої бідності серед зростаючого багатства”. Саме при відповіді на це питання, вважав вчений, політична економія й розпалась на три основні напрямки, представлені, по-перше, захисниками нерегульованого товарно-господарського ладу; по-друге, виразниками ідей соціалізму

як антиподу першого ; і, нарешті, третього, який “прагне зберегти товарно-господарський лад, пом‘якшивши у той же час, шляхом посилення державного втручання в інтересах слабих, різкість класових антагонізмів”.[3]

Перший з визначених напрямків був представлений у світі класичною політичною економією, на зміну якій прийшла так звана австрійська школа з її теорією граничної корисності. В Україні ж у другій половині 19ст., власне до початку 90-х років, політична економія все ще знаходилась в ар‘єргарді економічної теорії порівняно з передовими країнами Західної Європи та США. На відміну від провідних країн Заходу для України, як і для Росії, ще в останній третині 19ст. Головною залишається проблема капіталістичного розвитку в умовах напівкріпосницької самодержавної імперії. Це значною мірою пояснює той факт, що політична економія, представлена в Україні у 70-80-ті роки плеядою вчених,передусім - викладачами Київського, Харківського, Новоросійського університетів та інших вищих учбових закладів, серед яких М.Бунге, М.Зібер, А.Антонович, Г.Цехановецький, К.Гаттенбергер, М.Коссовський, М.Вольський та багато інших, продовжувала розвиватися на базі класичної школи та її пізніших відгалужень.

Разом з тим теоретичні уподобання різних вчених розмежовувались, набували все більшої популярності ідеї протекціонізму. Спадщина професіональних українських політекономів того часу свідчить, що серед них залишається все менше беззастережних прихильників загально-філософської концепції класиків щодо “природнього права” людини та відповідно індивідуалістичного “економічного егоїзму”, натомність, все більшої популярності набувають, з одного боку, ідеї Джона-Стюарта Мілля, а з другого боку - концепції засновників німецької школи - Фрідріха Ліста, Бруно Гільдебранта та ін.

Посиленню уваги українських політекономів до соціального та історичного аспектів у трактуванні економічних явищ та законів значною мірою сприяв вплив економічної теорії марксизму. Особливо це виявилось у творчості таких відданих прихильників марксизму, якими були в Україні, зокрема, перший його глибокий коментатор та популяризатор, проф. Київського університету Микола Іванович Зібер та проф. Харківського університету Микола Миколайович Коссовський. Щодо М.Зібера, він поділяє марксистську точку зору на історичну обумовленість економічних законів та минущий характер капіталізму, заміну його планомірною діяльністю, що повинна прийти “на зміну хаотичному та безтямному веденню господарства егоїстичним шляхом” [4] Проте цього методу М.Зібер не сприйняв, далеко відходячи від нього у своїх уявленнях, баченні майбутнього суспільства та шляхів до нього.

М.Коссовський, подібно до М.Зібера, вважав, що історична розробка господарських явищ “розвіяла на порох ілюзії класиків”, що “становленням вічних непорушних

природніх законів є, безперечно, одним з найбільш слабких місць класичної політичної економії”. [5] Як і М.Зібер, він не

став діалектичним матеріалістом, залишившись у цілому на засадах еволюціонізму.

Щоб краще уявити мотиви, які визначали відношення

тих чи інших українських економістів до марксизму, а також

до інших новітніх на той час - австрійської, етичної та соціально-політичної шкіл, потрібно взяти до уваги не тільки

їх відданість або критичне ставлення до уявлень класичної школи, але й той складний процес теоретичної переорієнтації, який на Заході, по-суті, вже завершився і який продовжувала бурхливо переживати політична економія в Україні та Росії. Економічна література того часу відбиває всю складність теоретичних переживань української політичної думки. Від того, яким теоріям класичної школи та її відгалужень віддавав перевагу той чи інший економіст, як правило, залежало і його відношення до новітніх на той час шкіл - нової німецької, австрійської та ін., а також марксизму. При цьому марксизм відігравав роль інтенсивного каталізатора у цьому складному процесі вибору й визначення шляхів подальшого розвитку політико-економічного знання в Україні.

Характерною рисою розвитку політико-економічної думки в Україні в останній третині 19ст. Стає все більш відчутний відхід від канонів трудової теорії цінності класиків і разом з тим поглиблення критичного аналізу розвитку цієї теорії марксизмом. Негативну позицію стосовно трудової теорії цінності зайняв проф. М.Бунге - фундатор всесвітньо відомої Київської психологічної школи. Уже в 50-60-х роках 19ст. він глибоко аналізує і критично переосмислює теорії представників пізніших відгалужень класичної школи - Ж.-Б.-Сея, Н.В.Сеніора, Г.Ч.Кері та інших. У 60-70-х роках він

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат