На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Відносини власності

Реферати > Економічна теорія > Відносини власності

Питання для розгляду

·Які є функціональні форми власності

·Що є домінуючим об'єктом власності У чому полягають особливості землі та інформації як об'єктів власності

· Які переваги корпоративної форми власності

1. СУТНІСТЬ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

Фундаментом усієї системи економічних відносин є відноcини власності.

Розрізняють економічну та юридичну трактовки власності.

З економічної точки зору власність відображує, з одного боку, відносини між людьми з приводу присвоєння засобів виробництва, га з іншого — спосіб поєднання робочої сили з засобами вироб­ництва.

З юридичної точки зору власність характеризує відносини щодо присвоєння, володіння та використання людиною різних цінностей (матеріальних, духовних).

Власність реалізується в різних функціональних формах (рис. 16).

Рис. 1. Форми власності

Конституцією України визначено приватну, державну та кому­нальну форми власності. В окремих випадках виділяється колектив­на (кооперативна, акціонерна) форма власності. У ст. 41 Конституції України записано: «Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до Закону.

Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним».

Відносини власності виконують системоутворювальну функцію в структурі економічних відносин. Вони визначають:

• спосіб поєднання робочої сили та засобів виробництва;

• соціальну структуру суспільства, його поділ на класи;

• характер використання та споживання створеного в процесі ви­робництва продукту;

• специфіку обміну та розподілу створюваного продукту;

• мету виробництва та характер управління економічними про­цесами.

2. ЕВОЛЮЦІЯ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

Ще не так давно сама постановка питання про історизм відносин власності, можливість їхнього еволюційного розвитку, при­стосування до умов виробництва, що постійно змінюються, вважа­лася помилковою. В економічній літературі панівною була точка зору, що якісні зміни у визначальній структурі економічної системи сус­пільства — відносинах власності — можливі лише на революційній основі, методом «експропріації». Так було під час революції 1917р. в Росії, коли відносини власності було змінено силою: приватна власність була знищена. На її основі було утворено загальнодержав­ну власність. Нині все більш очевидним стає недостатня коректність такого підходу. Власність розвивається за власними законами.

У зв'язку з цим постає цілком природне питання: у чому смисл І процесу історичної еволюції власності, на якій основі він розвивається, які чинники його зумовлюють?

Структурна складність відносин власності визначає багатоаспектність процесу її історичного розвитку.

Власність характеризує спосіб взаємодії людини з природою.

Визначити сутність еволюційного розвитку відносин власності можна лише з урахуванням загальної спрямованості цивілізаційного прогресу, який підпорядкований інтересам людини. Кожний новий, вищий за своїм змістом ступінь у розвитку відносин власності має розглядатися, виходячи з якісних змін у способі взаємодії людини з природою, характері присвоєння засобів та результатів її праці в інте­ресах розвитку багатства особистості. З цих позицій має аналізува­тись і розвиток різних форм власності, конкретно історична су­купність яких визначає структуру і зміст виробничих відносин того чи іншого суспільства. Кожна функціональна форма власності має оцінюватися з позицій закладених у її структурі можливостей ство­рення з урахуванням рівня розвитку продуктивної сили праці люди­ни, оптимальних умов для підпорядкування виробничого процесу цілям Та інтересам її всебічного розвитку.

ІНДИВІДУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ВИХІДНА ЛАНКА ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ

Ядром сукупності відносин власності, їхньою вихідною структурою є відносини індивідуальної власності. При цьому власність на засоби виробництва розглядається з позицій розвитку людської особистості, її суспільної природи.

Індивідуальна власність людини характеризує продуктивну силу її праці.

У цьому розумінні засоби виробництва розглядаються не тільки як результат втілення минулої праці людини, а і як продуктивна сила І її праці. Мається на увазі те, що матеріально-уречевлені засоби виробництва у процесі продуктивного споживання їх працею люди­ни набувають якісно нових ознак. Вони втрачають свої суто при­родні характеристики і перетворюються на робочі органи людини, суспільну продуктивну силу її праці та специфічний об'єкт її індиві­дуальної власності.

Отже, специфічність продуктивної сили праці як об'єкта інди­відуальної власності полягає у тому, що вона є невід'ємною лан­кою суспільної природи людини, структурної цілісності її особи.

Цим зумовлюється виключне право кожної людини не тільки вільно користуватися, а й розпоряджатися своєю продуктивною силою, ви­користовувати її цінності у власних інтересах.

Індивідуальна власність людини на суспільно-виробничу силу її особистої праці як з історичної, так і логічної точки зору характери­зує сутнісну основу власності взагалі, її якісну природу, те, без чого відносини власності взагалі не існують. Водночас у цій інтерпре­тації відносини власності ще не розглядаються у органічній єдності змісту і форми. Тут ще відсутні ті ланцюги, які пов'язують власність з усією системою економічних відносин, на основі якої вона реалі­зується. На цьому рівні власність розглядається поза специфічними характеристиками, як «річ у собі».

Суспільна природа особи, структурним елементом якої є індиві­дуальна власність, конституюється лише у процесі продуктивної праці людини.

Індивідуальна власність людини на її продуктивну силу не може бути відокремленою від продуктивної праці. Вона фор­мується і реалізує себе лише у цьому процесі. Отже, тотожність праці та власності характеризується як вияв одного з фундамен­тальних законів економічної теорії.

Цей закон визначає, по-перше, одне з найбільш принципових положень економічної теорії — положення про трудовий характер власності та як наслідок цього об'єктивну обумовленість поєднання в одній особі працівника і власника; по-друге — виключне право кожного працівника на присвоєння, користування і розпоря­дження результатами своєї праці.

Дія економічного закону, який характеризує тотожність праці та власності, визначає загальноцивілізаційну логіку розвитку виробничого процесу, його підпорядкування безпосереднім інтере­сам виробника і власника. Однак у цьому разі йдеться лише про за­гальний стрижень еволюційного процесу, який на кожному історич­ному етапі розвитку має своє специфічне втілення. Останнє реалі­зується через процес формоутворення власності. Тому говорити про конкретний механізм функціонування відносин власності на тому чи іншому відрізку історії можна лише, проаналізувавши всю сукупність функціональних форм власності, що діють у відповідній структурі економічних відносин.

ПРИНЦИПИ ФОРМОУТВОРЕННЯ ВЛАСНОСТІ

Що ж є вихідною основою розвитку процесу формоутво­рення власності, які об'єктивні чинники визначають структуру і прин-Іипи утворення її окремих функціональних форм та видів?

У принциповому плані відповідь на поставлені запитання є до­сить очевидною.

Кожна функціональна форма власності має відбивати насам-Іеред рівень зрілості суспільного поділу праці, бути адекватною структурі та ступеню складності суспільної продуктивної сили, |шо використовується у виробництві.

Форма власності визначається специфікою суспільної продуктив-Іної сили праці як об'єкта індивідуальної власності людини. Покли-Ікана створювати найоптимальніші умови для реалізації цієї сили, Івона не може бути вищою чи нижчою, ніж ступінь розвитку остан-Іньої. Будь-які «забігання» вперед (так само, як і відставання) у про-|цссі формоутворення власності від досягнутого рівня продуктивної :или суспільної праці негативно відіб'ються на розвитку її та у кінце-Івому підсумку стримуватимуть економічний прогрес.

В умовах товарного виробництва і ринкових відносин лише конкуренція здатна виявити ефективність певної форми влас-юсті порівняно з іншими та перспективи її економічного відтво­рення.

Водночас положення про об'єктивну обумовленість процесу фор-Імоутворення власності рівнем та характером розвитку суспільної про-Ідуктивної сили праці людини не повинно абсолютизуватися. Еко-Іномічні явища і процеси завжди являють собою багатомірну струк-Ітуру. Такими ж багатомірними є й причинно-наслідкові зв'язки, що "визначають логіку їхнього розвитку. Відношення власності не є тут винятком. Перебуваючи в постійній динаміці, вони зазнають на собі впливу не якогось окремого чинника, а широкого спектру соціально-економічних, політичних, внутрішніх та зовнішніх чинників, а також культурно-національних умов і традицій того чи іншого суспільства. Шс, у кінцевому підсумку, визначає не лише структурну множинність, |а й можливу альтернативність процесу формоутворення.

Більше того, як свідчить практика, форми власності реалізують |ссбе не у чистому вигляді.

Кожна форма власності за своїм змістом багатоструктурна. ІВона неодмінно містить різноманітні структури — нові й старі, ті, що відживають І щойно народжуються, стимулюють і водночас стри­мують процеси економічного розвитку.

Кожна форма власності за своєю природою історична. Вона життєздатна лише тоді, коли визначені її економічні межі. Виник­нувши завдяки дії певних об'єктивно детермінованих чинників і пе­редусім під впливом структурної специфіки суспільної продуктив­ної сили праці, в умовах, коли дія цих чинників припиняється, вона може і має бути заміненою іншою, більш прогресивною формою. Будь-яка консервація розвитку функціональних форм власності не­одмінно призводить до застійних процесів, стримує розвиток про­дуктивних сил, гальмує суспільний прогрес.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат