На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічні системи

Реферати > Економічна теорія > Економічні системи

Отже, чинні права власності визначають правила гри в економіці.


Міністерство освіти і науки України.

Коломийський політехнічний коледж.

Циклова комісія обліково-економічних дисциплін

Індивідуальна робота

на тему

“Товарна економіка. Адміністративно-командна економіка”

Виконав

Студент групи ФБ

Кринчук

Перевірив

викладач:

Марчук Л.В.

Коломия

2001

Товарна економіка.

Причини виникнення та суть товарного господарства.

Малоефективне натуральне господарство витісняється товарним, яке грунтується на поділі виникнення праці.

Товарне господарство — це така організація національної економіки, коли продукти виробляють для обміну на ринку.

У товарному господарстві люди задовольняють власні потреби, обмінюючись продуктами своєї праці. Становлення товарного гос­подарства пов'язане з поглибленням поділу праці, розвитком реме­сел та міст.

Велику роль у процесі розпаду натурального господарства і виникнення товарного відіграли міста. Тут виникають нові види господарської діяльності, зароджуються нові верстви населення. Міста того часу були фортецями, де сільські жителі ховалися під час військової небезпеки. Городяни не володіли землею, тому взялися за ремесло. Пізніше і селяни, що навчалися якогось ремесла, тікали до міст від утисків феодалів. За середньовіччя співіснували обидва типи економічних систем. У містах розвивалося товарне господарство, що грунтувалося на найманій праці. На селі переважало натуральне кріпацьке господарство.

Ці дві системи господарювання були пов'язані між собою взаємним обміном продуктів. Щоправда, село брало від міста лише невелику кількість продуктів, найнеобхідніших для задоволення своїх потреб. І навпаки, у місті кожен його житель у задоволенні своїх потреб великою мірою залежав від обміну. Виробляючи один чи декілька продуктів, городянин більшість продуктів міг отримати лише через обмін. Уклад життя міських жителів-ремісників сприяв переходу до товарного господарства, яке характеризувалося здебіль­шого одним видом діяльності. Тому мешканці міста постійно обмінювалися продуктами праці не тільки з селом, а й між собою.

Основними компонентами товарного господарства є гроші та ціни. Вони слугують своєрідним цементом, що творить систему товарної економіки. Через гроші й ціни розподіляють ресурси між підпри­ємствами й галузями, визначається обсяг споживання домогосподарств тощо. Гроші — це питання життя і смерті кожної господарсь­кої одиниці у товарній економіці.

2. Гроші та їхні функції

Гроші виникли дуже давно. Це — один із най­визначніших витворів людського суспільства. Вони зачаровують людей. Заради них вони пра­цюють, через них навіть страждають, вигадують усілякі способи їх отримання і витрачання. Гроші — це єдиний товар, котрий не можна використати інакше, як витрачаючи їх. Вони не годують людей, не вбирають, не дають притулку і не розважають доти, доки їх не витратять або не інвестують. Люди майже все роблять для грошей, і гроші майже все роблять для людей. Гроші — це своєрідна загадка.

Історія грошей налічує вже тисячоліття. Учені неоднаково пояс­нюють процес виникнення грошей. Одні вважають, що гроші пос­тали стихійно у процесі розвитку обміну. Інші твердять, що люди домовилися, дійшли взаємної згоди щодо застосування грошей. Хоч би як пояснювали процес виникнення грошей, простежується кілька етапів у їхньому розвитку.

На ранніх етапах цивілізації один продукт безпосередньо обмі­нювався на інший. Нині такий обмін називають бартером. Кількість продуктів, що регулярно надходила в обмін, була незначною. Це були продукти скотарства, землеробства чи ремесла. Прямий обмін продукту на продукт відбувався лише за збігу бажань учасників угоди, інакше він ставав неможливим. Наприклад, власникові соки­ри потрібен був хліб, але власникові хліба потрібна була не сокира, а м'ясо. Безпосередній обмін сокири на зерно уже не міг відбутися. Тому з'явився посередник в обміні товарів, який називають за­гальним еквівалентом. Поява загального еквівалента означає виник­нення грошей, точніше товарних грошей.

Загальний еквівалент — це товар, який має властивість обмінюватися на будь-який інший товар.

В історії різних народів роль загального еквівалента виконували різні товари. В одних країнах еквівалентом була худоба, в інших — сіль, хутро, тютюн, мідь, залізо, срібло, золото тощо. В Україні-Русі роль загального еквівалента тривалий час виконували худоба й хутро. Врешті-решт роль загального еквівалента закріплюється за благо­родними металами — золотом і сріблом. З-поміж усіх товарів бла­городні метали за своїми природними властивостями найбільшою мірою пристосовані до виконання ролі грошей: вони подільні, добре зберігаються, однорідні, мають велику вартість тощо.

Однак використання благородних металів як грошей також викликало чимало проблем. Насамперед золота не вистачало упро­довж усієї історії торгівлі. Тому з'явилися паперові гроші, які потіс­нили товарні. Вперше вони були випущені в Китаї у XII ст., в Європі — лише у XVII ст. Держава зосереджує у своїх руках випуск паперових грошей, що робить їх рідкісними. Фізичні особи не мають права на випуск грошей, і такі спроби держава жорстоко карає. Кількість паперових грошей обмежена, що забезпечує їм відповідну

купівельну спроможність.

У XX ст. настала ера банківських грошей і безготівкових розра­хунків. У сучасних умовах простежується швидка еволюція грошей: виникають кредитні картки, чеки для туристів, електронні гроші. В усіх країнах в обігу нині перебувають лише паперові гроші й монети з неблагородних металів. Відбулася повна демонетизація золота, воно перестало виконувати функцію грошей.

Отже, суть грошей зводиться до виконання ними ролі посередника в обміні. Найповніше суть грошей виявляється через їхні функції; усе, що виконує функції грошей, є грошима. Гроші виконують три функції:

міри вартості;

засобу обміну,

засобу нагромадження багатства.

Тривалий час у вітчизняній економічній науці визнава­лося п'ять функцій грошей: до названих додавалися ще дві — засіб платежу і світові гроші. Проте ці функції повторюють попередні.

Суть функції міри вартості полягає в тому, що за допомогою грошей визначають ціни всіх інших товарів. Держава юридичним актом закріплює грошову одиницю. Для зручності встановлення цін грошову одиницю кожної країни поділяють на рівні частини. Наприклад, гривню — на 100 копійок, долар СІЛА — на 100 центів, японську єну — на 100 сенів, марку Німеччини — на 100 пфенігів, французький франк — на 100 сантимів, італійську ліру — на 100 чентезимо, польський злотий — на 100 грошів тощо.

У функції засобу обміну гроші виступають посередником між про­давцем і покупцем. Початкове обмін відбувався за допомогою зливків золота або срібла. Але це надто ускладнювало обмін: необхідність зважування грошового металу, дроблення його на частини, встанов­лення проби тощо. Тому почали карбувати монети. Монета — це зливок благородного металу встановленої форми, ваги й проби, що засвідчено на монеті особливим штампом держави. Питання про те, де і коли були викарбувані перші монети, остаточно не з'ясоване. В Україні-Русі перші монети з'явилися наприкінці X ст. за князя Володимира Великого. Функціонування грошей як засобу обміну дає змогу уникнути незручностей бартеру.

Функція нагромадження грошей означає створення багатства. У суспільстві існують глибинні економічні причини, що спонукають

фірми та окремих людей заощаджувати гроші. Для закупівлі капі­тальних благ необхідно попередньо нагромадити гроші. Придбання предметів споживання значної цінності (житло, меблі, автомобілі та ін.) також передбачає заощадження грошей. Нагромаджує гроші не лише населення, а й держава, створюючи валютні резерви. Ці резер­ви мають важливе значення в умовах поглиблення міжнародного поділу праці та зростання взаємозалежності держав.

У сучасній економіці гроші складаються з таких компонентів:

1) монети;

2) паперові гроші;

3) поточні чекові рахунки.

Монети та паперові гроші називаються готівкою.

Поточні чекові рахунки (банківські гроші) — це гроші, вкладеш у банк або в інші кредитні інституції, на які можна виписувати чеки. Вклади (депозити) є грошима тому, що ними можна розплачуватися за покупки, виписуючи чеки.

У сучасному грошовому обігу монети становлять незначну части­ну грошей. Частка паперових грошей вагоміша. Проте готівка зага­лом не перевищує 10% усіх грошей — решту складають банківські гроші.

Рух грошей між фірмами, домогосподарствами та державою називають грошовим обігом.

Держава регулює грошовий обіг і формує національну грошову систему. Стабільність грошового обігу є важливою умовою успіш­ного розвитку національної економіки.

3. Ціна та її функції.

Ціна — це кількість грошей, яку сплачують за Ціна та її функції одиницю певного товару чи послуги. Наприклад, 5 з гривень за кілограм яловичини; 3 гривні за стрижку волосся. Ціну товару, що виражена у грошах, називають його абсолютною ціною. Водночас ціну одного товару завжди можна відобразити у певній кількості іншого товару. Наприклад, один кілограм яловичини коштує 5 гривень, а один кілограм яблук — 50 коп. Відтак можна сказати, що 1 кг яловичини коштує 10 кг яблук. Ціну товару, що виражена у певній кількості іншого товару, називають відносною ціною товару. 10 кг яблук є відносною ціною 1 кг яловичини.

Сукупність відносних цін в економіці називають структурою цін. Зміна структури цін приводить до того, що люди купуватимуть менше тих товарів, відносні ціни яких зросли, і більше тих, відносні ціни яких знизилися.

Споживачі, порівнюючи відносні ціни різних продуктів, визна­чають, яку комбінацію товарів та послуг їм найвигідніше придбати. Ділові фірми, порівнюючи відносні ціни різних ресурсів, вирішують, яку комбінацію ресурсів найвигідніше застосовувати для вироб­ництва певних товарів і послуг. Власники ресурсів, порівнюючи відносні ціни на різних ринках, мають можливість визначити, де їм найвигідніше продати ці ресурси.

Залежно від способу формування ціни поділяють на адміністра­тивні та ринкові.

Адміністративні ціни встановлює не ринок, а державний орган. Наприклад, в СРСР ціни визначав Державний комітет цін. Адміні­стративні ціни не відображають реальних витрат на виробництво продукту, тобто вони не виконують своїх основних функцій.

Ринкові ціни формуються у процесі взаємодії попиту й пропозиції. Ринкова ціна виконує такі основні функції в економіці:

нормуваль­ну;

інформаційну;

стимулювальну.

Ринкова ціна залежить від попиту і пропозиції. Попит показує кількість продукту, яку споживачі бажають купити, а пропозиція — кількість продукту, яку виробники спроможні виробити й поставити на ринок. У разі зростання ціни попит зменшується, а пропозиція збільшується.

У ринковій економіці здатність конкурентних сил пропозиції та попиту встановлювати ціну на рівні, на якому купівля й продаж урівноважуються, називають нормувальною функцією ціни. Ціну, за якої попит і пропозиція дорівнюють одне одному, називають рівноваж­ною ціною. Рівноважна ціна «очищає» ринок, тобто на ньому немає незручних нестач для потенційних покупців. Відсутній також надли­шок, або надвиробництво, що обтяжує продавців.

Ринкова ціна виконує також інформаційну, або орієнтувальну, функцію. Під впливом різних обставин смаки та уподобання спожи­вачів змінюються. Скажімо, споживачі вирішили купувати більше одягу з природних волокон, зокрема льону, й менше зі штучних волокон. Цю зміну у смаках буде передано виробникам у вигляді збільшення попиту на одяг із льону і зменшення попиту на одяг із штучних волокон. Ціни на лляний одяг підвищуватимуться, а на одяг із штучних волокон — знижуватимуться. Вищі ціни на одяг із льону дають змогу підприємствам, що виготовляють лляні тканини, платити вищі ціни за сировину — льон. Площі під льоном розши­рюватимуться. Протилежний процес простежується у виробництві штучних волокон, яке переживає спад.

Здатність ринкової системи передавати зміни у потребах покупців і викликати відповідну реакцію з боку фірм і постачальників ресурсів називають інформаційною, або орієнтувальною, функцією цін. Ринкова система пристосовується через ціни й до інших фундамен­тальних змін, наприклад до змін у технології або до змін у пропозиції ресурсів.

Здатність конкурентної ринкової системи ініціювати технічний прогрес називають стимулювальною функцією цін. Застосування фірмою нової технології знижує витрати, що забезпечує цій фірмі тимчасову перевагу над її конкурентами. Нижчі витрати вироб­ництва фірми, яка запровадила нововведення, означають збільшення її прибутку, що стимулює подальше вдосконалення технології та техніки.

Товарна економіка, як уже зазначалося, може бути ринковою або адміністративне -командною. У наступному параграфі з'ясуємо основні ознаки адміністративно-командної системи, а в темі 4 — ринкової.


Адміністративно-командна економіка.

Суть командної системи.

Командна економіка сформувалася в Радянсь­кому Союзі у 20—30-х роках. Вона грунтувала­ся на державній власності на всі матеріальні ресурси та директивному централізованому пла­нуванні економіки.

Для розуміння командної економіки Радянського Союзу потріб­но ознайомитися з його ідеологією. Панівною силою в політичному та економічному житті радянського суспільства була комуністична партія. Вона вважала себе авангардом робітничого класу. Згідно з цією ідеологією, комуністична система неминуче приходить на зміну капіталістичній, або ринковій, системі. Комуністи розглядають ринкову економіку як нестабільну, як утілення хаосу та нерівності. Ринки, на їхню думку, породжують інфляцію, безробіття й неспра­ведливий розподіл доходів.

Особливе місце в марксистській ідеології посідає теорія трудової вартості. Згідно з цією теорією, вартість (ціна) товару визначається кількістю праці, тобто робочого часу, необхідного для виробництва цього товару. Іншими словами, лише праця людини вважається джерелом усіх доходів суспільства. Решта факторів, мовляв, доходу не створює, а лише його привласнює.

У капіталістичній економіці, стверджує марксистська ідеологія, робітники перебувають у гіршій суспільній позиції. Вони позбавлені факторів виробництва. Капіталісти експлуатують робітників, випла­чують їм лише вартість робочої сили, а не повну вартість, яка створена працею найманих робітників. Капіталіст виплачує робітни­кам лише зарплату, а решту доходу, яку створили робітники, привласнює у вигляді додаткової вартості.

Додаткова вартість — головний термін марксистської політич­ної економії. За К. Марксом, додаткова вартість —це надлишок над вартістю робочої сили, який створили наймані працівники та привласнили капіталісти.

Згідно з марксистською ідеологією, ринкова система є останньою експлуататорською системою, в якій із робітників визискують додат­кову вартість. Завдання комуністів полягає в тому, щоб створити безкласове суспільство, вільне від експлуатації людини людиною. Для цього потрібно знищити приватну власність, замінити її держав­ною, а ринковий механізм — директивним централізованим плану­ванням.

Радянська держава володіла всіма матеріальними ресурсами — землею, природними багатствами, засобами транспорту і зв'язку, банківською системою й усіма промисловими підприємствами. За­клади роздрібної й оптової торгівлі, більшість житла в містах також перебували у власності держави.

У командній системі основні проблеми організації економіки — що, як і для кого виробляти — визначали урядові директиви, а не ринковий механізм. Командна економіка функціонує відповідно до планів, які розробляють на вершині управлінської піраміди й дово­дять підприємствам до виконання. Вибір із тих чи інших можливих варіантів визначають рішення бюрократів різного рівня. Ієрархічне управління передбачає підпорядкування інтересів нижчих одиниць (споживачів, виробників) інтересам вищих (територіальних об'єд­нань, галузевих міністерств тощо). Держава зрівнює доходи біль­шості споживачів. Підприємництво як одне з джерел зростання доходів забороняється. Зрівняльність гарантує невисокий рівень доходів і споживання усім, у тому числі тим, хто не хоче працювати краще.

2. Неспроможність командної економіки.

Командна система радянського типу в певні історичні періоди змогла швидко нагромаджу­вати ресурси, перерозподіляти їх на користь деяких пріоритетних напрямів чи галузей, усу­нути безробіття, забезпечити відповідний рі­вень освіти, медичного обслуговування. Проте вона не була життєздатною. Це зумовлювалося дією низки чинників.

Неспроможність командної економіки

По-перше, нарощування виробництва будь-якою ціною вимагало застосування дедалі більшої кількості праці, землі й капіталу. Однак із часом цей метод себе вичерпав. Унаслідок несприятливих демо­графічних процесів темпи зростання населення і робочої сили різко уповільнилися. Природні умови обмежували залучення у сільсько­господарський оборот нових земель. Окремі спроби використання земель з низькою родючістю для виробництва зерна були невтіш­ними. Екстенсивний розвиток економіки став неможливим. Командна економіка виявилася неспроможною освоїти інтенсивний шлях економічного зростання — підвищення ефективності використання наявних ресурсів замість збільшення їхньої кількості.

По-друге, зростали витрати на виробництво енергії, видобування сировини, внаслідок чого ціни на промислову продукцію постійно підвищувалися, що підірвало стабільність сфери цін, фінансів підприємств і доходів держави.

По-третє, надмірна централізація породила такі негативні яви­ща, як корупція і хабарництво, що ще більшою мірою підривало стимули до праці.

По-четверте, неспроможність створити дійову систему стимулю­вання в сільському господарстві перетворило його на збиткову га­лузь, яка виснажувала економіку, бо вимагала величезних субсидій та дотацій.

По-п'яте, в командній економіці, незважаючи на відчайдушні зусилля, не вдалося знайти продуктивного показника, яким оціню­ють успішність діяльності підприємств. Ринкова економіка має простий, але всеохоплюючий показник успішної діяльності фірми — прибуток. Основним же показником діяльності підприємства в командній економіці було виконання ним кількісного завдання з виробництва продукції, встановленого згори. Це призвело до негативних наслідків. Якість, асортимент продукції та витрати виробництва набули вторинного значення. Це спричинило небувале марнотратство ресурсів, яких дедалі більше не вистачало.

По-шосте, з розвитком економіки ускладнюються взаємозв'язки між окремими секторами, галузями, підгалузями та виробництвами. Продукція стає технічно складнішою. В економіці доводиться координувати більше господарських зв'язків. Традиційні методи планування вже не спрацьовують. Командна економіка переростає свій плановий механізм.

По-сьоме, основним недоліком командної системи була від­сутність дійових економічних стимулів, особливо до праці та ново­введень. Працівники підприємств не отримували жодної особистої вигоди від поліпшення якості продукції або впровадження нових ефективних методів виробництва, а отже, не були в цьому заінтересовані. Інновації не впроваджувалися також унаслідок відсутності конкуренції. Спроби частково модернізувати командну систему успі­ху не мали. Адміністративно-командна система розвалилася.

Неспроможність адміністративно-командної системи підтверд­жується статистикою. Найбагатшими є країни з розвинутою ринковою економікою. В усіх країнах світу, де річний дохід переви­щує 5000 дол. на одного жителя, встановилися ринкова економіка й демократія, за винятком небагатьох країн Близького Сходу. У табл. 3.1 наведено показники подушного ВНП. Зверніть увагу, що посткомуністичні країни істотно відстають від країн з розвинутою ринковою економікою.

Таблиця 3.1.

ВНП на душу населення.

Країни з ринковою економікою

Швейцарія

Японія

Сполучені Штати Америки

Швеція

Німеччина

Франція

Канада

35760

31490

24740

24740

25560

22490

19970

Данія

Норвегія

Сінгапур

Фінляндія

Велика Британія

Гонконг

Південна Корея

26730

25940

19850

19300

18060

18060

7660

Посткомуністичні країни

Угорщина

Естонія

Чехія

Росія

Польща

Україна

3350

3080

2710

2340

2260

2210

Латвія

Литва

Болгарія

Румунія

Китай

2010

1320

1140

1140

490

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат