На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Реферати > Економічна теорія > Основні етапи розвитку економічної теорії як науки

Отже, в центрі уваги всіх меркантилістів була проблема збага­чення країни. У головному й ранні, і пізні меркантилісти єдині — основою основ всієї системи їхніх поглядів було уявлення, що єди­ним справжнім багатством країни є гроші. Відповідно до цього всі меркантилісти виступають на захист максимального нагромадження грошей. Основна відмінність полягала у різних поглядах на суть ак­тивного балансу.

Розвиток капіталістичних відносин спричинив занепад меркан­тилізму передовсім в Англії — найбільш економічно розвинутій раїні. Інтереси буржуазії переміщуються зі сфери обігу у сферу виробництва. На перший план виходить промисловий капітал.

За цих умов рекомендації меркантилістів не могли вирішити економічних проблем буржуазії. Промислова буржуазія потребувала обґрунтування головних засад капіталістичного виробництва, розробки нових економічних категорій, таких як заробітна плата, прибуток, рента тощо. Крім того, буржуазія намагалася звільнитись від жорстокого урядового регулювання економічного життя. Вона жадала свободи. Буржуазна революція середини XVII ст. в Англії розпочала добу політичних і промислових революцій на європейському континенті. Буржуазія поступово приходить до влади. Бурхливо розвивається промисловість, великих успіхів було досягнуто в розвитку механіки, математики, фізики, філософії та інших наук. Активізація теоретичних досліджень у різних галузях знань сприяла й розвиткові економічної думки, було покладено початок формуванню політичної економії як науки. За цих умов і виникла класична політична економія.

Класична політична економія зародилася в Англії в кінці ХуП ст. та у Франції на початку XVIII ст., прийшовши на зміну меркантилізму.

К. Маркс назвав меркантилізм першим теоретичним опрацюван­ням засад капіталістичного виробництва. Водночас він підкреслював, Що дійсна наука сучасної економії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до процесу ви­робництва. Цей перехід і здійснила класична політична економія.

Уперше термін «класична політична економія» ужив Маркс сто­совно школи, яка розпочала дослідження внутрішніх закономірностей буржуазного суспільства. К.Маркс писав: «...під класичною політичною економією я розумію всю політичну економію, почи­наючи з У. Петті, яка досліджує внутрішні залежності буржуазних відносин виробництва».

Якщо меркантилісти в своєму аналізі виходили з досить повер­хового розуміння процесу обігу і тому бачили лише зовнішній бік його явищ.

Класики проголосили ідею природного порядку, дію об'єктив­них економічних законів. А це змінило напрям досліджень від сис­теми регламентуючих правил до економічної свободи, яка одна тільки й забезпечує ефективний розвиток економіки.

Класична школа, на відміну від меркантилістів — прихильників державного втручання в економічне життя, проголосила принцип економічної свободи, економічного лібералізме. Класики були про­тивниками протекціонізму. Проблему цінності, яка на той час була однією з центральних в економічному аналізі, вони вирішували переважно з позицій трудової теорії, застосовуючи абстрактно-дедуктивний метод дослідження економічних явищ.

Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній ра­дянській літературі здійснювалась за схемою К. Маркса, котрий до класиків зараховував економістів від Петті до Рікардо в Англії і від Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на його думку, класична школа вичерпала себе.

Основні школи та напрямки в економічній теорії ХІХ ст.

Англійська політична економія початку XIX ст. характеризува­лась відносною сталістю поглядів, використанням абстрактних ме­тодів досліджень. Однак саме тоді завершується промисловий пере­ворот і ряд нових проблем, що стають його наслідком, потребують теоретичного пояснення.

Водночас полеміка з основних теоретичних питань політичної економії, що постійно велася між представниками класичної школи, мала своїм наслідком посилення уваги до економічних досліджень. Навколо Рікардо групувались найкваліфікованіші тогочасні еконо­місти, що визнавали існування рікардіанської системи, але одні ко­ментували її, деталізували та намагались уточнити окремі положен­ня, а інші піддавали критиці окремі її сторони.

З Рікардо полемізували видатні вчені, серед них — англійці То-мас Мальтус і Нассау Сеніор. Вони не намагались спростувати кла­сичне вчення, а зробили спробу з інших вихідних позицій довести життєздатність та висвітлити механізми саморегулювання економі­чної системи капіталізму.

Найортодоксальнішими послідовниками Рікардо були Джеймс Мілль та Джон Мак-Куллох, які не лише сприйняли його ідеї, а й застосовували їх для аналізу економічних процесів капіталістичного суспільства.

Мало того, без Джеймса Мілля був би неможливим вихід у світ основної книжки Рікардо «Основи політичної економії». Джон С. Мілль писав згодом, що книжку Рікардо «ніколи б не було вида­но або написано без прохань та міцної підтримки мого батька»'. Ви­давцем та редактором збірки праць Рікардо (1852) був Мак-Куллох. Саме завдяки тому, що вони так успішно пропагували його систему, економічна думка ще довго не сприймала інших методів аналізу.

Період розквіту політичної економії в Англії відповідає періоду започаткування класичної школи у Франції. Вихід у світ книжки Сміта «Роздуми про природу і причини багатства народів» та розви­ток класичних економічних ідей у працях його послідовників спра­вили великий вплив на формування економічної теорії у Франції, а революційна зміна феодального устрою наприкінці XVIII ст. та швидкий розвиток капіталістичних відносин поставили перед фран­цузькою економічною наукою багато нових питань, на які складно було дати відповідь з позицій англійської класичної політекономії.

Політична економія у Франції мала свою специфіку: вона хоч і успадкувала класичні традиції, але не поставилася ортодоксально до надто абстрактної теорії вартості, з прагматичних позицій вирішу­вала проблеми розвитку буржуазного суспільства.

Представниками французької класичної економічної школи були Жан Батист Сей, найбільш видатний послідовник Сміта на континенті, праці якого остаточно розвінчали меркантилізм (кольберизм) та фізіо­кратію, і Фредерік Бастіа, котрий абсолютизував ідеї лібералізму.

Американська економічна наука XIX ст. розвивалась під впли­вом англійської класичної політекономії, але водночас мала певні особливості, зумовлені специфікою розвитку капіталізму в США:

він панував на Півночі, тоді як Південь усе ще залишався рабовлас­ницьким. Виникала необхідність довести прогресивність капіталіс­тичного устрою, оптимістично змалювати його перспективи, оголо­сити побудову капіталізму загальносуспільною метою.

Засновником ліберальної економічної теорії в США вважають Генрі Чарльза Kepi (1793—1879), у працях якого капіталізм роз­глянуто як економічний устрій, що керується об'єктивними еконо­мічними законами і не потребує втручання держави.

Оптимізм Кері, як і оптимізм Бастіа, базувався на визнанні вели­ких класичних доктрин, але опорою для впевненості Кері в прогре­сивності розвитку були особливості, притаманні його країні.

Основні праці Кері опубліковано протягом 1835—1859 pp., коли країна перебувала у стадії бурхливого розвитку: населення зростало, але теорія Мальтуса не підтверджувалась, оскільки земля була де­шевою, плодючою і в необмеженій кількості, заробітна плата досить високою, ціни низькими. Здійснювалось будівництво доріг, каналів, залізниць. Імпорт капіталів та найновіших технологій довершував картину. Контраст між молодою економікою Америки і занепалою економікою старої Європи був разючим. У Кері були всі підстави для оптимізму.

У 70-х роках XIX ст. в Німеччині утворилася нова історична школа, ядро якої склали: Г. Шмоллер (1838—1917), Л.Брентано (1844—1931) і К.Бюхер (1877—1930). Головна відмінність нової історичної школи від попередньої, яку стали називати старою, поля­гала в тім, що її лідери аналізували особливості соціально-економіч­ного розвитку країни на новому етапі — етапі переходу до монопо­лістичного капіталізму, посилення націоналістичних, мілітаристсь­ких тенденцій у політиці об'єднаної Німеччини, зростання класової конфронтації та ідеологічних суперечностей у суспільстві — і нама­галися розробити конструктивні програми «класового миру» і соці­ального партнерства. Саме її представники заклали основи буржуа­зно-реформістських концепцій соціальної політики. Водночас своїм важливим завданням ця школа вважала теоретичну та ідеологічну боротьбу з марксизмом як новою впливовою течією в робітничому русі Німеччини.

Засновником нової історичної школи вважають професора Бер­лінського університету Густава Шмоллера, який очолив праве консервативне крило економістів. Головний його твір — «Основи загального вчення про народне господарство» — хоча багато в чому і базувався на принципах і методах старої історичної школи В. Рошера і Б. Гільдебранда, проте в методологічному плані був суттєво іншим.

Основними теоретичними засадами, що визначали світогляд нової плеяди німецьких учених, були емпіризм, описовий підхід до вивчення економічних явищ і процесів, заперечення абстракт­но-теоретичного методу пізнання дійсності, накопичення історич­них фактів та статистичних даних для майбутнього раціонального мислення.

В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова те­чія — маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом роз­витку політичної економії. Об'єктивна зумовленість її появи поля­гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спожи­вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло­жень «класичної школи», формування нової парадигми для пояс­нення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат