На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Поняття про витрати, поточні витрати на витрати наступних періодів

Реферати > Економічна теорія > Поняття про витрати, поточні витрати на витрати наступних періодів

Процес виробництва завжди пов’язаний з використанням робочої сили та засобів виробництва, які вті­люються в продукті. Останній характеризується корис­ністю (споживною вартістю) та трудомісткістю, тобто затраченою певною кількістю праці. Чим продуктивніша праця, тим нижча трудомісткість одиниці створеного продукту.

В реальному житті існують об’єктивні причини, які зумовлюють формування витрат виробництва підприєм­ства як самостійної категорії. В основі цього лежить економічна відособленість. Підприємства (виробники) відособлені як власники засобів виробництва та ство­рюваного продукту. При цьому різноманітність форм власності відображає різний рівень усуспільнення ви­робництва.

Щоб задовольняти вимоги різних користувачів бухгалтерською інформацією, витрати і прибутки повинні бути класифіковані. Для правильної класифікації треба визначити, до якого напряму обліку вони відносяться, або, іншими словами, які цілі їх обліку. Під напрямом обліку розуміється будь-який підрозділ (дільниця) виробництва, де потрібно самостійна калькуляція витрат.

З всієї безлічі витрат одні безпосередньо пов'язані з виготовленням і випуском продукції, інші - з управлінням виробництвом, треті не мають відношення до виробництва, але по чинному законодавству включаються у витрати виробництва (відрахування в фонди і т. п.).

За змістом і призначенню всі витрати групуються по економічних елементах і калькуляційних статтях.

По періодичності виникнення витрати діляться на поточні і одноразові (освоєння нової продукції і т. д.).

Групування витрат за економічним змістом здійснюється незалежно від форми використання у виробництві того або іншого виду продукції і місця здійснення цих витрат. Це групування застосовується при складанні кошторису витрат на виробництво всієї продукції, що випускається. Складання кошторису необхідне для того, щоб не тільки знати величину собівартості, але і планувати зниження собівартості по елементах витрат. Кошторис потрібен також для складання матеріальних балансів, нормування оборотних коштів, розробки фінансових планів і т.п.

Положенням про склад витрат по виробництву і реалізації продукції встановлена єдина для всіх підприємств (організацій) незалежно від форм власності і організаційно-правових форм номенклатура економічних елементів витрат, створюючих собівартість продукції: матеріальні витрати (за вирахуванням вартості поворотних відходів); витрати на оплату праці; відрахування на соціальні потреби; амортизація основних фондів; інші витрати. Відношення кожного вказаного вигляду витрат до загальної величини відображає їх структуру за певний період. Аналіз показує, що структура витрат розрізнюється по галузях,ав галузях - по підприємствах (так, на підприємствах харчової промисловості частка матеріальних витрат становить 80-82 %,а в галузях, які виробляють технічно складні товари, - 50-55 % і т. п.).

Вказані витрати відбиваються в 6-м додатку до бухгалтерського балансу. Ці показники використовують для розрахунку частки витрат живого і матеріалізованого праці, встановлення кошторисних і фактичних витрат на виробництво по підприємству загалом - при визначенні фонду оплати праці, об'єму закупівель матеріальних ресурсів, амортизації як джерела вдосконалення основних фондів і т. д. Інформація про елементи витрат дозволяє виявити якісні показники діяльності підприємства, здійснювати контроль за витратами відповідно до їх цільового призначення в процесі виробництва продукції.

У Положенні про склад витрат велика увага приділена угрупуванню витрат, створюючих собівартість продукції відповідно до їх економічного змісту. Калькуляційною статтею витрат називається певний вигляд витрат, які утворять собівартість окремих видів продукції і продукції (робіт, послуг) підприємства загалом. Основою такого групування витрат є спосіб включення витрат в собівартість окремого виду продукції (прямо або непрямо, шляхом розподілу пропорціонально вибраній на підприємстві базі).

Визначення собівартості залежить від кількості видів продукції, що випускається. Підприємства діляться на спеціалізовані і багатономенклатурні. По перших собівартість одиниці продукції визначають шляхом розподілу фактичних витрат за звітний період на кількість випущеної продукції. При випуску різноманітної продукції по документах встановлюють прямі витрати, потім розподіляють непрямі витрати. Підраховані витрати ділять на кількість випущених виробів і так визначають фактичну собівартість окремого виду продукції.

Таким чином, розподіл витрат на прямі і непрямі здійснюється в залежності від того, як відносяться витрати на певний вид продукції або підрозділ підприємства - прямо або шляхом розподілу. Такий розподіл витрат спрощує їх аналіз і прийняття рішення на його основі.

Узагальнення досвіду промислових підприємств по плануванню, обліку і калькулюванню собівартості продукції, аналіз офіційних нормативних документів дозволяють визначити наступну номенклатуру статей витрат: сировина і матеріали (1); поворотні прибутки (віднімаються) (2); куповані вироби і напівфабрикати (3); паливо і енергія на технологічні цілі (4); основна заробітна плата виробничих робітників (5); відрахування на соціальні потреби (6); витрати на підготовку і освоєння виробництва (7); загальноцехові витрати (8); загальнозаводські (загальногосподарський) витрати (9); інші виробничі витрати (10); комерційні витрати (11).

Групування витрат по калькуляційних статтях витрат відображає їх склад в залежності від напряму (призначення) витрат (на виробництво або його обслуговування) і місць виникнення (основне виробництво, допоміжні служби, обслуговуюче господарства і інш.). Це групування витрат застосовується при калькуляції собівартості натуральної одиниці продукції.

Перші десять статей характеризують величину виробничої собівартості і з включенням комерційних витрат вони складають повну собівартість продукції.

При виробництві більше за один вид продукції перші шість статей звичайно складають прямі (основні) витрати, а інші відносять до накладних (непрямим) витрат. У простих виробництвах (при випуску одного виду продукції) всі витрати можна розглядати як прямі.

Метою даної кваліфікації, тобто розподілу витрат виробництва і звертання на прямі і непрямі, є розв'язання питання про спосіб віднесення витрат на собівартість окремих видів продукції і окремих підрозділів підприємства. Крім того, розподіл витрат на прямі і непрямі показує зв'язок конкретних видів витрат з окремими видами продукції або структурними підрозділами.

Накладні витрати підлягають розподілу при випуску декількох видів продукції. Базою для розподілу непрямих витрат між видами продукції можуть служити: заробітна плата виробничих робітників без доплат і преміальних (основна заробітна плата, без додаткової), машинний час (кількість машино-часів роботи обладнання; величина прямих витрат; обсяг виробленої продукції і інш.). Вибір способу розподілу повинен сприяти максимальному наближенню результатів розподілу до фактичних витрат на даний вид продукції. Цей спосіб повинен бути нетрудомістким і простим для розуміння.

Дуже часто на підприємствах різні види витрат розподіляють по різній базі. Так, зарплату невиробничих робітників розподіляють пропорціонально зарплаті основних виробничих робітників, витрати на зміст обладнання за машинним часом, зарплату цехового апарату управління - по прямих витратах, зарплату апарату управління підприємства - по частці в об'ємі реалізації, послуги допоміжних цехів - за машинним часом і т.д.

Підприємствам необхідно знати, що не існує ідеальної бази розподілу накладних витрат, але існує більш коректна база розподілу для кожного підприємства. Некоректний розподіл накладних витрат може привести до невідповідності ринкового попиту співвідношенню цін на окремі вироби, необгрунтованому зниженню обсягів випуску деяких продуктів, невірній оцінці діяльності підрозділів підприємства. Вибір бази розподілу накладних витрат визначається з урахуванням специфіки підприємства, його галузевих особливостей, співвідношень окремих статей витрат в структурі загальних витрат підприємства. Порядок розподілу накладних витрат повинен враховуватися при прийнятті управлінських рішень про оцінку рентабельності підрозділів.

По досвіду західних країн можна на собівартість продукції відносити прямі виробничі витрати. Виділивши із загального об'єму витрат постійні невиробничі витрати, що не залежать від обсягу виробництва, підприємства можуть розглядати їх як витрату звітного періоду з віднесенням після закінчення кожного місяця на фінансові результати (з урахуванням їх в складі собівартості реалізованої продукції).

На практиці загальновиробничі і загальногосподарський витрати спочатку розподіляються по прийнятій підприємством базі між структурними підрозділами, що займаються виготовленням продукції, а потім цехові і частина вказаних загальних витрат (обчислені для даного цеху) розподіляються по видах продукції.

На основі викладеного можна зробити висновок про те, що розподіл накладних витрат по видах продукції і по місцю виникнення дає об'єктивну інформацію про рентабельності окремих видів продукції і структурних підрозділів. Все це необхідне для поглибленого аналізу і визначення шляхів пошуку зниження витрат.

Важливо і розподіл витрат по відношенню до обсягу виробництва на постійні, змінні і граничні[5,с.154].

До постійних відносяться такі витрати, сума яких в даний період часу не залежить безпосередньо від величини і структури виробництва і реалізації. Разом з тим, середні постійні витрати на одиницю продукції мають чітко виражену тенденцію до зниження в міру збільшення виробництва і реалізації одиниць продукції.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат