На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Принципи і методи пізнання економічного життя суспільства

Реферати > Економічна теорія > Принципи і методи пізнання економічного життя суспільства

ПРИНЦИПИ І МЕТОДИ ПІЗНАННЯ ЕКОНОМІЧНОГО ЖИТТЯ СУСПІЛЬСТВА

Єдність теорії і методу

Зазвичай під методом розуміють систему способів і прийомів пізнання об'єкта, а під теорією — систему по­нять, які відбивають закономірності функціонування і розвитку об'єкта. Методу притаманні аналіз, синтез, де­дукція тощо, а теорії — категорії і закони (в економіці, наприклад, товар, вартість, гроші, ціна та ін.). Проте та­кий підхід фіксує лише зовнішню відмінність методу від теорії, і втрачає з поля зору їхню внутрішню єдність. Адже кожне економічне поняття є не тільки теоретич­ним відображенням дійсності, але й засобом, інструмен­том її пізнання.

Уявимо, що в економіці відбувається падіння, ростуть ціни, безробіття, знижується життєвий рівень населення тощо. Зрозуміти причини такого стану можна, тільки спи­раючись на знання закономірностей функціонування і розвитку економіки (наприклад, взаємозв'язків рівня цін і кількості грошей в обігу, інфляції і безробіття, податко­вої системи і ділової активності, грошових і реальних до­ходів та ін.). Зрозуміло, що інструментом пізнання еко­номічної дійсності тут с самі економічні категорії. Ціна, ливої дії, проте він існує. Вивчені надалі у своїй відносній виокремлемості частини синтезуються, але так, щоб не втрачалася їхня специфіка. Це синтез, що містить аналітичність. У результаті — вихідне ціле, але вже пізнане через взаємодію його частин. Однак таке аналітико-синтетичне вивчення об'єкта не є суто розумовим актом, а має свої підстави в дійсності і відтворює реальну структурно-функціональну відокремленість і об'єднаність час­тин. Якщо розумовий аналіз і синтез не мають реальних аналогів у дійсності, то вони перетворюються на порожні вправи, позбавлені наукового результату і достоїнства істинності. Якщо відокремити з економічної дійсності будь-який товар, наприклад костюм, і здійснити аналітич­ну операцію без синтезу, то можна одержати костюм про­сто як річ, що можна носити, прасувати тощо, але ніяк не можна зрозуміти, чому це не просто костюм, а товар. То­варом річ роблять її мінові відносини з іншими речами. Якщо при відокремленні товару з усієї економічної дійсності випускається з уваги його з'єднуючий, синтетич­ний зв'язок, то губиться і специфіка товару. Аналіз у та­кому випадку призвів би до втрати для свідомості люди­ни суттєвої властивості товару, а не до пізнання цієї влас­тивості.

Єдність аналізу і синтезу необхідна не тільки в тако­му досить складному випадку, який становить пізнання економічних явищ, але навіть у простій аналітичній дії, такій, як розбивання горіха. Хоч у практичній дії горіх не відтворюється знову, а його вміст споживається, у сві­домості людини утримується уявлення про внутрішній вміст горіха разом з його оболонкою. Знання, яке виник­ло в процесі аналізу, є синтетичним за своєю сутністю. Без цього людина взагалі нічого б не навчилася, не змог­ла б набути жодного досвіду. Розколювання горіха пере­творилося б на випадковий акт, у якому взагалі немає ніякою пізнання. Вигляд іншого горіха не вик/пікав би ніяких асоціацій, тому що він не був поєднаний в уявленні з його внутрішнім змістом. Аналіз без синтезу перестав би бути методом пізнання, це було б чисте руйнування. Пізнання ж завжди є творенням знання, і воно синтетично конкретне. Якщо навіть такий примітивний акт аналізу, як розколювання горіха, який, здавалося б, за зовнішньою ви­димістю нічого спільного не має із синтезом, проте при пиль­ному розгляді виявився по суті синтетичним, то в складні­ших актах пізнання єдність аналізу і синтезу є безсумнів­ною. У процесі аналізу і синтезу визначається, що об'єкт розкладається на деякі частини і складається з них. Але це ще не дає знання про те, що собою являє кожна частина, як вона взаємодіє з іншими. Щоб з'ясувати це, необхідно уяви­ти різні частини у відносинах одна з одною, порівняти їх. У процесі порівняння з'ясовується однакове і неоднакове в предметах. Так, порівняння товарів у процесі обміну вияв­ляє їх різні споживчі вартості й однакову вартість. і4- Порівняння є, з одного боку, аналізом, тому що воно розділяє порівнювані предмети на дві частини: однакову і неоднакову; з іншого — синтезом, тому що відокремлення однакового в предметах становить от­римання деякого цілого, яке складається з однакових частин. Це не те первісне ціле, котре поділялося на частини, а нове, раніше невідоме. Воно отримано по­дальшим діленням частин і з'єднанням їх однакових складових. Якщо з'ясовано, що товари мають однако­ву вартість, то вартість позначає вартість і одного, й іншого товару. Це є ціле, що складається з однакових частин. Перехід до такого цілого екстрагуванням (тобто відверненням), тому що воно залишає осторонь неоднакове. Проте в такій операції однакові частини вступають у відносини не тільки з неоднаковими час­тинами, але й між собою. Тому це однакове стає також спільним для тих предметів, з яких воно абстраговано. Абстрагування здобуває характер узагальнення. Так, відокремлення вартості обмінюваних товарів є не тільки абстрагування від їх неоднакових споживчих вартостей, але й виявленням спільної для них вартості. Отже, по­рівняння через абстрагування виділяє не просто однако­ве, а однаково спільне в предметах і тому переходить в узагальнення.

Однакове як спільне виступає подвійно: по-перше, спільне для утворень, що містять однакове й неоднакове; по-друге, спільне відображення однакових частин. У та­кому випадку спільне за змістом збігається з кожною із частин. Якщо, наприклад, є сукупність однакових олівців, відокремлених зі світу інших предметів, то олівець озна­чає і той і цей тощо. Тут ціле, що виражає сукупність ек­земплярів як щось однакове, виступає як спільне, а ко­жен окремий екземпляр — як частка. Очевидно, що в та­кому узагальненні йдеться про просте наведення частки на загальне, про перехід від частки до загального, тобто про індукцію.

^Індукція не існує без протилежності — дедукції (ви­ведення частки із загального), тому що виділення загаль­ного здійснюється лише у відношенні до частки, отже, містить зворотний перехід. Дедукція — акт, здійснюва­ний за індукцією, містить індукцію, тому що загальне не розчиняється в частці, а зберігає свою відносну відокрем­леність. Тут загальне збігається за змістом із часткою, зрозуміло, що розбіжність між ними має формальний ха­рактер і походить від суб'єкта пізнання. Так, розбіжність між олівцем взагалі і кожним окремим екземпляром на­буває характеру розходження уявного і реального, тому що немає такого олівця взагалі, який би реально існував поряд з конкретними. Якщо взяти інший приклад, то не­має такого товару взагалі, який реально б існував поряд із конкретними товарами. Якщо ж намагатися знайти якийсь особливий вміст загального, то виявиться, що за­гальне .лежить за межами цілого і виявляє свою спільність саме через специфічну відмінність утворення від інших (у прикладі з олівцями — через відмінність олівців та інших предметів; у прикладі з товарами — через відмінність то­варів від грошей, тому що гроші і є товар узагалі, загаль­ний товар, який обмінюється безпосередньо на всі інші товари). Отже, питання про вміст загального виводить за межі первісного явища і свідчить про перехід до іншого явища. Але такий перехід є не що інше, як теоретичне відбиття реального руху і взаємозв'язку економічних явищ.

Розглянуті операції: аналіз і синтез; порівняння, абст­рагування й узагальнення; індукція і дедукція становлять суб'єктивну дію, спрямовану на проникнення в об'єкт. Використання операцій для вивчення предмета є оперу­вання. Оперування має своїм результатом виявлення структурних елементів цілого та їхнього взаємозв'язку. Вищою метою оперування є таке проникнення в пред­мет, при якому суб'єктивна пізнавальна дія починає збігати­ся з об'єктивним рухом предмета. Оперування в такому разі виявляється теоретичним відтворенням об'єкта. Пе­рехід до взаємозв'язку загального, особливого та одинич­ного саме й означає перехід від оперування до відтворен­ня, оскільки в таких поняттях відбиваються вже не пізна­вальні операції, а логічні визначення руху самого об'єкта дослідження, тобто логічні визначення реальної історії предмета.

Єдність історичного і логічного

Теоретичне відтворення завжди починається із загаль­ного, яке історично мало особливу реальну форму свого існування. Відомо, що всі живі організми складаються з великої кількості клітин. Але спочатку існували одно­клітинні самостійні організми, з яких і почався процес розвитку більш складних утворень. Тому, з одного боку, аналіз клітини сучасного організму дає ключ до пізнан­ня одноклітинних, закономірностей їхнього розвитку; з іншого боку — розгляд еволюції одноклітинних, відби­ває процес породження різноманіття живих організмів. Клітинка утворює загальну основу процесу розвитку, в якому із загального спочатку виростають певні особли­вості, а згодом — цілісна система (одиничність), заснова­на на загальному. Усі живі організми мають в основі клітинну структуру. Клітинкою системи ринкового гос­подарства є товар тощо.

Логічний розвиток системи відтворюється через рух від загального через особливе до одиничного. Теоретич­ний розгляд ринкового господарства починається із за­гальної основи — товару, а потім у процесі аналізу взає­мовідносин товарів виявляються їхні особливості (обмінні відносини) і, нарешті, в результаті розвитку об­міну фіксується виникнення грошей як такого одинич­ного товару, за яким закріплюється роль загального ек­вівалента. Тут же впадає в око і протилежний рух: від одиничного через особливе до загального. Адже роль за­гальної основи виконує кожен одиничний товар, а гроші як одиничний товар слугують загальним еквівалентом. Тому в одному й тому самому процесі розвитку товаро­обміну поєднуються два протилежних рухи: загальне — особливе — одиничне й одиничне — особливе — загальне. Отже розвиток процесу обміну є суперечливим. Сам про­цес розвитку протиріччя має свої ступені. Спочатку існує тотожність загального і одиничного, кожен одиничний товар становить спільну основу процесу розвитку обміну. У ході розвитку обміну суттєвого значення набувають відмінності одиничних і загальних товарів. І, нарешті, коли замість простого обміну (товар — товар) стверджується форма товарно-грошового обігу (товар — гроші - товар), відмінності переростають у протиріччя, в якому взаємо­діючими протилежностями виступають товар і гроші.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат