На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічна ситуація в Україні

Реферати > Економічні теми > Економічна ситуація в Україні

Скандинавська модель

Характеризується деякими особливими рисами державно­го регулювання, притаманними Данії, Фінляндії, Норвегії, Ісландії, Швеції, їх сутність полягає в тому, що тут успішно поєднуються приватна власність і ринкова конкуренція з уря­довими програмами, спрямованими на рівномірний розподіл прибутку, на підтримку непрацездатних, компенсацію втрат, зв'язаних з нестабільністю ринкової економіки. Відмінність скандинавської моделі від моделі держав Європейської спів­дружності — більший ступінь соціального захисту і забезпе­чення населення.

В системі державного регулювання країн Північної Єв­ропи можна виділити два періоди: ранній (від XIX ст. до Другої світової війни), для якого характерним є невтручан­ня уряду у функціонування ринку і фінансових інституцій, вільний розвиток приватних структур, участь уряду у роз­витку освіти і розвитку ринкової інфраструктури, пізній (пі­сля Другої світової війни), якому властиве запровадження жорсткого регулювання ринку, політики, спрямованої на підтримання низького рівня безробіття через збільшення сектора сфери послуг.

Спільним для політики скандинавських країн є прагнен­ня досягнення консенсусу в економічному розвитку (між при­ватною власністю і громадською діяльністю). Відмінності державного регулювання проявляються в особливостях по­єднання різних елементів та засобів регулювання в кожній країні даної групи.

В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. Це дозволяє виділити особливу Шве­дську модель ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сек­тора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика де­ржави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабіль­ної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростан­ня, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економі­чної рівноваги, досягнення прийнятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політи­ки є податкова, грошова, політика на ринку праці, регіона­льна політика.

За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему еконо­мічних важелів. Головний з них — державний бюджет. У 1989 р., наприклад, державні витрати досягли 61% валово­го внутрішнього продукту країни. Більше 50% державних витрат складають трансферні платежі (житлові субсидії, допомога на дітей, сільськогосподарські і промислові субси­дії, виплати державних процентів по державному боргу). Решта державних витрат — інвестиції та державне спожи­вання.

Для виконання функції державного регулювання тут при Міністерстві фінансів створено економічний відділ. Він складає декілька альтернативних варіантів економічного розвитку і програми, які носять характер рекомендацій для економічної політики уряду щодо частки нагромадження, роз­поділу ресурсів між різними сферами, стану платіжного ба­лансу.

Заслуговує на увагу сформована методика програмування, яка охоплює декілька етапів: збір інформації, перевірка ре­алістичності прогнозів і проектів з точки зору використання національного доходу на фонд нагромадження і фонд спо­живання, формування декількох варіантів розвитку.

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігає­ться поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції. Втрата соціал-демо­кратами Швеції політичної влади на парламентських вибо­рах в 1991 р. означає послаблення даної моделі регулюван­ня, але не свідчить про її безперспективність.

Шведська модель має певні недоліки і ряд позитивних рис, які доцільно було б врахувати, формуючи механізми державного регулювання економіки в Україні. Інфляція і відносно скромне економічне зростання стали результатом політики повної зайнятості і політики рівності. Небажання уряду застосовувати рестрективні податкові і грошові захо­ди в періоди високої кон'юнктури стало причиною неудач в підтриманні економічної стабільності, особливо у 80-і роки. Помилками шведської моделі є також те, що уряд покла­дав відповідальність за політику цін на профспілки, хоча за це відповідає уряд.

Разом з тим, політика вирівнювання через систему про­гресивного оподаткування і державних послуг дала хороший ефект. Заслуговує на увагу активна політика на ринку пра­ці. Очевидно, що затрати уряду на перепідготовку робочої сили і субсидії на підвищення мобільності дають більший ефект, ніж затрати коштів на утримання безробітних. Голо­вне, що шведська модель дозволяє обмежити стихію ринку і не боятися його,

Для Фінляндії характерний високий рівень державного регулювання економіки і значна роль держави в підприєм­ницькій діяльності. Державні і напівдержавні компанії скла­дають 14% загального числа великих промислових компаній країни. Вони забезпечують 35% сумарних продаж, викону­ють 30% загального обсягу експортних операцій, зосеред­жують на своїх виробництвах 25% робочої сили.

Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система опо­даткування Фінляндії включає декілька прямих і непрямих податків. Основними прямими податками є державний подо-ходний податок, комунальний подоходний податок, майно­вий податок. Найважливішими непрямими податками є пода­ток з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари.

У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції. Цими питаннями займаються Рада по вивченню конкуренції при Міністерстві торгівлі і промисловості, відомство з питань конкуренції, яким підпорядковуються губернські правління. В своїй роботі ці державні органи керуються антимонополь­ним законодавством Фінляндії, метою якого є «захист здо­рової конкуренції» від практики необгрунтованих обмежень. Згідно з фінським законодавством довільна приватна прак­тика може вважатись як така, що. обмежує конкуренцію, якщо вона знижує ефективність підприємницької діяльності, негативно впливає на операції інших компаній і веде до до­мінуючого становища на ринку. Відомство з питань конку­ренції може зобов'язати підприємців, які займають моно­польне становище на ринку, подати звіт про придбання під­приємств, закупку контрольного пакету акцій і т. п. Якщо підприємницька практика не відповідає антимонопольному законодавству, застосовуються заходи щодо усунення недоліків, санкції, які в окремих випадках закінчуються притяг­ненням до кримінальної відповідальності.

В рамках фіскального законодавства діяльність фірм по­вністю незалежна. Держава визначає лише загальні умови діяльності компанії через законодавство, грошову і кредит­ну політику, валютний контроль, оподаткування, правила техніки безпеки, норми щодо захисту навколишнього середо­вища, стандарти і т, п.

Велика роль держави у вироблені політики експорту, яка в значній мірі визначає розвиток Фінляндії.

У практиці державного регулювання країн Північної Єв­ропи заслуговує уваги механізм регулювання природоохорон­ної діяльності, який найбільш відпрацьований у Данії. Ін­вестиції на охорону навколишнього середовища в цій країні складають близько 7,5% сукупних державних інвестицій, що дозволило країні здійснити за останнє десятиріччя набли­ження до еталона екологічної цивілізованої держави'. Дер­жавна політика Данії спрямована на сприяння розвитку еко­логічно чистих виробництв, розробку безвідходних техноло­гій, технологій утилізації відходів виробництв і побуту, ви­робництва устаткування для охорони навколишнього середо­вища.

Моделі державного регулювання становлення і розвитку ринкового господарства в нових індустріальних країнах.

Особливістю розвитку нових індустріальних країн, до яких належить ряд країн Латинської Америки (Аргентина, Мексика, Бразилія, Колумбія, Чілі), країни Південно-Схід­ної Азії (Південна Корея, Гонконг, Малайзія, Таїланд, Фі-ліпіни, Індія, Пакистан, Сингаііур, Тайвань) є глибо­кі внутрішні перетворення, зміцнення демократії, струк­турна перебудова економіки. Це супроводжується змі­нами в системі державного управління: згортання, впливу бюрократії на економічні процеси, обмеження сфери діяль­ності державного сектора межами економічної доцільності. Ринковий механізм нових індустріальних країн формується на основі правового державного регулювання, яке опирається на історичні, культурні, національні традиції. В них відсутнє стремління до універсалізації, домінує свобода у виборі форм і засобів розвитку. У зв'язку з цим розглянемо декілька моделей. Індійська модель регулювання характеризується тим, що уряд активно включався у виробничий процес, регулюючи масштаби, технології, напрямки інвестиційних проектів в пе­ріод макроекономічної стабільності. Від кінця 1970-х років у кількох галузях промисловості практику надмірного регу­лювання було, фактично, скасовано. Це дало можливість підвищити темпи економічного зростання у 80-х роках, але соціальні проблеми залишились досить гострими.

Бразильська модель регулювання характеризується як приклад успішного здійснення імпортозамінюючої політи­ки, яка забезпечила протягом останніх десятиріч високі темпи економічного зростання.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат