На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічна ситуація в Україні

Реферати > Економічні теми > Економічна ситуація в Україні

Південно-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державного планування та ринкового механізму. Але особливість регу­лювання полягає в тому, що держава взяла на себе ті га­лузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу, і ви­робничу та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикати­вний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств. У своїй практиці, починаючи з 60-х років, Корея запрова­дила імпортозамінюючу політику, а з 70-х років — застосо­вує більш ліберальні підходи до державного регулювання економіки. Ступінь адміністративного регулювання в Півден­ній Кореї, як і в інших східно-азіатських державах, складає не більше 10%. Це дало можливість досягти надзвичайно високих темпів економічного зростання (приблизно 9% в 1967—1987 рр.). Державне регулювання економічного життя Республіки Корея включає планування макроекономічних показників, застосовування кредитних і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту, жорсткий ко­нтроль за фінансовою сферою, банківське регулювання гро­шового обігу і безпосереднє управління державним сектором.

Заслуговує уваги цілеспрямована науково-технічна по­літика Південної Кореї. Тут розроблено законодавство в сфе­рі технологічного трансферту, яке, як правило, передбачає обов'язкове ліцензування, отримання ліцензіатом дозволу від державних органів на придбання технологій за кордоном і ввезення їх в країну, обов'язкову реєстрацію контрактів, ва­лютно-митний контроль над ліцензійними витратами на підприємствах, який включає обмеження ставок платежів, на­дання гарантій передачі технології хоча б частково для міс­цевого виробництва. Держава сприяє підприємцям в органі­зації технологічного виробництва. Так, зокрема, Міністерст­во торгівлі і промисловості брало на себе зобов'язання пе­редавати їм найновіші технології, розроблені урядовими або університетськими науково-дослідними організаціями.

В Південній Кореї застосовують заходи адміністративно­го і фіскального характеру для стимулювання науково-дос­лідних і конструкторських робіт, 3 цією метою використо­вуються пільги, заходи фінансової підтримки, програми сти­мулювання зв'язку між наукою і виробництвом. Важливими функціями державного регулювання розвитку науки і техніки є створення розвинутої науково-технічної інфраструктури, підготовка національних кадрів, інформування підприємств про наявні види технологій і устаткування, надання допомо­ги в адаптації технологій,

Моделі азіатських країн Гонконгу, Тайваню, Сингапуру, як і Південної Кореї, в значній мірі запозичені з Японської моделі державного регулювання, і хоча характеризуються вони різним ступенем втручання держави в економіку (втру­чання уряду в Сингапурі, наприклад, вище, ніж у Гонконзі), в них деякі спільні риси.

Спільним є відсутність абсолютизації ролі державного сектора. Державне регулювання проявляється в тому, що держава установлює правила розподілу ресурсів і принципи регулювання цін, ставок процента і валютних курсів, по­датків. Держава бере на себе функції посередника між суб'єктами економічних відносин, які здійснюють заощад­ження. та інвестиції, експортерами та імпортерами.

Принципова відмінність ринкового механізму східно-азіатських країн полягає у великій взаємній відповідальнос­ті фірм і держави, заснованій на спеціальних методах забез­печення дисципліни економічних відносин, через покарання поганих виконавців і відзначення кращих, шляхом викорис­тання набору важелів економічного контролю.

Об'єктом державного регулювання є динамічна збалан­сованість попиту на кваліфіковану .робочу силу і системи її підготовки. В азіатських ПІК велика питома вага витрат в державному бюджеті на освіту. У Південній Кореї, наприк­лад, у 80-і роки вона досягла 22%'.

Слід також відзначити активну стимулюючу роль дер­жави у вивозі капіталу, що сприяє зростанню надходжень у формі прибутків і дивідендів на вкладений капітал і доз­воляє компенсувати відплив з країн прибутків і дивідендів іноземних фірм. Так, наприклад, кожен тайванець може пе­реказати без обмежень за кордон до 5 млн. дол. У Південній Кореї право експорту капіталу регулюється Законом про сприяння освоєнню ресурсів за межами країни. Якщо на пер­ших порах закордонні капіталовкладення дещо обмежувались (у зв'язку з низьким рівнем норми внутрішніх нагромаджень), то у 80-і роки обмеження на такі інвестиції поступово знизи­лись, зараз така діяльність навіть отримує, в разі необхіднос­ті, фінансову підтримку з боку держави.

У сфері державного регулювання НІК знаходиться експорт та імпорт робочої сили, який дозволяє отримати в результа­ті цієї роботи значний економічний ефект.

Результатом державного регулювання є продуманий ви­бір галузевих пріоритетів, формування ключевих галузей, індустріалізація економіки, перехід від імпорторозміщення до експортної орієнтації, високих технологій і наукомісткого виробництва.

Питання про успіх регульованої економіки в азіатських країнах залишається відкритим. Найбільш поширеними що­до цього серед економістів є три точки зору: уряди цих держав спрямували свою діяльність на забезпе­чення конкурентноспроможності на світовому ринку, не намагаються ігнорувати дію ринкових сил, якщо захід не досягає мети — відмовляються від нього; уряди намагалися подолати упередження проти експорту, торговельні режими залишаються зовнішньоорієнтова-ними;

втручання в економіку Цих країн було значно м'якшим, ніж у більшості країн, що розвиваються.

Китайська модель. Від 1950 по 1978 р. китайська економі­ка була в основному економікою централізованого плануван­ня. З 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу ферме­рів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розши­рення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприєм­ствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства зали­шаються об'єктом централізованого планування, хоча пито­ма вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Іншими словами, в країні сформувалась двосекторна економіка.

Основні економічні функції держави в сучасному Китаї зводяться до формування наукової стратегії і формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіона­льних і галузевих планів та господарських зв'язків; активно­го впливу на економічне ринкове середовище через розроб­ку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх ак­тивного впровадження у виробництво; сприяння розширен­ню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон'юнктуру ринків, можливості економічного співробітниц­тва.

З розвитком ринкових відносин державне регулювання переорієнтовується з безпосередньої участі в капітальному будівництві, розвитку матеріальною 'виробництва та інфра­структури на мобілізацію і розподіл ресурсів, використан­ня податкової системи, механізмів грошового обігу, ціноут­ворення.

Державне регулювання економіки східноєвропейських країн в період переходу до ринку

В залежності від строків переходу до ринкового господар­ства країни Східної Європи можна поділити на дві групи: перша — Югославія, Угорщина, Польща, де ці процеси розпоч-ались декілька десятиріч тому, і друга — Болгарія, Чехія, Словаччина, Румунія, колишня НДР, які приступили до реформ наприкінці 80-х — початку 90-х років. Відповідно до цього вони відрізняються рівнем нагромадженого досвіду в сфері регулювання економіки.

Якщо експерименти використання ринкових відносин, які застосовувались країнами першої групи в попередні періоди (в 50-і, 60-і роки) грунтувались на концепції можливості рин­кового господарства в умовах соціалізму, то моделі форму­вання ринку країн другої групи базуються на ідеї ринку або чисто капіталістичного типу, або заснованого на моделі «змі­шаної економіки».


Жорстке тотальне і часткове м'яке регулювання економіки

Державне регулювання економіки може бути жорстким, прямим і частковим, м'яким. Вперше форма жорсткого державного регулювання економіки була запроваджена в колишньому СРСР. Щоб зрозуміти суть і причини домінування такого способу державного регулювання еко­номіки у молодій державі, слід звернутися до історії. Перехід від політики військового комунізму, до непу дав могутній імпульс розвиткові радянської планово-економічної думки. Залежно від того, як розглядалися проблеми регулювання економіки, формувалися два основні напрями у плануванні — теологічний і генетичний.

Теологічний напрям (Г.Кржижанівський, С.Струмилін, В.Моги­льов, Н.Ковалевський) відстоював примат цільових установок в плані, директивні методи управління, регламентацію діяльності підприємств, об'єднань, трестів — інакше кажучи, те, що сьогодні називається адміністративною системою. Прихильники генетичного напряму (Н.Кондратьєв, В.Базаров, В.Громан та ін.), на противагу диктатурі плану, виступали за ринковий механізм господарювання, який значною мірою спирається на детальне вивчення стихійних процесів, виявлення законів ринку, їх розвиток, врахування кон'юнктури і т.ін. Фактично цій школі належала ідея плану-прогнозу, плану як передбачення розвитку еко­номіки. На початок 30-х років наукова дискусія перейшла у політичну площину, генетична школа була ліквідована, а прихильники репресо­вані, на практиці встановилося панування адміністративно-командного управління та директивного планування.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат