На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Економічні дискусії 20-30-х pp

Реферати > Економічні теми > Економічні дискусії 20-30-х pp

Після Жовтневої революції та приходу до влади більшовиків у Росії формування радянської економічної думки відбувалось у про­цесі дискусій, що здійснювались на демократичних засадах, і за­вершилось встановленням ідеологічного диктату так званої проле­тарської політичної економії.

Методологічні дискусії 20-30-х pp. позначилися на розвитку економічної теорії і, передовсім, сприяли визнанню необхідності іс­нування політичної економії навіть у соціалістичному суспільстві, визначили її структуру.

Наявність різноманітних напрямків та шкіл в економічній та історико-економічній науці — найважливіша реальність того часу, але такою ж реальністю була ідеологічна непримиренність більшовизму, що зумовила наприкінці 30-х pp. його повну перемогу, досягнуту не науковим переконанням опонентів, а насильницьким впровадженням власних поглядів на закономірності суспільного розвитку.

У перші роки Радянської влади вирішувалось питання про кон­цепцію побудови соціалістичного суспільства. Ленінська модель побудови державного соціалізму була аналогічною державно-капіталістичній (централізація банківської системи, монополізація підприємств у промисловості і торгівлі, створення споживчих това­риств і т.п.), але без приватної власності, без товарної форми розпо­ділу. Тобто з державно-капіталістичної форми вилучались основні фактори її саморегулювання. Натомість пропонувався новий меха­нізм управління економікою, який спочатку реалізувався як політи­ка «воєнного комунізму», а потім мав бути втілений у тотальному директивному плануванні.

Реалізація цієї концепції соціалістичного будівництва, що розроб­лялась Леніним як обгрунтування курсу партії на соціалістичну ре­волюцію і базувалась на двох складових — диктатурі пролетаріату та суспільній власності, — натрапила на неможливість негайного вирішення проблеми формування соціалістичної власності.

Тому уже на самому початку революційних перетворень у країні формуються два погляди на хід дальшого розвитку, на характер ви­рішення економічних та інших суперечностей. Один з них, орієнто­ваний на максимально швидкий і безпосередній перехід до соціалі­зму, обминаючи проміжні форми, був репрезентований концепцією «воєнного комунізму». Інший погляд було викладено В. Леніним у таких працях, як «Чергові завдання Радянської влади», «Про ліве хлоп'яцтво та дрібнобуржуазність». У цих працях було сформульо­вано основи майбутньої економічної політики.

Основним мотивом ленінських статей була критика ідеї Троцького про безпосереднє «запровадження соціалізму». Можливість вирішення проблеми співвідношення сил капіталізму та соціалізму на користь останнього Троцький убачав у негайному усуспільненні виробництва, тобто встановленні суспільної власності, та в плану­ванні народного господарства. Так, він указував, що намагання держави регулювати економічні відносини є безглуздими, коли не відбулося усуспільнення та одержавлення власності. Ленін же пи­сав, що соціалізм «безпосередньо, відразу, без перехідних заходів, у Росії нездійсненний».

Структура власності в Росії, країні, де капіталізм почав розвива­тися незадовго до революції, була дуже строкатою: поряд з капіта­лістичними її формами існували кооперативні, общинні форми се­лянської власності, малі приватні форми, значну частку становила дрібнобуржуазна власність. І якщо націоналізацію капіталістичних підприємств підтримували народні маси, то негайне усуспільнення малих приватних форм власності могло призвести до негативних наслідків.

Тому Ленін і висуває ідею про перехід до соціалізму через поступове перетворення всіх форм приватної власності на влас­ність суспільну, соціалістичну: «Перше, що встановлено абсолютно точно усією теорією розвитку, всією наукою взагалі, і що забували утопісти, що забувають сучасні опортуністи, які бояться соціалісти­чної революції, — це та обставина, що історично, безсумнівно, по­винна бути особлива стадія або особливий етап переходу від капіта­лізму до комунізму» .

Ленін сформулював ідею багатоукладності перехідної економі­ки, тобто об'єктивну необхідність достатньо тривалого співіснуван­ня соціалістичного укладу з укладами приватногосподарськими, у тім числі з дрібнотоварним і капіталістичним, та конкурен­цію «державної промисловості» («національних фабрик») з іншими укладами.

Було теоретично визначено структуру конкретних економічних перехідних заходів і послідовність їх здійснення. Ішлося про захо­ди як загальнодемократичного, трансформаційного порядку, так і «власне соціалістичного усуспільнення», в тім числі про: експропрі­ацію власності, націоналізацію банків, скасування права насліду­вання та ін.

Ленінська концепція виходила з необхідності збереження у бага­тьох сферах народного господарства товарної організації суспільно­го виробництва, тобто тимчасової, вимушеної, несоціалістичної йо­го форми, регульованої законом вартості.

Важливе місце у програмі побудови соціалізму належало аграр­ному питанню, обгрунтуванню стратегії соціалістичного усуспіль­нення сільського господарства, зокрема кооперування дрібних ви­робників села.

Ленін займав особливу позицію в гострих дискусіях періоду «во­єнного комунізму» з питань сільського господарства. Так, у проекті програми РКП(б) він писав, що у створенні великого сільського го­сподарства «головним завданням радянської влади є існування та дослідження на практиці найбільш доцільних і практичних перехід­них засобів у цьому напрямі», а на VIII Всеросійському з'їзді Рад 1920 p. відкрито говорив про необхідність у перехідний період «спиратися на одноосібного селянина, він такий і іншим не буде, і мріяти про перехід до соціалізму та колективізації не доводиться».

Цю думку поділяла великий спеціаліст з аграрної статистики А. І. Хрящова, яка в статтях та книгах 20-х pp. запевняла, що для се­лянських господарств характерні «соціально-органічні процеси»: ді­лення, об'єднання, ліквідація, зміна економічної потужності. Дріб­не селянське господарство, на її думку, є досить стабільним, а продукти класової диференціації не затримуються на селі (його за­лишають обидві скрайні групи — пролетаризовані бідняки та бага­тії, що стали капіталістами), тому слід зважати на реальний стан справ.

Зусиллями В. Леніна на IX з'їзді РКП(б) було заблоковано резо­люцію В. Мілютіна про одержавлення кооперації, підтриману біль­шістю промовців. Ленін доводив, що «зараз говорити про націоналі­зацію кооперації не бачиться можливим», посилаючись на те, що для цього ще не визріли умови.

Того, що суспільна форма власності є вирішальною для станов­лення соціалізму, не заперечували економісти жодного з напрямів. Їх­ні погляди різнилися лише щодо питання доцільності й можливості формування соціалістичної власності, перемоги соціалізму взагалі.

До першої річниці Жовтневої революції було видано збірку ста­тей, присвячених економічній історії молодої республіки. Л. Мар­тов, наприклад, писав у цій збірці, що, на його думку, соціалізм в Росії взагалі збудувати неможливо через економічну відсталість держави. Ні селянство, ні напівпролетарське населення післявоєн­них міст, ні інтелігенція не проявили за рік потягу до соціалізму, вони повністю пройняті духом капіталістичної наживи. Він указу­вав, що намагання більшовиків опиратися на самодіяльність мас наштовхується на анархію: на селі запанував «ледар» — бідняк, який утискає господаря — трудового селянина, а у місті пролетарі вимагають лише задоволення своїх споживчих інстинктів і ухиляю­ться від розвитку продуктивних сил. Більшовики ж погоджуються з цими настроями, запроваджуючи «споживчий комунізм».

«Економічна політика більшовиків, — пише у статті «Народне господарство і «соціалізм» Д. Далін, — це суцільний утопізм та док­тринерство». «Більшовицький соціалізм» став перемогою принципу «поділу» і у сфері розподілу, і у сфері виробництва. Держава пока­зала повну неспроможність керувати виробництвом: «де є виробни­цтво, там нема «соціалізму», де є «соціалізм», там нема виробницт­ва», — закінчує Далін.

Пізніше (в еміграції) він видав книжку, де доводив, що в галузі побудови соціалістичної економіки у радянській Росії спостерігає­ться «сама тільки суцільна грандіозна невдача». Корінь цієї невда­чі — у ставленні більшовиків до селянства. Отримавши землю з рук Радянської влади, селяни негайно відмовилися від участі в револю­ційній боротьбі і стали завзятими захисниками приватної власності, об'єдналися з буржуазією. Радянська влада змушена була почати справжню війну з селянством, що неминуче мало призвести до руй­нування у господарстві.

М. Устрялов, Д. Далін, Р. Абрамович указували на те, що суспі­льна власність — це неприродна форма, що її можна встановити лише насильницьким шляхом, вона неодмінно призведе до руйну­вання господарства, оскільки підірве всі стимули до праці, до роз­витку. Своє твердження вони обгрунтували, виходячи з неокласич­них позицій.

Більшість економістів доводила, що приватна власність створює потужніші стимули для розвитку виробництва, тому повернення до капіталізму є неминучим.

Г. Гурвич у статті «Соціалізм і власність», опублікованій 1928 p. в одному з емігрантських журналів, виступаючи проти будь-яких

форм одержавлення власності, указував, що суспільна власність може належати лише державі і «ні найменшою мірою не належить окремим частинам держави або окремим громадянам», тому процес усуспільнення є ні що інше, як створення засад монополізації. Він указував, що монополії — це руйнівна сила, яка спотворює всі при­родно-економічні зв'язки в суспільстві.

Навіть ті економісти, які поділяли марксистські погляди щодо необхідності впровадження суспільної форми власності, котра, на їхню думку, уможливлюватиме планове керування господарством, а отже, запобігатиме недолікам капіталістичного ладу (кризам, експ­луатації, зубожінню тощо), поділялись на дві групи.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат