На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Інвестиційна діяльність

Реферати > Економічні теми > Інвестиційна діяльність

Виокремлюють такі основні етапи руху вироб­ничих інвестицій, або інвестиційного процесу: перший — реалізація інвестиційного попиту (нагромадження), тобто процесу створення ви­робничих потужностей; другий — процес виробництва продукції (інвестиційних або споживчих товарів, робіт, послуг); третій — реаліза­ція продукції, одержання доходу; четвертий — розподіл доходу, форму­вання інвестиційного попиту. Сукупність зазначених етапів руху інвес­тицій становить кругообіг інвестицій. З наведеної схеми випливає також, Що інвестиційна діяльність відбувається як у сфері виробництва, так і у сфері обертання (обміну). У сфері виробництва інвестиційна діяльність означає створення нових інвестиційних товарів, що мають матеріально-речову форму. Це, зокрема, будівництво виробничих споруд і комуніка­цій, виробництво устаткування, видобування сировини, підготовка квалі­фікованих кадрів тощо. Зазначена інвестиційна діяльність, тобто ство­рення нових інвестиційних товарів, включається до складу кругообігу інвестицій конкретного підприємства тільки за умови її здійснення у власних виробничих цілях. Якщо ж нові інвестиційні товари виготовля­ються для інших економічних суб'єктів, то це різновид основної діяль­ності фірми.

В умовах високого рівня розвитку продуктивних сил, постійного по­глиблення поділу праці, що зумовлює підвищення її ефективності, істот­но зменшується потреба створення (будівництва, виробництва) інвести­ційних товарів для організації власного виробничого процесу. Звичайно необхідні товари і послуги купуються на ринках інвестиційних товарів. Отже, у сучасних умовах інвестиційна діяльність відбувається переваж­но у сфері обміну і виражається у формі купівлі-продажу товарів та по­слуг на ринках інвестиційних товарів. Виходить, для ринкової економіки замкнутий на підприємство кругообіг інвестицій так само нехарактер­ний, як і замкнутий обіг продукту і доходу.

Навіть за умови рівномірного розширення кругообігу інвестицій, про­дукту і доходу на певному підприємстві залишається різною тривалість кругообігу на різних підприємствах. Крім того, при безперервному осіданні інвестицій (формуванні нагромаджень) у межах певного під­приємства нові інвестиційні проекти воно реалізовуватиме дискретно.

Нагромадження не відповідатимуть обсягу реалізованих інвестицій, тоб­то витратам на реалізацію інвестиційних проектів. Це призведе до не­рівномірного збільшення кругообігів інвестицій, продукту і доходу. Така нерівномірність позначиться на капітальній структурі підприємства, що стане неоптимальною з погляду максимізації прибутку. В умовах конку­рентних ринків покупців це, у свою чергу, може призвести до втрати по­зицій на ринку і навіть до банкрутства. Таким чином, різна тривалість кругообігів інвестицій на різних підприємствах, а також нерівномірність кругообігів інвестицій, продукту і доходу в межах одного окремо взято­го підприємства зумовлює необхідність розширення інвестиційного про­цесу за межі підприємства, формування на основі одиничних, окремих кругообігів інвестицій єдиної інвестиційної системи.

Створення єдиної інвестиційної системи стає можливим з розвитком кредитної системи й інститутів ринку цінних паперів (фондового ринку). Кредитна система акумулює всі грошові нагромадження країни. Тим са­мим вирішується суперечність між нагромадженням та інвестиціями, що виникає під час організації виробничого процесу підприємцями — фі­зичними або юридичними особами. Це означає, що коли бракує власних нагромаджень, індивідуальний або інституціональний інвестор може одержати кредит у банку на інвестиційні цілі. І навпаки, за наявності

І тимчасово не використовуваних нагромаджень інвестори можуть дати їх банку в борг на певний термін за певну плату (депозитний відсоток).

Таким чином, істотно підвищується мобільність капіталів, зростає швид­кість їх переміщення у сфери економіки з найвищою нормою прибутку. Водночас прискорюється процес вирівнювання норми прибутку в націо­нальному масштабі. Це дає можливість уніфікувати "ціну" позичкового капіталу як на грошових ринках, так і на ринках капіталів. Отже, фор­мується суспільна оцінка граничної ефективності, результативності ви­користання інвестиційних капіталів. Ця оцінка — позичковий відсоток — е індикатором інвестування в будь-якій формі, у будь-якій сфері еконо­міки, визначає нижній граничний "поріг" прибутковості інвестиційних проектів.

Така оцінка з'являється з розвитком акціонерних товариств, появою Корпоративних цінних паперів. На відміну від "ціни" позичкового ка­піталу, що відображає суспільне необхідну норму винагороди за корис­тування позиковими ресурсами, тобто граничну норму ефективності ви­користання цього капіталу, оцінки прибутковості ринків інвестиційних формуються під впливом інших системоутворюючих чинників.

До них належать насамперед вплив НТП, ступінь монополізації економі­ки, порядок регламентації операцій резидентів тощо. Особливо значущим чинником є вплив НТП; в основному під впливом цього чин­ника формується висока норма прибутковості на ринках ноу-хау, ліцен­зій, патентів, устаткування, сировини. Завдяки стимулюванню конку­ренції продавців також збільшується прибутковість на різних ринках інвестиційних товарів. Тому, як правило, середня оцінка прибутковості інвестиційних товарів перевищує оцінку позичкового капіталу.

Водночас незважаючи на наявні відмінності, обидві "ціни" виникають на єдиній основі. Ця основа — принесений капіталом дохід (а капітал у будь-якій формі приносить дохід). Отже, з'являється база для порівнян­ня всіх капіталів. Проте однорідний (грошовий) капітал технічно оцінити простіше. Така оцінка формується в міру розвитку національної кредит­ної системи, формування суспільного кругообігу позичкового капіталу із середньою ефективністю, зумовленою середньостатистичною оцінкою ефективності вкладень цього капіталу.

Фінансові інвестиції оцінюються за розміром принесеного ними до­ходу. З цього погляду всі цінні папери однорідні, вони становлять право на прибуток незалежно від того, у яку галузь або сферу економіки засвід­чують вкладення позичкового капіталу. Капіталізована оцінка доходу, принесеного цінними паперами, і є власне ціною, або курсом, цих па­перів. Рух курсу цінних паперів відбиває, з одного боку, стан і найближчі перспективи розвитку економіки в цілому (фаза циклу, рівень інфляції, стан платіжного балансу, дефіцитність держбюджету тощо), а з іншого — фінансовий стан конкретного підприємства-емітента зазначених цінних паперів. У такий спосіб реалізується суспільний взаємозв'язок ринків капіталів, ринків інвестованих товарів і рух реальних активів (дійсного капіталу) у процесі відтворення.

Звідси випливає, що замкнутий кругообіг фінансових інвестицій у межах одного підприємства неможливий. Рух фінансових інвестицій — це відкрита система стосовно конкретного товаровиробника, тобто під­приємство тут є тільки частиною системи, підсистемою взаємозв'язків вищого, суспільного порядку. Розглядаючи рух фінансових інвестицій у межах окремого підприємства лише як частину їх суспільного круго­обігу, можна відобразити ту частину кругообігу, що охоплює кожне підприємство (рис. 1).

Як бачимо, конкретна компанія підключається до фінансового рин­ку у двох основних випадках: по-перше, за необхідності створення або коригування капітальної структури у бік підвищення її ефективності через емісію цінних паперів, переважно акцій та облігацій; по-друге, під час формування портфеля цінних паперів через купівлю-продаж цінних паперів інших корпорацій. Зазначені форми зв'язків кожного підприєм­ства з фінансовим ринком мають постійний характер, тобто зв'язок з рин­ком підтримується постійно. Це зумовлюється насамперед тим, що в умовах розвиненої ринкової економіки емісія і розміщення власних цін­них паперів серед певного кола інвесторів — основне джерело зовніш­нього фінансування, особливо у фазах спаду і кризи. Цінні папери за ок­ремими характеристиками є гнучкішим інструментом фінансування, ніж традиційний банківський кредит. Крім того, за допомогою емісій цінних паперів забезпечується найоптимальніша структура капіталів фірми, чого неможливо досягти, якщо орієнтуватися тільки на одне фінансове джерело, наприклад самофінансування за рахунок внутрішніх нагромад­жень, коротко - та середньострокові банківські кредити тощо. З досвіду корпорацій розвинених країн випливає, що оперативно перебудувати ка­пітальну структуру фірми з метою підвищення (максимізації) її оцінки можна тільки в разі комплексного використання різноманітних джерел фінансування.

Необхідність другої форми зв'язку з фінансовим ринком — формуван­ня портфеля цінних паперів корпорації — визначається такими самими основними причинами, тобто максимізацією оцінки підприємства.

Узагальнений аналіз кругообігу фінансових інвестицій показує, що будь-яке підприємство в ринковій економіці прямо пов'язане з фінансо­вим ринком і як емітент цінних паперів, і як інвестор. Будь-яка фізична особа, що має нагромадження, є інвестором. Таким чином, завдяки фі­нансовому ринку формуються зв'язки справді загального характеру, при­чому не тільки національного, а й міжнародного.

А

Рис. 1. Кругообіг фінансових інвестицій корпорацій не фінансового сектору


Література

1. В.Г. Федоренко „Інвестиційний менеджмент” Київ – 2001 рік.

2. В.Г. Федоренко „Інвестознавство” Київ – 2003 рік.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат