На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Інтегральна ефективність діяльності підприємства

Реферати > Економічні теми > Інтегральна ефективність діяльності підприємства

У процесі вимірювання ефективності виробництва не слід ігнорува-ти визначення народногосподарського ефекту використання продукції як практично важливого узагальнюючого показника, оскільки при оцінці усіх видів діяльності підприємства обов’язково треба врахувати ступінь задоволення різноманітних потреб споживачів його виробів. Народно-господарській ефект використання продукції того чи іншого підприєм-ства у сфері її споживання обчислюється у вигляді приросту чистого прибутку (доходу), тобто загального ефекту (збільшення прибутку в наслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат і інвестиційних ресурсів тощо) за вирахуванням вартості придбання продукції виробничо-технічного призначення.

Сферою визначення і постійного контролю повинен бути охоплений також показник загальної рентабельності виробництва, що визнача-ється шляхом розрахунку відношення одержаного прибутку до обсягу застосовуваних виробничих фондів.

Щодо решти системи показників, диференційованої за видами ре-сурсів і окресленої вище (табл. 1), то вони використовуються у відпо-відності з наперед визначеними метою вимірбвання ефективності і нап-рямками застосування його результатів. Існує бодай дві загальні і пос-тійно діючі мети: 1) виявлення, оцінка і узагальнення відносної ефек-тивності виробничих підрозділів і діяльності функціональних ланок з наступним вишукуванням пріоритетних напрямків мотивізації та реаль-них механізмів впливу на її позитивну динаміку в майбутньому; 2) порів-няння ступеня ефективності, досягнутого даним підприємством і його конкурентами на ринку, щоб не допустити зниження престижу і конку-рентноспроможності у сфері бізнесу.

ІІ. 3. Оцінка соціальної ефективності.

Перш за все необхідно зазначити, що неухильне зростання соціаль-ної ефективності є кінцево метою сукупної виробничо-господарської і комерційної діяльності підприємств. З огляду на це економічна ефектив-ність відносно соціальної слід вважати проміжною. Саме рівень еконо-мічної результативності функціонування підприємств слугує матеріа-льною і фінансовою базою розв’язання будь-яких соціальних проблем. З урахуванням цієї можливої обставини треба оцінювати соціальну ефек-тивність. Проте об’єктивна оцінка соціальної ефективності зараз наражу-ється на істотні труднощі, пов’язані з відсутністю науково-обгрунтованої і загально визнаної методики визначення її рівня. Вочевидь, таке явище зу-мовлене не лише браком уваги відповідних галузей науки до роз’язання цієї вкрай актуальної проблеми, але й надзвичайною складністю самих соціальних процесів. Тому за цих умов можна старатися на дещо інту-їтивне і імперичне уявлення про принципові підходи до оцінки соціаль-ної ефективності.

По-перше, треба виходити з того, що соціальна ефективність пови-на визначатись на двох рівнях: локальному (на тому чи іншому підпри-ємстві її що до ступеня задоволення певної сукупності соціальних потреб своїх робітників) та муніципальному і загальнодержавному (ступінь со-ціального захисту людей і рівня забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів та держави в цілому).

По-друге, дуже важливим є визначення абсолютних масштабів і від-носного рівня задоволення різноманітних соціальних потреб працівників того чи іншого підприємства за рахунок власних матеріальних і фінан-сових коштів, нагромаджених ним внаслідок виробничо-господарської і комерційної діяльності, застосування нових форм господарювання. До соціальних потреб робітників, які можуть бути задоволені підприєм-ством у певній мірі (залежно від наявних можливостей), зокрема відно-сяться: збільшення розміру оплати праці понад встановлений державою мінімальний рівень заробітної плати; оплата значної частини вартості або надання безкоштовних путівок до лікувально-оздоровчих закладів; дотації закладам громадського харчування підприємств; надання безпо-воротної позички на придбання кооперативного житла і зведення дачних будинків; будівництво і утримання власного житлового фонду, баз відпо-чинку, будинків культури, поліклінік, дитячих дошкільних закладів, спортивних споруд; забезпечення нормальних (не шкідливих до здоро-в’я) умов праці і належної охорони навколишнього природного середо-вища; направлення на навчання до середніх спеціальних і вищих нав-чальних закладів молодих працівників з виплатою стипендій, підготовка необхідних для ринково-комерційних структер підприємства спеціаліс-тів у спеціальних навчальних центрах (інститутах менеджменту, школах бізнесу і підприємництва), стажування керівників і спеціалістів у зару-біжних фірмах; створення підсобних сільськогосподарських підприєм-ств тощо.

По-третє, при загальній оцінці соціальної ефективності треба вра-хувати також ряд соціально важливих заходів, постійно здійснюваних за рахунок муніципальних (місцевих) і загальнодержавного бюджетів, що формуються, як відомо, під безпосереднім впливом існуючої системи оподаткування виробничих та інших прибуткових підприємств, а також їх спонсорської і благодійницької діяльності. Основними з таких заходів є: встановлення і регулювання мінімальної заробітної плати по всім ка-тегоріям працюючих на підприємствах і організаціях різних видів та сфер народного господарства; встановлення і виплата пенсій, стипендії, фінансової допомого многодітним сім’ям; індексація заробітної плати і пенсій у відповідності з динамікою роздрібних цін на товари спожи-вання; регулювання продажних цін на певні види товари для населення і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування організацій і підприємств невиробничої сфери; реалізація загальнодержавних соціаль-них програм тощо.

По-четверте, конкретне визначення рівня соціальної ефективності повинно охоплювати кількісне вимірювання і оцінки ефекту та витрат по усій сукупності заходів, зміст і характер яких дозволяє це зробити, а та-кож якісну характеристику і виявлення впливу на ефективність таких груп заходів, по яких кількісне вимірювання прямого ефекту є неможли-вим. Кількісне вимірювання соціальної ефективності окремих груп здій-снюваних заходів зводиться до обчислення непрямого економічного ефекту і витрат на його досягнення з наступним його порівнянням. При чому єдиною методикою розрахунку такого ефекту не існує. Тому в кож-ному окремому випадку слід застосовувати специфічний спосіб його визначення, який став уже відомим з оприлюднених наукових розробок або ще невідомий, але рекомендується консультантами попередницько-впроваджувальної організації чи спеціалістами у цій галузі відповідної управлінської структури підприємства (міністерства, комітета, чи іншого державного органа влади). Якісна характеристика ефективності певних груп соціальних заходів повинна передбачати більш-менш детальний опис її реального (можливого) впливу на результативність виробництва і життєдіяльність населення (його окремих верств). За інших різних умов результати кількісного вимірювання соціальної ефективності треба до-повнювати якісними характеристиками заходів, що впливають на неї, і на цій підставі формулювати загальні висновки щодо її рівня і динаміки.


ІІІ. Класифікація чинників зростання ефективності виробництва.

ІІІ. 1. Класифікація суттєвих характеристик.

Рівень економічної і соціальної ефективності виробництва залежить від чисельних чинників, що її визначають. У зв’язку з цим для практич-ного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація чинників її зростання. Усі чинники доцільно кла-сифікувати за обмеженою кількістю групувальних ознак, що сприяє виз-начення головних напрямків і шляхів підвищення ефективності вироб-ництва (продуктивності діяльності підприємства).

Класифікація великої різноманітності чинників зростання ефектив-ності (продуктивності) може здійснюватись за трьома ознаками: 1) ви-дами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямками розвитку і удосконалення виробництва; 3) місцем реалізації у системі управління виробництвом (рис. 4).

Групування чинників за першою ознакою уможливлює досить чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростанням продуктив-ності праці (економія витрат жівої праці), зниження фондомісткості (ка-піталомісткості) і матеріаломісткості продукції, поліпшення використан-ня природних ресурсів. Активне використання перелічених джерел під-вищення ефективності виробництва передбачає здійснення комплексу за-ходів, які за своїм змістом характеризують основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва (друга ознака групування чинників). Виз-начальними напрямками є перш за все прискорення темпів науково-тех-нічного і організаційного прогресу (створення нових і удосконалення іс-нуючих технологій, конструкційних матеріалів, засобів праці і кінцевої продукції; механізація і автоматизація виробничих процесів; запровад-ження прогресивних методів і форм організації виробництва і праці; по-бутова і регулювання ринкового механізму господарювання).

Практично більш важливою слід вважити класифікацію чинників ефективності за місцем реалізації у системі управління виробництвом (третя ознака групування чинників), особливо виокремлення з них двох категорій чинників – внутрішніх (внутрівиробничих) і зовнішніх (народ-ногосподарських), а також поділ сукупності внутрішніх чинників на так звані “тверді чинники” і “м’які чинники” (Класифікація внутрішніх чинників на “тверді” і “м’які” природно є досить умовною і незвичною, але широко відомою і використовуваною на підприємствах зарубіжних країн. Назви “тверді” і “м’які” чинники запозичені з англійської комп’ютерної технології відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. При цьому “твердими чинниками” позначають таки з них, що можна виміряти і мають фізичні параметри, а “м’якими” – ті, які не можна відчути фізично, проте мають не аби яке значення для економічного управління виробництвом (наприклад, інформація, знання і кваліфікація кадрів, методи і системи організації різних процесів тощо).

ІІІ. 2. Напрямки дії і використання.

Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників під-вищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не одна-кові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для прак-тики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішних чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шля-хом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішних чинників – економічної соціальної політики держави, діяльності наці-ональних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структур-них змін у суспільстві.

Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми ав-томатизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істот-ний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організа-ції трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.

Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продук-тивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні сроки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп (одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочо-го часу тощо.

Таблиця 3[6]. Інтегрована модель чинників ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства як виробничо-економічної системи).

Класифікаційні ознаки чинників ефективності виробництва

Види витрат і ресурсів (джерела підвищення ефективності)

Основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва

Місце реалізації чинників у системі управління виробництвом

Продуктивність праці

Фондомісткість продукції

Матеріаломісткість продукції

Природні ресурси

НТП

Структура виробництва

Організаційні системи управління

Форми і методи органі-зації виробництва

Якість продукції

Планування і мотивація виробництва

внутрішні

зовнішні

“Тверді

Технологія

Устаткування

Матеріали і енергія

Вироби

“М’які”

Працівники

Організація і системи

Методи роботи

Стиль управління

Державна економічна і соціальна політика

Інституційні механізми

Інфраструктура Структурні зміни

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат