На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Інфляція, суть, суспільні витрати та антиінфляційні заходи

Реферати > Економічні теми > Інфляція, суть, суспільні витрати та антиінфляційні заходи

Дані таблиці свідчать, що при скороченні у 1990-1994 pp. ре­альної зарплати майже тричі, ціни зросли майже у ЗО тисяч разів.

Інфляція не викликала б, можливо, такої пильної уваги з боку теоретиків та практиків, якби не її негативні наслідки. Зупинимось на деяких із них. Втрати від інфляції традиційно поділяють на ті, що ма­ють місце при передбачуваній та при непередбачуваній інфляції.

Суспільні втрати передбачуваної'інфляції'є такими:

1) поява так званих "витрат меню" (menu costs), викликаних тим,'Див.: Тенденції української економіки. Грудень 1994 та попередні підсумки 1994р. Європейський центр макроекономічного аналізу України, с.16, 20.

що в умовах інфляції продавці змушені часто міняти цінники, ка­талоги тощо, що призводить до додаткових витрат;

2) існування так званих "витрат зношеного взуття" (shoe leather costs), спричинених тим, що люди, запобігаючи втраті купівель­ної спроможності грошей, тримають усю готівку на депозитах і змушені часто відвідувати банк, щоб зняти кошти на поточні витрати.

До суспільних втрат непередбячуваноїінфляції'належать:

1) фіскальний податок (fiscal drag), спричинений тим, що в умовах інфляції кількісне зростання доходів має номінальний характер і може означати падіння реальних доходів; водночас норма опо­даткування протягом певного часу лишається незмінною, і плат­ник податку несе додатковий тягар;

2) перерозподільчий ефект, коли втрачають усі, хто має фіксовані доходи, а також ті, хто надає гроші у позику під незмінний про­цент;

3) втрата цінами регулюючої ролі, яка пояснюється тим, що внаслі­док інфляційного зростання цін скорочуються обсяги виробниц­тва і споживання (виробники скорочують виробництво через по­дорожчання ресурсів, споживачі обмежують споживання через зменшення реальних доходів);

4) втрата всіма грошовими показниками здатності бути вимірника­ми економічних процесів через постійну зміну масштабу вимірю­вання (100 грошових одиниць одного року можуть бути у декіль­ка разів меншими, ніж 100 тих же одиниць іншого року).

Перелічені негативні наслідки інфляції, що традиційно наво­дяться у підручниках з макроекономіки, напевне, видадуться не ду­же страшними людям, що звикли жити в умовах гіперінфляції. Серед негативних наслідків, що їх відчувають на собі громадяни України у 90-х роках, а також відчували громадяни інших країн в інші періоди (середньорічний рівень інфляції у 80-х роках:

Аргентина — 334,8%, Болівія — 391,9%, Бразилія — 227,8%, Ізраїль — 117,1%), такі:

1) втрата будь-якої зацікавленості у продуктивній діяльності пов'язаній із створенням товарів і послуг, і втягування все біль шої частини населення у спекулятивну діяльність;

2) недоцільність заощаджень і скорочення інвестицій та пов'язане ;

цим тотальне гальмування технічного прогресу, руйнування ви­робничого потенціалу;

3) ухиляння від сплати податків, корумпованість державних служ­бовців, розростання кримінального сектора і деморалізація сус­пільства;

4) загроза реанімації тотального адміністрування під приводом "неспроможності ринкових регуляторів" тощо.

Цікавим є питання про те, чи можна кількісно виміряти сус­пільні втрати від інфляції. Аналізуючи витрати, пов'язані із подолан­ням інфляції у 70-х роках, американський економіст Артур Оукен дійшов висновку, що зниження інфляції на один процентний пункт вимагатиме скорочення реальних обсягів ВНП на 10% нижче при­родного рівня, що, в свою чергу, передбачає 10-11%-не збільшення норми безробіття (порівняно з її природною нормою на рівні 6%)1.

[_Висока соціально-економічна "ціна", яку суспільство сплачує за допущену інфляцію, вимагає аитиіифляційиих дій. Світова прак­тика нагромадила в цій галузі певний досвід.

Контроль над зарплатою та цінами е частиною державної по­літики регулювання сукупного попиту. Визнається, що він не лише обмежує сукупний попит, а й є засобом подалання інфляційних очі­кувань з боку робітників та підприємців. Адже, повіривши у рішу­чість дій уряду, суб'єкти економічних відносин можуть стримати свої "зазіхання" на подальше зростання зарплати і цін кінцевої продукції. «Можливі різні варіанти контролю: домовленість з проф­спілками про обмежене зростання зарплати, прийняття законів, які регулюють зростання зарплати та цін. В Україні, зокрема, прийма­лися законодавчі акти щодо обмеження рентабельності виробниц­тва з метою стримування цін.

Слід, однак, враховувати, що в разі скорочення попиту за ра­хунок обмеження зарплати може бути досягнуто антистимулюючо-го ефекту: скорочення випуску. Це особливо небезпечно при інфля­ції, пов'язаній зі спадом. З іншого боку, наслідки контролю над зарплатою можуть бути зведені нанівець необмеженим зростанням державних витрат.

Індексація доходів є антиінфляційним заходом у межах полі­тики регулювання сукупного попиту. Він передбачає зміну зарпла­ти, боргових зобов'язань, ставок процента у відповідь на зміну цін. Його застосування може протидіяти втраті зацікавленості у про­дуктивній діяльності, а також скороченню заощаджень та інвести­цій. Неоднозначність цього антиінфляційного заходу полягає в то­му, що в разі, коли інфляція спричинена "шоком пропозиції", то ін­дексація погіршує загальний стан економіки. Вихід із "шоку пропо­зиції" передбачає структурну перебудову економіки, а отже, зрос­тання одних цін швидше, ніж інших, і навіть зменшення цін у де­яких галузях. Індексація ж доходів діє в бік усереднення зарплат, а отже, протидіє коригуванню рівня цін-j

' Політика податкового регулювання стає заходом непрямого обмеження цін та доходів. Вона передбачає зростання норми опо­даткування із кожним відсотком зростання цін, що перевищує вста­новлену межу.

"Концепція пропозиції" є антиінфляційним заходом, який по­лягає у збільшенні природного рівня виробництва? Її суть найкра­ще відображає такий графік (графік 7).

Пояснення до графіка:

1. На графіку зображені три точки рівноваги попиту і пропозиції: Е\, Ег та е). Точка Еі від­повідає вихідному стану рівноваги попиту і пропозиції у короткотерміновому періоді і одночасно довготермінової пропозиції.

2. Точка Ег відповідає збільшенню попиту у короткотерміновому періоді і виникненню інфляції. Якби державою не були вчиненні дії, спрямовані на стимулювання пропозиції, то, найвірогідніше, мав би місце той варіант подій, який був розглянутий нами щодо інфляції попиту: за рахунок зменшення пропозиції економіка повертається до природного рівня виробництва при ще вищих цінах.

3. З метою запобігання скороченню пропозиції під впливом інфляційних пе­редбачень здійснюються заходи щодо збільшення природного обсягу ви-роб-ництва. Обсяги виробництва у довготерміновому періоді збільшуються від точки Y\ до Yi. Якщо немає передбачень щодо зростання цін на фактори ви­робництва, то праворуч зсувається і лінія короткотермінової пропозиції. Точка е} означає нову рівновагу без зростання цін, але при збільшенні виробництва.

Серед заходів, які вживалися для збільшення природного рівня • виробництва, слід насамперед назвати:

1) зміни у системі оподаткування доходів та податкових пільг з ме­тою підвищення продуктивності і стимулювання додаткових ін­вестицій;

2) стимулювання конкуренції виробників;

3) вкладення державних коштів у розвиток виробничої та соціаль­ної інфраструктури.

Специфічні умови боротьби з інфляцією у постсоціалістичних країнах породили особливі антиінфляційні заходи:

1) обмеження ліквідності грошей;

2) протидія зовнішнім інфляційним чинникам;

3) підвищення курсу національної валюти;

4) роздержавлення економіки як засіб підвищення ефективності ви­робництва;

5) стимулювання імпорту;

6) подолання хронічного дефіциту бюджету тощо..

Антиінфляційне регулювання в Україні у першій половині 90-х років здійснювалося за принципом "стій-іди" ("stop-go"). Причиною суперечливості дій уряду є те, що український варіант постсоціалістичних перетворень — це так званий "м'який", нешо-ковий шлях, що дістав назву "градуалізм". На відміну від країн, де обрано швидкий варіант перебудови економіки (Польща, Чехія, Словенія, Естонія, Латвія, Литва) і вже досягнуто фінансової стабільності та бездефіцитного або малодефіцитного бюджету, в Україні зберігається значний дефіцит бюджету. Коли інфляція по­чала переходити в гіперінфляцію, національний банк вдався до мо­нетарних обмежень. Але обмеження емісії, як правило, триває лише кілька місяців, упродовж яких загострюються проблеми виплат зарплати, пенсій, дотацій сільському господарству та вугільній промисловості, зростає заборгованість державних підприємств пе­ред бюджетом та одного перед одним. Врешті-решт здійснюється нова емісія, і розпочинається новий виток інфляції.

Протягом 1993-1994 pp. в Україні було досягнуто декількох помітних зменшень зростання готівко'!' маси, але опісля неминуче спостерігалось її прискорене зростання. Найбільшим було обме­ження "у травні 1994 p., коли мало місце не просто гальмування зростання, а обсолютне скорочення грошової бази (на 9,8%). У нас­тупних чотирі місяці грошова маса, однак, зросла в 4 рази.

ВИСНОВОК

1. Інфляція традиційно існує у двох видах: як інфляція попиту і ви­трат. Інфляція попиту може бути ініційована або зростанням якогось елемента сукупних витрат (найчастіше — збільшенням державних витрат), або ж зростанням грошової маси.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат