На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Передумови регулювання кредитної діяльності в україні історія і сучасність

Реферати > Банківська справа > Передумови регулювання кредитної діяльності в україні історія і сучасність

2) торговець, що був вин­ний у розтраті чужого майна, взятого в кредит "за своїм безумством", міг позбутися свого майна.

На початку XII ст. у зв'язку з розвитком торгівлі та виробництва зро­сла потреба в кредитних ресурсах. У цей період гривня була головним засобом розрахунків у Київській Русі. В деяких випадках відсотки були значними і мали назву лихва. Київський князь Святополк на початку XII ст. в Києві продавав від себе за високою ціною хліб та сіль. Також він надав євреям велику свободу в лихварській діяльності. Останні отримували великі прибутки з позичання та стягування боргу з русичі.

Коли Володимир Мономах посів київський престол, він обмежив свавільні рости та вніс до положень Руської правди зміни.

Окрім кредитних відносин та правил, що їх регулювали, в Київській Русі вже існували в початковому вигляді банківські установи.

Руську правду в різних місцевостях Київської Русі доповнювали власні законодавчі правила. Так, Псковська Судна грамота — законодавча пам'ятка XII ст. — велику увагу приділяла питанням кредиту та трактувала договір позики і питання про відсотки набагато ширше, ніж Русака правда. В ній містилися правила застави як рухомого, так і нерухомого ш майна (землі, води, дворів). Також псковське право передбачало спеціальні записи, що кредитор мав офіційно вести, та боргові розписки, векселі.

Особливих рис набуло регулювання кредитної діяльності в часи Київської  Русі між новгородцями і німцями, зокрема, торгівля між ними регулювалась торговими договорами — перший 1189 — 1199 рр., другий 1257 — 1263 рр. Німецькі купці влаштовували особливі двори, де вони могли дотримуватися своїх звичаїв та почувалися в безпеці. Економіч­но та соціальне життя німців всередині німецького двора регулювалося особливими постановами, які затверджувало Союзне ганзейське купец­тво. Ганзейський союз забороняв своїм членам давати попики русичам чи брати у них в борг. Це робилося з метою, щоб торгівля в Новгороді не виходила з рук німців. Але і для новгородців німецька торгівля була вигідною, і вони дотримувались німецьких правил ведення спільних справ. У пізніші часи, на початку XIV ст., розвитку кредитних відносин між руськими новгородцями та німцями заважали часті випадки неповернення новгородцями боргів та підробка поставлених ними товарів (хутро, віск). Через це в договорах між руськими областями та з іноземцями містилася умова: "за поручника, за боржника не стояти, але видати їх по ісправє". Ці дані свідчать про розвинуту кредитну діяльність і про необхідність ре­гулювання її.

У ХІІІ ст. з розвитком торгівлі в балтійський містах виникають кре­дитні відносини між русичами та балтійцям.

Кредитні відносини настільки поширились серед населення, що виникла необхідність формувати законодавчі вимоги до проведення кредитних операцій. Наведені вище факти свідчать про існування елементів регулювання кредитної діяльності в Київський Русі.

Після татарської навали середини XIII ст. економічне життя Київської Русі погіршилося. Влада Золотої Орди охоплювала майже всю територію України до Галицько-Волинського князівства, але в цьому князівстві вона була слабка та непостійна. Тому центр економічного життя перемістився в Західну Україну, Галицько-Волинське князівство почало орієнтувати свою економіку на відносини з Польщею та Литвою. Обіг київ­ських монет суттєво зменшився, але їх продовжували карбувати в Києві. Кредитні відносини стали ненадійними, що спричинило підвищення від­сотків. Чисельність населення Київської Русі суттєво зменшилась через знищення татарами значної частини здорового працездатного населення. Татарам треба було сплачувати значні збори, для чого народ вдавався до позик під великі відсотки, але, не маючи можливості їх сплатити та повернути борг, потрапляв у рабство. У XIV ст. в Київській Русі зберігся стародавній звичай брати в борг у князів. Монастирі та приватні особи давали гроші в позику під заставу маєтків з умовою викупу у встанов­лений термін.

На зміну київським монетам прийшли чеські, татарські, литовські, польські, угорські, італійські, молдавські та генуезько-кримські. Деякі монети карбувались у Львові. Поступово польські та литовські монети почали витісняти інші монети в Галичині та на інших українських зем­лях. В XVI ст. грошовий обіг в Україні обслуговувався в основному срібни­ми талерами, найбільш поширеною валютою в Західній Європі того часу.

Гетьманщина (середина XVII — середина XVIII ст.) — наступний період розвитку системи регулювання кредитної діяльності — характе­ризується поновленням економічної діяльності в Україні. Після здобуття самостійності за Богдана Хмельницького Україна почала створювати влас­ні інституції.

Тоді на Галичині, що була однією з адміністративних одиниць України, спостерігався економічний розвиток міст, що зумовлював зро­стання попиту на гроші та розширення кредитної діяльності. Це дало поштовх до розвитку банківським установам. Вони створювались грома­дами багатих євреїв, які несли спільну відповідальність за вклади своїм майном і мали назву кагали. Прибутки банківських установ формува­лися за рахунок різниці між доходами та витратами за активними і па­сивними операціями, тобто банківський капітал не мав на той час безпо­середнього зв'язку з виробництвом та нагромаджував прибутки за раху­нок торгівлі грішми. У банківські установи вносили грошові суми шляхта, монастирі, костьоли, церкви. Найбільші розміри капіталів мали банківські установи Станіслава, Снятина, Рогатина, Бучача, Підгаєцька, Теребовлі. Концентрація капіталу в банківських установах була значною, що було передумовою для розвитку їх підприємницької діяльності через розширення майстерень та промислів.

Кредити надавались банками на основі п'яти принципів: терміновості, поверненості, забезпеченості, платності, цільової спрямованості.

Принцип терміновості був обумовлений необхідністю грошового забезпечення циклів виробництва, тобто кредитувався оборотний капітал.

Принцип поверненості реалізувався у виникненні законодавчого ін­ституту банкрутства, за допомогою якого через суди банкам повертались надані ними кредитні кошти або передавались у власність заставлені ма­єтки боржників.

Принцип забезпеченості дотримувався через надання боргових зобо­в'язань. Позичальник давав вексель-розписку, що називався квіт, карта, мембрана. Предметом застави виступали маєтки, а траплялося — і кріпаки. Також забезпеченість кредиту могла бути і сама особа боржника: у разі неповернення кредиту вільний міщанин перетворювався на кріпака. Векселі перебували в обігу разом з грошовими знаками, що збільшувало обсяг грошей в обігу та обсяг кредитних операцій. У свою чергу це сприяло розширенню промисловості та розвитку торгових зв'язків.

Принцип платності забезпечувався через відсоток. Кредит надавався під певну плату. Існував офіційний рівень відсотка — від 8 до 30 %.

Цільова спрямованість показує напрямки розвитку ринкових відносин.

Наведені характеристики регулювання кредитної діяльності в  Галичині дають підстави стверджувати, що за дотримання принципів кредитування та розширення обсягів надання кредитів існували всі передумови для повноцінного регулювання кредитної діяльності в період Гетьманщини на Україні.

Економіка Лівобережної України за період Гетьманщини теж набу­ла значного розвитку. Зростаючі потреби населення задовольнялися ре­місничим виробництвом.

Ремісниче населення Лівобережної України ста­новило більшість та невпинно зростало. Це свідчить про більший розви­ток грошово-кредитних відносин у цей період.

Укази Петра І про радикальну зміну торговельних маршрутів в Украї­ні призвели до того, що були штучно, без природних потреб, на користь тільки загальноросійським інтересам порушені налагоджені торговельні та кредитно-фінансові зв'язки українського купецтва із Заходом. Тому економічні сподівання шляхетства та козацької старшини орієнтували­ся на Росію. Відомий документ "Прошення малоросійського шляхетства і старшин, разом з гетьманом, про відновлення різних старовинних прав Малоросії, подане Катерині II в 1764 році" містить окремий пункт — "Про дозвіл вільного торгу в Малій Росії". В ньому зазначалось, що урядові торгові обмеження надто негативно позначились на становищі купецтва Гетьманщини, призвели до його розорення та занепаду торгівлі.

Більшість міст Гетьманщи­ни керувалися Магдебурзьким правом, тобто мали певне врядування.

Ще більше незадоволення та економічних вимог містять "Накази" шляхти від 1767 р. Одним із прохань переяславського шляхетства до Ка­терини II було заснування на Гетьманщині Дворянського банку, на зра­зок того, що у Великоросії.

Перші кредитні операції в Росії відносять до XVIII ст. Варто зупи­нитися на історичному процесі виникнення необхідності регулювання кредитної діяльності. В цей період починають зароджуватись два основ­них види кредитування: іпотечне та комерційне. Першою кредитною установою в Росії вважають Державну монетну контору (1729 р.), якій було дозволено надавати короткострокові позики під заставу золотих та срібних речей. В 1733 р. уряд Росії запроваджує регулювання кредитної діяльності з причин "повної відсутності кредитних установ та велике че­рез це лихоїмство лихварів", тобто встановлює видачу позик Монетною кон­торою під 8 % річних із забезпеченням золотом та сріблом у розмірі VI вартості позики, виходячи із зазначеної ціни.

Таблиця 2. Регулювання кредитної діяльності в Росії у ХVІІІ ст.

 

Рік

Розмір річного відсотка, %

Застава

1733

8

Золото, срібло (3/4 вартості позики)

1754

6

Золото, срібло, діаманти, перли (1/3 вартості)

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат