На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Погляди П.Буагільбера як теоретичне відображення формування у Франції системи товарного господарства

Реферати > Економічні теми > Погляди П.Буагільбера як теоретичне відображення формування у Франції системи товарного господарства

П'єр де Буагільбер (1646—1714) — засновник класичної полі­тичної економії у Франції — народився в Руані в дворянській сім'ї, здобув гарну освіту, займався певний час літературною діяльністю, потім юриспруденцією. З 1689 p. і до останніх днів свого життя він займає посаду судді в Pyані.

Особливості економічного розвитку Франції позначилися на формуванні економічних поглядів Буагільбера. У працях «Доклад­ний опис становища Франції...» (1696), «Роздрібна торгівля Фран­ції» (1699), «Міркування про природу багатства, грошей і податків» (1707) та інших Буагільбер виступає з гострою критикою мерканти­лізму. Усупереч останньому він джерелом багатства вважає не обіг, а виробництво, зокрема сільське господарство. Він оголошує себе «адвокатом сільського господарства» і вимагає від уряду всілякого сприяння аграріям.

Буагільбер виступає за реформування податкової системи, проти державного регулювання цін на зерно. Свої економічні ідеї, спрямо­вані на реформування державної економічної політики, він викладає в досить різкій формі, не уникаючи політичних випадів проти уряду, що накликало на нього навіть репресії.

Проведення будь-яких економічних реформ залежало від генерального контролера. Знаючи це, Буагільбер без кінця намагався переконати в корисності своїх проектів людей, що займали високі посада в останньому десятилітті XVII і першому десятилітті XVIII ст.,— Поншартрена і Шамільяра. Але ці люди були нездатні навіть вислухати його до кінця. Домігшись один раз аудієнції в Поншартрена, Буагільбер почав свою доповідь такою заявою: можливо, міністр спочатку рахує його божевільним, але швидко змінить свою думку, як тільки вникне в його, Буагільбера, ідеї. Послухавши його кілька хвилин, Поншартрен розреготався і сказав, що він залишається при першій думці і не має потребу в подальшій розмові.

Уряд не бажав і чути про якісь реформи, що могли б торкнути інтереси привілейованих станів (дворянства і духівництва) і нових кровососів — податкових відкупників, багатих фінансистів. Тим часом тільки такі реформи могли вивести господарство країни з затяжної кризи, і в цьому напрямку йшли проекти надокучливого руанця.

Твору Буагільбера є одним з найважливіших джерел зведень про тяжкий стан економіки Франції тієї епохи, про важке положення народу, три чверті якого складало селянство. Але про це писав багато хто. От, наприклад, свідчення великого письменника, вихователя дофіна, Франсуа Фенелона: “Обробка землі майже закинута, міста і села збезлюділи. Усі ремесла прийшли в занепад і не можуть прокормити працівників. Усяка торгівля завмерла”. Видний автор політичних і економічних творів маршал Вобан у 1707 р. писав, що одна десята частина всього населення злидарює, п'ять десятих — на грані жебрання, три десятих — у дуже стиснутому положенні і лише одна, вища, десята частка живе добре, у тому числі кілька тисяч чоловік — розкішно.

Відмінність Буагільбера від цих критиків полягало в тому, що він якоюсь мірою розумів корінні причини такого положення. Тому він і міг багато зробити для розвитку економічної думки. Не випадково погляд його звертався до села. Тут був ключ до розвитку у Франції прогресивного буржуазного господарства. Король, дворянство і церква завзято тримали цей ключ під замком, поки революція наприкінці сторіччя не зламала всі замки. Французький селянин був особисто вільний уже кілька сторіч. Але він не був вільним власником землі, на якій жив і працював. Середньовічний принцип “немає землі без сеньйора” діяв з повною силою, хоча й у формах, що змінилися. У той же час у Франції не було того сильного нового класу капіталістичних фермерів-орендарів, що розвивався в Англії. Селянство знемагало під потрійним гнітом: воно платило ренту і несло тягар самих різних феодальних повинностей стосовно поміщиків; містило численну армію попів і ченців, віддаючи на церкву десяту частину своїх доходів; було, власне кажучи, єдиним платником податків королю. Дворянство і духівництво податків не платили, а міська буржуазія була, з одного боку, відносно слабка, а з іншого боку — набагато успішніше могла ухилятися від податків.

Як багато разів повторював Буагільбер у своїх творах і доповідних записках, ця економічна система убивала в селянина всякі стимули до поліпшення обробки землі, до розширення виробництва.

Підкоряючи всю економічну політику задачі витягу податкових доходів, держава використовувала феодальні пережитки, затримувала їх руйнування. Уся Франція була розрізана на окремі провінції митними кордонами, на яких стягувалися мита з усіх перевезених товарів. Це заважало розвитку внутрішнього ринку, росту капіталістичного підприємництва. Іншою перешкодою було збереження в містах ремісничих цехів з їхніми привілеями, твердою регламентацією й обмеженням виробництва. Це теж було вигідно уряду, тому що він без кінця продавав цехам ті самі привілеї. Навіть деякі великі мануфактури, що насаджував Кольбер, на початку XVIII століття прийшли в занепад. У 1685 р. Людовик XIV скасував Нантський едикт, яким допускалася відома віротерпимість. Багато тисяч родин гугенотів — ремісників і торговців залишили Францію, відвозячи із собою гроші, майстерність і: підприємницьку кмітливість.

Економічні прожектери — особливий тип людей, що зустрічається, напевно, за всіх часів і у всіх країнах. Вони схожі на інше особливе плем'я — винахідників і нерідко наштовхуються на такі ж перешкоди: егоїстичні інтереси сильних світу цього, консерватизм і звичайну людську дурість.

Буагільбер був одним із самих шалених, чесних і безкорисливих економічних прожектерів. В Франції Людовика XIV його незмінно чекала невдача, і ця невдача була для нього більш глибокою особистою трагедією, ніж навіть для Петті. Особистість Буагільбера, може й, не відрізняється такою багатогранністю і колоритністю, як фігура сера Вільяма. Але поваги він вселяє, мабуть, більше. Уже сучасники, даючи характеристику сміливому руанцю, зверталися за прикладами подібних цивільних чеснот до класичної стародавності. Говорячи про цих двох економістів, Маркс писав, що, “у той час як Петті був легковажним, який прагнув грабежу і був безхарактерним авантюристом, Буагільбер... з великим розумом і такою ж великою сміливістю виступав за пригноблені класи”. Треба відзначити, що Маркс знав Буагільбера тільки по опублікованих творах і передбачив у цій фразі його людський вигляд, що розкрився для дослідників більш повно після того, як у 60-х роках XIX ст. було виявлене переписування Буагільбера.

Пьєр Лепезан де Буагільбер народився в 1646 р. у Руане. Батьківщина його належала до нормандського “дворянства мантії” — так називали в старій Франції дворян, які займали спадкоємні судові й адміністративні посади; крім того, мали “дворянство шпаги”, що служило королю зброєю. “Дворянство мантії” у XVII і XVIII сторіччях швидко поповнювалося за рахунок розбагатілих буржуа. Таке було і походження Буагільберов.

Юний Пьєр Лепезан одержав відмінну для свого часу освіту, по її завершенні оселився в Парижі і зайнявся літературою. Він опублікував кілька перекладів із древніх мов і в 1674 р. видав написану ним історичну хроніку про шотландську королеву Марії Стюарт. Однак на цьому його літературна кар'єра перервалася.

Він звернувся до традиційної в їх родині юридичної професії і, женившись в 1677 р. на дівчині свого кола, одержав незабаром судово-адміністративну посаду в Нормандії. З якихось причин він знаходився у сварці зі своїм батьком, був позбавлений спадщини на користь молодшого брата і змушений був сам “виходити в люди”. Робив він це дуже успішно, так що вже в 1689 р. зміг купити за великі гроші дохідну і впливову посаду генерального лейтенанта судового округу Руана. У своєрідній системі тодішнього управління це означало щось начебто головного міського судді разом з функціями поліцейського і загального муніципального управління. Цю посаду Буагільбер зберіг до кінця днів і за два місяці до смерті передав її старшому сину.

Система продажу посад була одним із самих волаючих суспільних зол монархії Бурбонів,— таким шляхом скарбниця викачивала гроші в буржуазії і тим самим обмежувала її можливості вкладати їх у виробництво і торгівлю. Часто придумували нові посади чи ділили старі на частині і змушували знову викуповувати їх. Один з міністрів Людовика XIV жартував: як тільки його величність створює нові посади, так знаходяться дурні, що купують їх.

Економічними питаннями Буагільбер починає займатися, видимо, з кінця 70-х років. Живучи серед сільського населення Нормандії і подорожуючи по інших провінціях, він бачить важке положення селянства і незабаром дійде висновку, що це — причина загального упадку господарства країни. Дворяни і король залишають селянину лише стільки, щоб він не вмер з голоду, а часом забирають і останнє. Важко при цьому сподіватися, що він буде збільшувати виробництво. У свою чергу, страшна убогість селянства — головна причина упадку промисловості, тому що вона не має скільки-небудь широкого ринку збуту.

Ці ідеї поступово зріють у голові судді. У 1691 р. він уже говорить про своїй “системі” і, мабуть, викладає її на папері. “Система” являє собою серію реформ, як ми тепер сказали б, буржуазно-демократичного характеру. При цьому Буагільбер виступає не стільки як виразник інтересів міської буржуазії, скільки як захисник селянства. “Із Францією звертаються як із завойованою країною” — цей рефрен пройде через усі його твори.

Можна сказати, що “система” Буагільбера й у її первісній формі, і в остаточному виді, який вона придбала до 1707 р., складалася з трьох основних елементів.

Bo-перших, він вважав за необхідне провести велику податкову реформу. Не вникаючи в деталі, можна сказати, що він пропонував замінити стару, яскраво виражену регресивну систему пропорційним чи злегка прогресивним обкладанням. Питання про ці принципи обкладання зберігає свою гостроту і в даний час, тому варто роз'яснити його. При регресивній системі, чим більше доход даного обличчя, тим менше в процентному відношенні податкові вилучення; при пропорційній системі частка доходу, що вилучається, однакова; при прогресивній вона росте з підвищенням доходу. Пропозиція Буагільбера було винятково сміливим для свого часу: адже знать і церква, як уже говорилося, власне кажучи, зовсім не платили податків, а він хотів обкласти їх щонайменше в такій же пропорції, як і бідняків.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат