На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Загальна характеристика Масовоінформаційної діяльності

Реферати > Журналістика > Загальна характеристика Масовоінформаційної діяльності

Комп’ютерні технології зачепили інтереси кожного працівника ін­фор­маційної сфери, змусили його позбавитися виробничих стереоти­пів, дбати про підвищення своєї кваліфікації, освоїти нову техніку, змі­­ни­ти культуру виробництва, виробничі стосунки. Так, комп’ю­тер­ні технології фактично переорганізували редакційно-видавничий про­цес у бік розширення зони функцій редакції і скорочення функцій друкарні. Процеси макетування, верстки перейшли в редакцію, а дру­карні залишилися процеси поліграфічного відтворення та тиражу­ван­ня. Завдяки програмному забезпеченню, спеціально зорієнтованому на видавничу діяльність, перестають існувати окремо процеси набо­ру, коректури й правки. Технологічно це може бути єдиний процес, цілісність якого залежить від програмного продукту.

Якісне, високотехнологічне виготовлення носіїв інформації зумов­лене суспільною необхідністю виробляти досконалі, естетично офор­м­­лені носії інформації, потрібні для розвитку людини й суспільства в цілому, збереження й передачі інформації з покоління в покоління, формування інформаційної системи суспільства, розвитку науки, тех­ні­ки, культури тощо. Будь-який текст, від кількох надру­кова­них ряд­ків до багатотомного видання, є неоціненним джерелом інформа­ції, вмістилищем духу народного, інформаційним каналом між ми­нув­ши­ною і прийдешністю. Кожен текст є проявом загаль­нона­род­ної інфор­маційної системи, в якій живе дане покоління. В ос­ми­сленні цієї значимості тексту більш важливою й вагомою зда­ється робота друкарки, складальника, коректора, які своєю працею створюють справді графічні шедеври національної культури.

Для інформаційної системи суспільства технологія виготов­лення но­сіїв інформації не є індиферентною (байдужою). Адже від швидкості, зо­крема, друкарських процесів залежить швидкість роз­­­повсюдження ін­фор­мації. З погляду природного, передача ін­фор­мації має бути латент­ним, безперебійним, прискореним проце­сом, і будь-які збої, що зачі­па­ють ці характеристики процесу пере­дачі інформації, згубно позна­ча­ють­ся на самій же природі. Інфор­маційні технології в суспільстві як соціо­ло­гізовані способи й про­це­си передачі інформації, на відміну від природ­них, є певним чи­ном громіздкими, уповільненими процесами через ни­зь­­кий рівень автоматизації, диспропорцію між здатністю вводити й виво­дити інформацію, неспроможністю оперативно переробляти й видавати великі інформаційні масиви, фіксувати їх на паперових чи інших носіях. Відкритість і свідома регульованість інформаційних про­це­сів у суспіль­стві, з одного боку, позитивний факт, бо дозволяє робити селекцію ін­формації, визначати канали її поширення тощо. Інформаційні потоки у певному соціумі завжди суспільно регульо­вані, і в цьому полягає сам механізм розвитку й існування соціаль­них інформаційних систем, де різні суспільні інститути — від осо­би до певного колективу — впли­ва­ють на формування інформа­ційних потоків. А з іншого боку, є негатив­ним явищем, оскільки стороннє втручання в сокровенне інформаційних процесів не зав­жди коректне, буває надто суб’єктивним.

Отже, активний розвиток інформаційних технологій у наш час, що спричи­нив фор­му­вання цілої інформаційної індустрії, пов’яза­ний із впливом науково-технічного прогресу на систему масової комунікації. “У 80-ті роки,— пише О. В. Зернецька,— карди­наль­но змінився сві­товий ландшафт у галузі масової комунікації через низку глобальних трансформацій, що відбулися в ній. Передусім, це технічні відкриття та технологічні зміни останньої чверті ХХ ст. Вони забезпечили стрімкий розвиток НЗМК, зокрема кабель­ного і супутникового телебачення. За одне десятиліття індустрі­ально розвинені країни перейшли від однієї телевізійної епохи до іншої, яку можна назвати епохою нечуваного роз­квіту всіх видів те­ле­бачення” [Зернецька О. В., 54]. Диджитальна рево­люція, як пише далі О. В. Зернецька, тобто використання в техніці запи­су, передачі та обробки інформації за допомогою бінарних кодів, спри­чи­нила тектонічні зміни в глобальних процесах масової комуні­кації. Во­на стала початком глобалізації системи масової комуні­кації, що про­яви­лося, зокрема, в конгломеруванні мас-медіа з ком­п’ютерною мульти­ме­діа. Утворюються великі компанії, концерни, конгломе­рати, групи, у володіння яких входять різні ЗМК. Мульти­медіа-концерни у сфері масової комунікації стають ознакою нашого часу.

Україна з часу проголошення незалежності теж стала на шлях глобалізації системи масової комунікації, розвитку власної інфор­ма­ційної індустрії. Ми відчули потребу у фор­муванні свого, вла­сного інформаційного простору, не залежно­го від Москви. “Якщо раніше,— писав А. З. Москаленко,— абсолютну більшість стано­ви­ла компартійна преса, то нині картина докорінно змінилася” [Масо­ва комунікація, 7]. Збільшилася кількість періодичних видань на­при­кінці 90-х років. Створення недержавних ЗМК поряд з дер­жа­в­ни­ми засвідчило те, що в Україні будується демократичне суспіль­ство. За даними А. З. Москаленка, серед засновників видань, які роз­­пов­сюджуються по всій Україні, перше місце посідають комер­ційні структури, друге — приватні особи, третє — наукові та науко­во-виробничі установи, четверте й п’яте відповідно поділяють орга­ни державного управління та громадські організації. Більшість ви­дань із загальнодержавною та зарубіжними сферами розповсю­джен­ня (54%) засновані недержавними структурами.

На сьогодні, за даними комп’ютерного банку Держкомінформу (довідка № 301/4 від 06.09 2000 р.), загальна кількість періо­дич­них видань в Україні понад 10 тис. З них зареєстровано і перере­єстро­вано видань для загальнодержавної, регіональної й за­ру­біж­ної сфе­ри розповсюдження 4479: газет — 1858, журналів — 2000, бюле­те­нів — 236, альманахів — 52, збірників — 273, ка­лен­дарів — 45, дай­джестів — 15. Періодичних видань з місцевою сферою розпов­сюдження управліннями у справах преси станом на 01.01 2000 р. зареєстровано і перереєстровано 6410. З них газет — 5432, жур­налів — 662, збірників — 110, альманахів — 42, дайджестів — 6, бю­летенів — 149, календарів — 9.

Протягом 1995—1999 років Національною радою України з пи­тань телебачення й радіомовлення видано ліцензії 791 телераді­о­організації. З них 73 організації телерадіомовні (67 ефірних, 2 ефір­но-кабельні, 4 ефірно-проводові), 346 — телемовні (258 ефірних, 76 кабельних, 8 ефірно-кабельних, 4 супутникові), 372 — ра­діо­мовні (113 ефірних, 255 проводових, 4 ефірно-проводові) У тому числі видано 78 ліцензій 28 державним телерадіоорганізаціям, з яких 24 телерадіомовні, 2 телемовні, 2 радіомовні.

Розвиток інформаційної індустрії, як бачимо, відбувається в усіх сферах інформаційного виробництва, які можна назвати галузями. Галузі інформацій­ного вироб­ни­цтва: преса, аудіовізуальна галузь (телебачення, радіомов­лення), книговидання, електронна галузь, га­лузь ін­формаційного забезпе­чення.

Серед названих галузей особливої уваги заслуговує новітня сфе­ра інформаційного виробництва ­— електронна галузь. Виготов­лення електронних видань, що поширюються, зокрема, через мере­жу Internet, є технологічно особливим процесом, який поєднує в собі видавничі й комп’ютерні технології. Окрім того, під упливом комп’ютерної технології модернізується структура видання, процес користування ним. Можливо, змінюється сама ідеологія ви­дан­ня як виокремленого в інформаційному просторі носія інфор­мації. Елек­трон­не видання як частинка загальної інформаційної системи вхо­дить у неї не тільки ідеологічно, а й фізично; воно існує в тому ж віртуальному світі, що й інші електронні видання, і пов’язане з ни­ми на основі різних, зокрема, гіпертекстових зв’язків. Через це пе­ре­хід від видання до видання може здійснюватися на основі про­грамно й фізично змодельованих структурних зв’язків, які творять єдину глобальну інформаційну систему — паралельний соціальній ре­альності інформаційний світ, який поступово стає частиною цієї соціальної реальності.

Окремо необхідно сказати і про галузь інформаційного забез­пе­чення. Поряд з виготовленням ЗМК існує спеціальна сфера збору, об­робки, аналізу, збереження, виготовлення й поширення інфор­ма­ції, яку використовують виробники ЗМК. Справою інформаційного забезпечення займаються інформаційні агентства, прес-служби, спе­ціальні служби, які є виробниками інформації.

До виробників ЗМК відносяться журналісти, письменники, пра­ців­ники друкарень, редакцій, видавництв, студій тощо. Серед ви­робників ЗМК можна виділити виробники-організа­ції: редакції, ви­дав­ництва, студії, агенції, бюро, а також професійні групи вироб­ників ЗМК: клуби, спілки, асоціації.

Існують міжнародні урядові й неурядові асоціації, спілки вироб­ників ЗМК та інформації: Європейська телерадіомовна спілка (EBU), Асоціація комерційного телебачення (ACT), Спілка асоціа­ції редакторів газет (CAEJ), Європейська асоціація рекламних агентств (EAAA), Європейський рекламний тріумвірат (EAT — Euro­pean Advertising Trepartite), Всесвітня асоціація християнської комунікації, Міжнародна католицька спілка преси, Міжнародна ко­мунікаційна асоціація, Міжнародна організація журналістів (МОЖ), Міжнародна федерація журналістів (МФЖ), Федерація араб­ських журналістів (ФАЖ), Конфедерація азіатських журналістів (КАЖ) то­що (за даними [Зернецька О. В., 11­—12]).

Інформаційна індустрія має свої органи управління. Органи уп­рав­ління інформаційною індустрією в Україні: Державний комітет ін­фор­ма­ційної політики, телебачення та радіомовлення України (Держ­ком­ін­форм), Національна рада України з питань телебачення та радіо­мовлення, Комітет у справах свободи слова та інформації ВР Ук­раїни, місцеві управління у справах преси та інформації, сектор моніто­рин­гу розвитку культури і духовності секретаріату Кабінету Міністрів України. Про ці органи управління та виробників ЗМК мож­­на прочитати у виданні Хто є хто в українських мас-медіа.— К.: “К.І.С.”, 1999.— 541 с.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат