На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ленінська доба історії преси

Реферати > Журналістика > Ленінська доба історії преси

Політика воєнного комунізму залишила помітний слід в історії української партійно-радянської преси. Але й перехід до непу мало що змінив у справі партійного керівництва пресою.

Від перших років це керівництво мало вигляд суворої опіки й всебічного контролю.

В той час випробовувалася й складалася на практиці теорія компартійної преси як колективного пропагандиста, агітатора й організатора мас для забезпечення потреб будівництва соціалістичного суспільства. Діяльність преси базувалася на прямих вказівках Леніна: “Именно теперь следует позаботиться о том, чтобы масса необыкновенно ценного материала, который имеется на лицо в виде опыта новой организации производства в отдельных городах, в отдельных предприятиях, в отдельных деревенских общинах, чтобы этот опыт стал достоянием всех”. Ця, в принципі, конструктивна ідея лишається провідною на довгі десятиліття. Але, як це завжди траплялося в більшовицькі часи, привабливі в теорії ідеї - на практиці, у вирі класової боротьби моментально перекручувалися на злочинницькі дії. Так, газети почали розповсюджувати досвід експропріації під гаслом “Грабуй награбоване”. “Досвід” цей не був засуджений газетярами, бо відповідав загальній політичній лінії ЦК на класове насильство та на встановлення диктатури пролетаріату (а під його ширмою - диктатури партапарату)..

Ленін у листі до відомого публіциста Осинського писав: “Самое худое у нас - чрезмерное обилие общих рассуждений в прессе и политической трескотни при крайнем недостатке изучения местного опыта. И на местах и вверху могучие тенденции борются против правдивого оглашения, правдивой оценки, боятся выносить сор из избы, боятся голой правды, отмахиваются от нее”.

Перед партійною пресою Ленін ставив завдання: “Еще более и еще более конкретности в изучении местного опыта, деталей, мелочей, практики, делового опыта, углубления в настоящую жизнь, уездную, волостную, сельскую, разбор того, где, кому и почему, какими приемами удается, несмотря на бездну нищеты и разорения, достигать действительного, хотя и небольшого улучшения, не бояться вскрывать ошибки и неумения, популяризировать и рекламировать изо всех сил всякого, сколько-нибудь выдающегося местного работника, ставить его в образец. Чем больше будет такой работы - тем успешнее пойдет улучшение и нашей прессы и всего нашего строительства”.

Всі ці настанови повинні були приймалися до незаперечного виконання в силу партійної дисципліни. Але на ділі зрушення на краще давалися ціною надзвичайно великих зусиль.

Ось неповний перелік тих рішень центральних органів партії, прийнятих у дуже стислому терміні часу, якими мали керуватися у своїх діях всі працівники партійно-радянських газет, в тому числі й на Україні:

4 квітня 1921 р. - “О программе местных газет”. Циркуляр ЦК РКП(б);

8 листопада 1921 р. - “Об обращении серьезного внимания на периодическую печать”. Письмо ЦК РКП(б);

27-29 грудня 1921 р. - “Об усилении местной периодической печати”. Резолюция совещания секретарей обкомов, оббюро и губкомов РКП(б);

20 лютого 1922 р. - “О периодической печати”. Циркуляр ЦК РКП(б);

1 грудня 1924 р. - “О типе рабочих и крестьянских газет”. Постановление Оргбюро ЦК РКП(б).

У цей же день було прийнято ще постанови “О рабочей печати”, “О крестьянской печати” та “О формах связи газет с рабочими и крестьянскими читателями”.

Загальний настрій цих численних постанов висловлено в циркулярі від 4 квітня:

“При просмотре губернских и уездных газет можно установить целый ряд недостатков, являющихся общими для многих изданий. В главных своих чертах эти недостатки сводятся к следующим: 1) газеты наполнены общими рассуждениями и мало принимают участия в практическом строительстве местной жизни, 2) газеты мало популярны, помимо преобладания отвлеченного содержания над конкретным, они дают материал в форме длинных статей с запутанными и неясными фразами и 3) газеты не являются трибуной читателей, не имеют связи с крестьянской массой, с организациями и даже местными учреждениями”.

Незважаючи на таку велику кількість постанов, їх масове прийняття, ХІ з’їзд РКП(б) у 1922 р. констатував, що партійно-радянська преса перебуває в стані “тягчайшего кризиса”, а резолюції VIII з’їзду та наступні рішення “в большинстве случаев не проводились в жизнь”. Адміністративно-командна система керування суспільством ще тільки набувала досвіду, ще траплялися її холості оберти.

Ось приклад того, як непрофесійно робили свою справу журналісти перших газет: в 1919 р. в січні харківські “Известия Временного правительства Украины” надрукували такий текст (співробітник газети звертався до посадової особи виконкому): “В беседе с сотрудником газеты тов. Кин, являющийся в настоящее время отделом (! - авт.) городского хозяйства при исполкоме, поделился сведениями о текущей работе”. На цьому текст закінчувався, і про що саме йшлося під час звіту - лишилося невідомим.

А, оскільки вся українська преса, як на погляд з Кремля, здавалася місцевою, до неї були застосовані всі заходи, передбачені у згаданих директивах.

Політичні цілі партії більшовиків вимагали значного, на кілька порядків, збільшення підтримки в масах. Катастрофічна малочисельність членів партії порівняно з громадянами, якими треба було керувати всупереч їхнім прямим інтересам, звичкам, попередньому життєвому досвіду та їхньої відчуженості щодо комуністичної доктрини, становила величезну загрозу перспективам утримання влади й посилення комуністичних структур. Редакції газет з масовими тиражами становили свого роду форпости партії в масах - впливові осередки, навколо яких повинні були концентруватися десятки й сотні симпатиків, активістів та т. зв. “попутчиков”. Приблизно ту ж роль відігравали на перших етапах становлення нової влади комсомол, профспілки, жіночий рух тощо.

Проголошена комуністами нова форма демократії у вигляді диктатури пролетаріату, тобто квазідемократична модель суспільства (на словах - опора на широкі трудящі маси, на ділі - придушення їх волі задля вирішення вузькопартійних цілей), лишалася голою фразою, поки не вдавалося наповнити цю форму конкретним змістом. Його треба було створювати заново, на абсолютно новій і здебільшого незрозумілій цій самій пролетарській більшості ідеологічній базі. Таким чином, редакції ставали не тільки організаційними, а й ідеологічними форпостами штабу в океані позапартійного і не керованого поки що з центру життя.

Врешті, протиставивши себе масі народу під час здійснення політики воєнного комунізму, партія пошкодила двосторонній інформаційний зв’язок з масами. Брак достовірної інформації з місць заважав виконувати один з обов’язків, які перебрала на себе РКП(б) - знати настрій маси, щоб очолювати її.

Тому на рівні інформаційному тогочасні часописи не приховували надзвичайно важкого стану країни - і в офіційній інформації з центру, і в повідомленнях з місць. Так, стосовно до найважчої проблеми часу - продовольчої - вже згадувана газета “Известия Народного Комиссариата по продовольствию”, що видавалася в Москві, друкувала у вересні-жовтні 1919 року в номерах 17-20 текст телеграми В. Леніна “всем предгубисполкомов, Губпродкомиссарам”, він був на той час не лише головою Раднаркому, а й Народним комісаром по продовольству) такого одчайдушного змісту:

“Республика никогда еще не переживала столь тяжелого продовольственного момента, как текущий... Момент требует крайнего напряжения всех сил и небывалого упорства в работе... Повсеместно... бросьте на прод. работу все советские, партийные и общественные силы... В районах ведите подготовительную работу, разъясняйте значение момента, агитируйте устно и печатно”.

Звернімо увагу на вказівку залучити до справи і пресу - але як на команду до одного з підпорядкованих підрозділів.

Проблема продовольства до 1922 р. була найважчою, поки не почала приносити плоди нова економічна політика. В березні 1918 р. Ленін писав у Харків Антонову й Серго Орджонікідзе: “Ради бога, принимайте самые энергичные и революционные меры для посылки хлеба, хлеба и хлеба!!!”. Він же пише в газеті “Беднота” в 1921 г. (газета видавалась в Петербурзі, але розповсюджувалась і на Україні): “Мы переживаем теперь самую тяжелую весну после голодного года”.

Інший приклад такої відчайдушної правдивості - в тій же харківській газеті у травні 1919 року читаємо:

“Добыча угля в Донбассе к мирному времени упала в 170 раз”.

Водночас у Росії дуже споживацьке ставлення ло знесиленої громадянською війною, німецькою окупацією України демонстрували певні московські часописи. Вже згадувані “Известия Народного Комиссариата по продовольствию” подавали ситуацію так: “Урожай на Украине необыкновенно обильный”. Промосковська газета “Известия Харьковского Совета и Губернского исполкома Совета Рабочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов” 6 березня 1919 року підтверджувала цю інформацію: “Украина утопает в хлебе. В деревне сохранились хлебные излишки еще от урожая 1912 года” (1919 р., 6 березня) - і ця ж газета давали більш переконливу картину створення запасів товарів:

“В Сумском уезде разверстка проведена весьма успешно. Декрет о разверстке встретил сочувствие у беднейшего и среднего крестьянства. Крестьяне III категории как бы враждебно отнеслись к разверстке, потому что три четверти разверстки падает на них” (1919, 17 травня).

Ось ще один приклад економічної діяльності більшовиків, яскрава картинка для ілюстрації того, як втілювалося в життя гасло “Грабуй награбоване!”:

“В первые дни Советской власти в Харькове мы провели учет всех товаров. У продавцов мы отбираем в общегосударственный фонд от 30 до 50 процентов товаров” (1919 р., 6 марта).

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат