На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Ленінська доба історії преси

Реферати > Журналістика > Ленінська доба історії преси

Ще виразніше така політика проявилася на прикладі вирішення новою владою житлової проблеми - яка була для промислових центрів однією з найгостріших. Відповідаючи на запитання співробітника газети “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины и Харьковского Совета Рабочих Депутатов” невдовзі після встановлення в місті радянської влади, керівник міського господарства при виконкомі наголосив:

“Этот вопрос является чуть ли не самым острым... необходимо немедленное предоставление жилья всем, кто его не имеет”.

На рівні констатації проблему поставлено вірно. А ось вирішувати її прагнули в дусі того ж гасла, розпалюючи класову ворожнечу:

“Конечно, если помещений не хватит, предпочтение будет отдано трудящимся, а крупная нетрудовая буржуазия переселится в подвалы” (1919 р., 28 січня).

Класовий підхід, прагнення далі розколоти вже роз’єднане на класи суспільство проглядає в таких газетних рядках з “Известий Харьковского Совета Рабочих, Крестьянских и Красноармейских депутатов” за 15 червня 1919 р.:

“Оценка квартир. В президиуме Губисполлкома установлены следующие нормы оплаты квартир для рабочих, переселяемых в муниципализированные (тобто експроприйовані або, в тодішніх термінах, реквізовані - авт.) дома: рабочие платят 50% с оценочной стоимости... Лица третьей категории платят пятикратную оценочную стоимость плюс 20% прибавки”

Вочевидь, навіть реалії громадянської війни та політика уряду не допомагали місцевим функціонерам довести цю справу до кінця. Харківські “Известия Временного...” через півроку сигналізували:

“С реквизициями комнат и квартир у нас дело обстоит все еще неладно... Достать (! - авт.) комнату или квартиру через жилищно-семейный отдел, надо сознаться, прямо-таки немыслимо. Учет комнат и квартир ведется пока что очень вяло. Остались в своих хоромах, почти всюду, прежние владельцы - буржуа. Рабочие ютятся по-прежнему в старых и холодных подвалах... Надо быстро двинуть вперед переселение рабочих в “буржуйский” фонд” (1919 р., 22 лютого).

Місцеві газети підтримують цю лінію. “Луганская правда” із задоволенням пише в замітці “Общежитие для милиции” про реквізицію будинку Холодиліна, не звертаючи уваги на те, що ця людина доклала дуже багато зусиль для розвитку міста:

“Уисполкомом постановлено представить дом Холодилина для общежития Умилиции, при чем (правопис збережено - авт.) последней вменяется в обязанность дом этот сохранить и содержать в полной исправности” (1922 р., 2 січня).

Невміння журналістів тих часів добиратися до суті справи висвітлюють і численні приклади публікацій на “житлові” теми. Ось приклад з “Известий Всеукраинского...” за 18 жовтня 1924 р.:

“Дом-коммуна. Удовлетворена просьба Наркомтруда и закреплен за ним дом ? 63 на Чернышевской улице для организации дома-коммуны”.

У чому полягали відмінності будинку-комуни, як пішли там справи, чим все закінчилося - лишається невідомим, та й, здається, не викликає зацікавленості автора замітки та його редакторів. Головне, з їхньої точки зору, вже відбулося: відрапортовано про намір або прийняте рішення. Решта - нецікаве.

З поверненням партії до нової економічної політики свавілля щодо житлової проблеми слабшає, йому на заміну приходить більш виважена тактика:

“Президиум Губисполкома отклонил проект жилищной секции горсовета об изъятии излишков жилой площади... избрана комиссия для решения вопроса о порядке дальнейшего заселения города” (“Известия Всеукраинского...”, 1924 р., 28 вересня).

Ситуація в нових соціально-економічних та політичних умовах поволі повертає в бік здорового глузду - хоч у цьому, здається, немає внеску преси, яка жодного разу не піддала сумніву попередню політику партії, навіть вихваляючи новий поворот всієї справи:

“Работы по строительству рабочих поселков в Харькове сейчас в таком положении: работы на поселке при ХПЗ выполнены на 75%, около Краснозаводского театра на 60% и около Рабочего дома на 50%” (“Известия Всеукраинского...”, 1924 р., 4 вересня).

“Жилищное дело в городе катастрофическое. Коммунхоз пошел по пути строительства. Об этом свидетельствует строительство рабочих поселков, которые открыты в день седьмой годовщины Октябрьской революции” (Там же, 20 листопада).

“”На жилищное строительство ассигновано Губгоркомхозом около двух миллионов рублей, которые истрачены на постройку рабочих поселков... За прошедший год даны помещения 2000 человек” (Там же, 30 листопада).

Зауважимо хронологічну неузгодженість трьох процитованих публікацій: спочатку всеукраїнська газета сповіщає про успіхи, через півмісяця дає реальну оцінку ситуації, а ще через десять днів подає підсумки проведеної роботи, але безвідносно до кількості тих, хто потребує житла.

Газети інформують читачів про створення й зміцнення житлових кооперативів у великих промислових центрах - Одесі, Миколаєві, Катеринославі, Києві. Звернімо увагу на стислий термін часу, в якому розгортається газетна кампанія щодо зазначених проблем - це теж є ознака вишколеності й дисциплінованості партійних газет. Якщо до них доводилося завдання - вони бралися до роботи, хоч і невміло - але наполегливо.

Вже перші компартійні журналісти добре розуміли, що таке політична кон’юнктура. Там, де перетиналися найгостріші проблеми, там найпомітніше виглядало прагнення дати читачеві лише частину правди, вигідну саме сьогодні. До продовольчого питання додавалося національне, і пропагандистські спекуляції навколо них тривали в інтересах партії, а газети працювали не заради правди як такої чи задля народних потреб, а тільки для партії.

Так, одні газети подавали в Україні таку інформацію:

“Продовольственный вопрос поставлен в порядок дня на Украине... не в плоскости только организации снабжения отсюда продовольствием голодного Севера, но уже как самостоятельный, самодовлеющий вопрос об организации снабжения крупных городских центров Украины... Единственно с чем сравнительно хорошо обстоят дела, так со снабжением нас самих фабрикатами из России. Их получено довольно много” (передова стаття “Острый вопрос” в харківських “Известиях...”, 1919, 23 березня).

Загальновідомо, втім, що з України до Росії вивозилися в ті роки сотні мільйонів пудів зерна (у тому ж 1919 р. - понад 620 млн. пуд., за оцінкою Є. П. Юрійчука), у величезній кількості м’ясо, цукор, сало, олія, дичина тощо.

Водночас інші газети передруковували виступ наркомпрода України Шліхтера на III Всеукраїнському з’їзді КП(б)У, де він так проводив лінію партії:

“На нас с надеждой смотрит голодная, обнищавшая советская Россия, и хлебородная, богатейшая Украина должна прийти на помощь изголодавшимся братьям-рабочим России”.

Як саме це мало відбутися, та ж харківська газета пояснює в номері від 23 березня:

“Над предлагающим твердые цены на хлеб производитель будет смеяться. Отсюда как бы сам собой напрашивается вывод, что нужно в корне, сейчас же пресечь свободную торговлю хлебом...”.

Надзвичайна нелогічність цієї думки ніби сама собою завершується сценарієм подальших подій у контексті політики воєнного комунізму:

“Рабочие ближе всего подойдут к деревне, производящей хлеб. Создав прод. отряды, они отнимут этот хлеб у кулаков, они купят этот хлеб у середняка-крестьянина в обмен на товары и деньги, они дадут деревенскому бедняку и городу”.

Щирий цинізм пронизує такі рядки з газети “Правда” за 23 лютого 1918 р.: ”Україна вже дала нам до 175 вагонів хліба і близько 2-х мільйонів пудів цукру. Крім того, на українських залізницях вантажиться для півночі сіль, м’ясо, сало, дичина, картопля, сухі овочі, мило, молочні продукти, різні солодощі, сода і консерви... Зрозуміло, що те, що вже дала нам Україна і що вона може дати в найближчий час, є невелика частка тієї кількості харчових продуктів, на котру має право (? - авт.) розраховувати Радянська Росія. Головне продовольче питання, яке стоїть перед Радянською Росією на Україні, далеко ще не вирішене. Треба якнайшвидше і в якнайбільшій кількості одержати з України хліб і м’ясо. До цього питання ми ще тільки приступаємо”. Оскільки газета “Правда” в той час майже не мала аудиторії в Україні, зрозуміло, що ці рядки призначалися для внутрішньоросійського споживання, для заспокоєння населення російських міст, подання їм певних надій перед голодною весною - але тим більше вражає більшовицький підхід до складних і драматичних соціально-політичних проблем.

Загальновідомо, до яких трагічних наслідків приводило подібне доктринерство, нехтування об’єктивними законами економіки. Це трапилося як на початку 1920-х (за висновком Леніна, селянство тоді у масі своїй відсахнулося від радянської влади), так і на початку 1930-х, у період, відомий нині під назвою “голодомор”.

Перше завдання, яке покладалося партією на газети відразу після захоплення влади та початку їх випуску - розповсюдження декретів. За визнанням В. Леніна, “У нас была полоса, когда декреты служили формой пропаганды” (ПСС, т. 45, С. 111). Для цього в Харкові відразу після встановлення нової влади було розпочато випуск тимчасового центрального органу: “Известия Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины и Харьковского Совета Рабочих Депутатов”. Саме тут 28 січня 1919 р. було видруковано “Декларацию Временного Рабоче-Крестьянского Правительства Украины”. Шпальти газети були перевантажені розпорядженнями нової адміністрації, і це було виправдано.

Партійно-радянські газети розпочинали своє життя відразу після того, як у міста і села після боїв входили частини Червоної армії, часто перші номери друкували з допомогою військових газет, на дуже поганому папері, саморобною друкарською фарбою. Подібний стан справ відображено в публікації “Положение в Екатеринославе” у згадуваних харківських “Известиях...” за 31 січня 1919 року:

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат