На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації

Реферати > Журналістика > Правові рамки діяльності українських засобів масової комунікації

Преса, радіо і телебачення України пере-живають глибоку кризу. Сьогодні в країні майже немає газет і журналів, телекомпаній і радіостанцій, які мали б справжню економічну незалежність. Еко-номічний успіх видання, теле- й радіопрограми України - через чинне законодавство, існуючі правові та економічні регламенти ринку ЗМІ - майже зовсім не залежить від кількості перед-платників (читачів, глядачів, слухачів). Деякі газети і журнали в рекламних цілях в кілька разів перевищують свої тиражі, публікують необ'єктивні рейтинги попу-ляр-ності. Нормою стали дотації і спонсорські вкладення у ЗМІ за так зване інфор-маційне забезпечення, ангажованість видань і телерадіопрограм, пору-шення етичних норм серед журналістів. Зменшення тиражів газет і журналів, що почалося у 1991 році, не припинилось

Основна частина населення країни близька до того, що скоро буде позбавлена доступу до дру-кованого слова, а виходить, і до інформації про со-ціально-економічне, політичне і духовне життя України, про події за кордоном. Змушені кон-статувати, що наша країна давно перестала бути "найбільш читаючою". За рівнем насиченості періо-дичними виданнями на тисячу осіб населення вона значно (в 5-20 разів) відстає від інших країни світу.

Друкованих засобів масової інформації нині зареєстровано 7622. Характерно, що 4311 від цієї кількості, тобто більше половини, - це видання з місцевою сферою розповсюдження.

Перше місце серед засновників новоутворених видань посідають комерційні структури. Друге - видання, створені приватними особами, і лише після них ідуть видання, засновані трудовими колективами підприємств, організаціями та установами, громадськими організаціями, радами народних депутатів, іншими державними органами, установами.

Домінуючу позицію в інформаційному просторі держави сьогодні посідають електронні засоби масової інформації, хоча за кількістю об'єктів теле-бачення і радіо становлять усього 11,6 відсотка від загальної кількості об'єктів поширення ін-формації - до Єдиного державного реєстру під-приємств та організацій України за станом на 20.02.97 р. внесено 752 телерадіоорганізації (з них 28 дер-жавних). На початок 1998 року Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення видала ліцензії 516 організаціям, з них 253 теле-організаціям, 211 радіоорганізаціям, 52 телерадіо-організаціям. Причому 109 з них комунальні, а 383 - недержавні.

Усе більш відкритою стає політична анга-жованість окремих ЗМІ. Війна компроматів, мані-пулювання громадською думкою, прихована рек-лама витісняють з екранів та сторінок об'єктивну інформацію, підмінюють свободу слова, переконань, гласність.

Значних фінансових труднощів зазнають ре-гіональні теле- й радіокомпанії. Різко скоротилось вітчизняне відеовиробництво. Погіршується мате-ріальний стан журналістів, особливо регіональних ЗМІ.

Щорічно після закриття газет і журналів сотні журналістів залишаються без роботи. Одночасно посилюється тиск на журналістів політичними, еко-номічними і адміністративними методами. Чиняться перепони у виконанні ними професійних обов'язків з боку владних структур, у тій чи іншій формі від-роджується цензура. Переслідування журналістів ве-дуться і в судовому порядку.

Узагалі, рамочні умови діяльності націо-нальної преси, радіо, телебачення є одним із най-важ-ливіших питань, які треба розв'язати для ус-пішного розвитку демократичного суспільства в Україні. Треба зазна-чити, що в законодавстві Ук-раїни при-діляється певна увага цій проблемі. Хоча Україна посідає одне з перших місць в СНД за кількістю законів, присвячених діяльності мас-медіа, проте рівень використання цих законів на практиці, на жаль, залишає бажати кращого.

Головне досягнення наших законів - це за-конодавче скасування цензури. Ч. 3 ст. 15 Кон-сти-туції так і говорить "Цензура заборонена".

Але в законодавстві України чимало супе-реч-ностей. Зокрема між ст. 32 і 34 Конституції України. Ч. 2 ст. 32 наголошує: "Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфі-денційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інте-ресах національної безпеки, економічного добро-буту та прав людини". Ці положення утруднюють виконання пресою своїх функцій, на яке дає право ст. 34. У ч. 2 цієї статті говориться: "Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір". Це право значно обмежується ч. 3 даної статті: "Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання роз-го-ло-шенню інформації, одержаної конфіден-цій-но, або для підтримання авторитету і неуперед-женості право-суддя". Як ба-чимо, список обмежень досить такі великий. Крім того, недоладність у дусі Дж.Оруелла містить ч. 1 ст. 34 Конституції України. Вона, зокрема, гарантує пра-во на свободу думки, що в принципі є особистою справою людини.

З 4 березня 1995 року почала діяти постанова пленуму Верховного Суду за №4 "Про відшко-ду-вання моральної шкоди", в якій ідеться про меха-нізм виз-начення розміру відшкодування мо-ральних збитків, встановлення їх межі. Проте необ-хідно від-разу заз-на-чити, що здебільшого під час розгляду подібних справ на цей документ поси-лаються рідко.

Чекає на своє законодавче вирішення щодо виз-начення розміру моральних збитків доцільність уве-дення державного мита під час подання такого позо-ву. Слід визначити його в розмірі 10% від позовної суми. Думається, у такий спосіб будуть зменшені астрономічні суми, що висуваються жур-налістам і редакціям і менше буде необгрунтованих скарг.

Сьогодні серед можновладців різних рангів є чимало прихильників підтримки тільки тих ЗМІ, які ведуть так звану "державницьку політику". А від "незручних", надто сміливих газет і окремих жур-налістів чиновники від влади та їх підручні нама-гаються у будь-який спосіб позбутися. Прикладів таких чимало, але головне (і це тривожно!), що ця тенденція існує ось уже кілька років і ніякі закони поки що її нездатні зупинити. З огляду на таку ситуацію необхідно підкреслити, що сьогодні має бути висока взаємовідповідальність органів влади і жур-налістів, преси і суспільства в цілому, по-перше, і по-друге, незалежне економічне становище преси. У Законі "Про порядок висвітлення діяльності ор-ганів державної влади та органів місцевого само-врядування в Україні засобами масової інформації" нарешті врегульоване питання взаємовідносин ЗМІ і влади: 1) діяльність владних органів висвітлюється тільки за плату, на кошти, які окремо мають виділятися у бюджеті, навіть якщо відповідні владні структури є засновниками того чи іншого органу ЗМІ; 2) якщо газети фінансуються з бюджету, то на висвітлення відводиться не більше 20% газетної площі; 3) час на телерадіомовленні розподіляється до 3% на гілку влади.

Залежність преси від влади є нонсенсом, ненор-мальним явищем. Преса має бути в кон-структивній опозиції до влади. Але у сьогоднішніх умовах повне скасування такої підтримки неминуче призведе до загибелі більшості регіональних, особ-ливо район-них, видань. Закон "Про державну під-тримку засобів масової інформації та соціальний захист журна-лістів" забезпечує таку підтримку. Важ-ливим є те, що ця підтримка йде не через укази, а на підставі закону. Вона поширюється на всі медіа, окрім ЗМІ рекламного та еротичного характеру, тих, які за-сновані за участю осіб, до сфери діяльності яких входить виробництво і постачання паперу, полі-графічного обладнання, тех-нічних засобів мов-лення, заснованих міжнародними організаціями або іноземцями, в яких понад 50% інформаційної про-дукції закордонних ЗМІ. Кошти на ці пільги йдуть окремим рядком у Державному бюджеті. Вводять податкові, митні, орендні пільги для всіх ЗМІ. За законом тариф на доставку періодичних видань має не перевищувати 40% від їх собівартості.

Нормою ставлення до журналістів стає на-силля. Почастішали випадки нападу на них, зну-щань і образ. На їхню адресу лунають погрози, збіль-шується кіль-кість випадків жорстокої розправи над ними, навіть вбивств.

Це ще раз підтверджує, що працівники ЗМІ належать до групи підвищеного професійного ри-зику і потребують спеціального правового за-хисту, слабо забезпеченого кримінальним законо-давством. Ще менш обнадійливою залишається прак-тика ор-ганів правопорядку. Далеко не всі злочини, пов'я-зані з журналістами, розкриті. Слідчі органи іноді нама-гаються знизити суспільну зна-чущість таких подій і згладити їх гостроту, про-по-нуючи версії, що не пов'язані з професійною діяль-ністю жертви, зводячи справи до звичайного кри-міналу.

Згідно з Законом "Про державну підтримку за-собів масової інформації та соціальний захист журналістів" журналістів прирівняли до працівників правоохо-рон-них органів за рівнем відповідальності за завдання шкоди, але це не вирішує проблеми.

Що ж потрібно зробити, аби інформаційне зако-нодавство було більш ефективним, щоб закони, які регламентують діяльність ЗМІ, реально пра-цювали, захищали як права журналістів, так і права ауди-торії? Як бачиться, у сьогоднішніх умовах необ-хідна ква-ліфікована юридична служба, яка нада-вала б кон-сультації журналістам ще до судо-вого розгляду їхніх справ. Варто було б збирати банк даних щодо по-рушення судових справ проти преси.

Слід також зупинитися на проблемах до-тримання авторського права в Україні. Було б помилково ду-мати, що систематично порушуються права тільки іноземних митців та журналістів (хоча трансляція західних фільмів та відеокліпів є най-більш поши-реною формою порушення авторського права). Та-ким же чином, хоча і не в таких мас-штабах пору-шуються права і наших громадян.

Перейти на сторінку номер: 1  2 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат