На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Синтаксис тексту

Реферати > Журналістика > Синтаксис тексту

Поширені погляди на статус речення нерідко бувають діаметрально протилежними. З одного боку, й далі побутує уявлення про речення як про найвищу синтаксичну одиницю, з іншого - воно розглядається як елемент для побудови складних одиниць - надфразних єдностей, складних синтаксичних цілих, абзаців, логем і т.д. Цьому великою мірою сприяли праці Л.А.Булаховського. М.С.Поспєлова, Г.Я.Солганика. Г.О.Золотової. І.Р.Гальперіна, О. О.Нечаєвої, В. В.Одинцова, Л. М.Лосєвої та ін.

Існування складніших, ніж речення, побудов підтверджується їхньою логіко-змістовою єдністю, виокремленістю в тексті, наявністю синтаксичних зв’язків, що цементують об’єднання окремих речень (фраз), виявом деяких відношень, властивих структурі цілого. Розкриття природи складних синтаксичних побудов дає змогу наблизитися до розуміння закономірностей будови тексту. Тому так важливо з усією можливою точністю й чіткістю простежити формування складних текстових побудов шляхом сполучення речень. Дуже виразна в цьому плані думка В.Сланського: "Речення є найпростішою конкретною формою мовлення - своєрідною клітинкою, з якої розвиваються, а отже, й можуть бути з’ясовані й усі інші елементи та форми останнього”[3]. За системно-структурного підходу до вивчення складних мовних утворів можливість опису їхньої цілісної єдності досягається знанням про складові елементи, а також про зв’язки та відношення між ними.

У практиці дослідження складових синтаксичних побудов основна увага приділялася засобам і видам міжфразового зв’язку. Таким чином, як елемент за цього підходу виступила синтаксична побудова, що містилася в кожній окремій фразі. Мислилося, що ця побудова і є реченням, і міжфразовий зв’язок на цій основі поціновувався як зв’язок речень... Таке зближення фрази та речення випливало з того, що одне з трактувань поняття "фраза" має немало точок зіткнення з осмисленням поняття "речення". Так, дуже поширеним є поняття про те, що фраза - це "найменша самостійна одиниця мови, актуалізована одиниця спілкування"[4]. Це по суті найменше окреме висловлювання. Речення – також найменша одиниця з точки зору смислової та співвіднесеної з нею структурно-синтаксичної, і йому притаманний комунікативний аспект. Але якщо речення виділяється передусім як елементарна смислова єдність і відповідно - синтаксична єдність (у формуванні якої беруть участь інтонація й пунктуаційні засоби), то фраза (ми беремо один із аспектів її осмислення) вичленовується як найменша комунікативне значуща одиниця з точки зору мовленнєвої протяжності, неперервності мовлення - звукового чи писемного; природно, будучи відтинком мовлення, вона має на цій основі й змістові, й синтаксичні властивості. Можливе також і поєднання речення з фразою, втім воно не обов’язкове.

Відмінність функцій речення і фрази передбачає також відмінності в їхньому змісті й формі. О. М.Пєшковський звернув увагу на те, що поняття фрази та речення як композиційно-комунікативної й семантико-синтаксичної єдності опиняються "в досить складних і заплутаних відношеннях одне з одним”[5]. І далі: "... під "фразою" ми розуміємо, отже, будь-який відтинок мовлення від одної розділової паузи ... до іншої, незалежно від того, зі скількох речень складається він"[6]. Порівняйте аналогічну точку зору Р.Дроммеля, котрий визначає фразу "як частину усного тексту, виокремлювану з допомогою обмежувальних пауз незалежно від того, зі скількох речень вона складається”[7]. До розряду композиційно-мовленнєвих одиниць належить також абзац, і відомо немало фактів його синтаксичної неоднорідності. Все це свідчить про необхідність уточненого розгляду меж речення в тексті для того, щоб за всіх випадків виявлення зв’язків, відношень між реченнями ми могли бути впевненими, що йдеться саме прії речення, про одиниці одного плану, одного рівня.

Ізольоване речення й речення, що фукцюнує в тексті, опиняються в різних умовах. Речення, залучені до побудови зв’язного мовлення, підлягають дії функціональної динаміки. Вона викликає активну протяглість, зчіплення речень, що необхідно для побудови текстових єдностей. Треба враховувати також, що речення в умовах контексту піддаються Істотному скороченню, компресії, бо накопичується відоме з контексту, й воно випускається в багатьох реченнях. Уже в контексті двох-трьох речень виникає можливість не повторювати відомі з попереднього речення компоненти (й так - у кожному наступному реченні). Це зумовлює помітні зміни форми речень, появу великої кількості неповних речень. Природним є також виникнення дуже тісного формального та змістового зв’язку речень, у тому числі й у межах фрази. Оскільки структурні взаємодії мають внутрішній, дещо прихований характер, то вони відображуються у зовнішній формі "згладжено", без помітних структурних "швів". Усі ці явища приводять до того, що речення не завжди виступає чітко в тексті, його межі розмиваються в потоці мовлення. І головне, що звичайно на окремих реченнях увага не фіксується, бо вони часто є матеріалом для побудови більших, значущіших у комунікативному відношенні одиниць.

Установити межі речення в тексті - це, власне кажучи, означає з’ясувати, де починається й закінчується речення, тобто знайти межі його мовної форми. Та безсумнівно, що це водночас є й виявленням меж його змісту. І закономірно, що осмислення змісту речення дає змогу вибрати форму, відповідну цьому змістові.

У ланцюжку "слово - словосполучення - речення" одиниця, іменована реченням, є першою, котра слугує для вираження та повідомлення сенсу, співвіднесеного з думкою про дійсність. Цей сенс і є змістом речення.

Окрема думка являє собою усвідомлення певного відношення між об’єктами дійсності, яка розкриває або якийсь бік, характеристику, форму існування об’єкта дійсності, або зміст взаємодії об’єктів дійсності. Наприклад, осмислення відношення між діячем і дією може розкривати яку-небудь ознаку діяча (Дитина грається. Хлопчик катається на ковзанах) або те, що результатом взаємодії діяча та дії є який-небудь факт дійсності (Сяйнула блискавка. Спалахнула війна. Весна прийшла). Подібний факт - це по суті "вияв" якогось об’єкта дійсності в тій чи іншій формі буття. Одна окремішня думка - це зміст окремого акту усвідомлення дійсності. І ось кожна окремішня думка має знаходити мовне втілення, бо вона не може бути виділена, сприйнята, з’єднана з наступною і т.д. Одиниця, що слугує для вираження сенсу, рівного змістові однієї окремішньої думки про дійсність, вкрай необхідна у мові, й такою одиницею якраз і є речення. Розуміння цього висловлене в працях відомих мовознавців. Ш.Баллі так міркував із цього приводу: "Речення - це якнайпростіша з можливих форма повідомлення думки. Мислити - означає реагувати на представлення, констатуючи його наявність, оцінюючи його й бажаючи. Інакше кажучи, мислити - означає вивести судження, чи є річ, а чи її немає, або визначити, бажана вона чи небажана, або, нарешті, виразити побажання, щоб вона була або не була. Або думають, що йде дощ, або цього не думають, або в цьому сумніваються, радіють із того, що йде дощ, або шкодують із цього приводу; бажають, щоб ішов дощ, або цього не бажають. У першому випадку виражається судження про факт, у другому - судження про цінність факту, в третьому - вияв волі[8].

Найвидатніші лінгвісти підкреслювали призначення речення слугувати для вираження однієї окремішньої думки. Порівняйте точку зору О. О.Шахматова: "Речення - це одиниця мовлення, сприймана мовцем і слухачем як граматичне ціле, що слугує, для словесного вираження одиниці мислення" [9]. Прагненням конкретизувати мислений зміст, передаваний реченням, ми розцінюємо й пояснення О. О.Шахматовим того, що в цій одиниці знаходить відображення акт мислення, "який має за мету повідомлення... поєднання уявлень, що відбулися в мисленні"[10]. Прямо говорить про співвідношення змісту речення саме з однією думкою О.Х.Востоков: "Мовлення - є поєднання слів, що виражає думки взагалі... Та коли мовлення обмежується вираженням однієї думки, тоді воно називається реченням"[11].

Таким чином, кожне окремо вичленовуване в мовленнєвій лінійній послідовності речення слугує для вираження, повідомлення однієї окреміпшьої думки про дійсність. А якщо брати до уваги, що речення не завжди виражає думку, а й інші акти свідомості (волю, почуття і т.д.), то звідси випливає висновок, що воно слугує для того, аби повідомити що-небудь про дійсність або що-небудь причетне до неї (запит інформації, спонука), що відображує один окремий акт усвідомлення дійсності. Тобто змістом речення є повідомлення, що відображує окремий акт усвідомлення дійсності. У зв’язку з вищесказаним глибше осягається розуміння мови як практичної дійсної свідомості. Зв’язок речення з елементарною одиницею мислення, свідомості якраз і зумовлює його можливість виступати в ролі повідомлення про дійсність, бо "свідомість - це ставлення до світу зі знанням його об’єктивних закономірностей"[12]. В.М.Русанівський наголошує, що в основі "лексичної субстанції" і граматичної форми знаходяться однакові мінімальні одиниці змісту-семи[13].

Розуміння речення як синтаксичної побудови, що слугує для вираження однієї окремішньої, елементарної думки, одного окремішнього акту свідомості, не завжди перебуває в полі зору сучасних дослідників, а воно становить визначальну семантичну рису речення, котра допомагає виявити його серед інших комунікативне значущих одиниць, сприяє об’єктивному виокремленню його в мовленнєвому потоці, що піддається гнучкому й багатоманітному членуванню в залежності від його реального осмислення. Існування одиниці з такою функцією просто-таки необхідне в мові, бо інакше людина не змогла б вичленовувати окремі думки ні повідомляючи щось про дійсність, ні сприймаючи чужі повідомлення. Невизначеність характеристики речення в цьому плані спричинює пошуки нових одиниць, пов’язаних з виконанням названої функції, - наприклад, ідеться про поняття пропозиції[14], темо-ремної єдності[15], енонсеми[16], елементарної смислової одиниці[17] , МПО (мінімальної предикативної одиниці)[18], предикатеми[19]. Чітке осягнення функцій речення знімає необхідність у таких пошуках, сприяє розумінню варіативності форми існування речення в залежності від контекстних умов, взаємодії речень.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат