На сайті 11893 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Синтаксис тексту

Реферати > Журналістика > Синтаксис тексту

2.4. Перейдемо до розгляду відношень уведення. Вони виникать між реченнями в тому випадку, коли одне з них - базове - стоїть після речення, зміст якого вводиться у зміст цього базового речення, й разом вони утворюють цілісну складену єдність. Наприклад: Суворий клімат Монголії, часті засухи – серйозна перешкода розвиткові сільського господарства. Тому в республіці приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Центром повідомлення є інформація про те, що в Монголії приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Ця інформація міститься в другому реченні, яке починається сполучником словом тому, що вказує на зумовлений характер повідомлення про факт. Проте зміст, що власне зумовлює подію, виражений у першому реченні, й на нього вказує слово тому. Тобто змістом другого речення "поглинається", вбирається зміст першого речення, котре має підготовчий характер і своє призначення реалізує в обов’язковому з’єднанні з другим реченням. Так і друге речення не було б достатньою мірою інформативним без введення в його семантико-синтаксичну структуру аналогічного складу першого речення.

Розглядувані відношення знайшли висвітлення в лінгвістичній літературі під назвою сегментації, її роль убачають переважно в експресивному виокремленні частини речення, та не менш важливим є звертання до сегментації задля спрощення, варіативності синтаксичних побудов (усунення громіздкості), досягнення більшої гнучкості, рухливості їх. Особливо помітна ця її роль у мові засобів масової інформації. Розчленування висловлення - це заразом і його спрощення, "полегшення" його структури. Розчленоване, розбите па частини висловлення, подаване мовби окремими "порціями", краще обслуговує потреби масової комунікації, ніж громіздкі побудови.

Якщо сегмент має форму звичайного речення (а не слова, словосполучення), й ці речення характеризуються підготовчим, зумовлюючим змістом, то у взаємодії з базовими реченнями вони вводяться в них за допомогою самостійно оформленого повідомлення, й створювана єдність має своїми основними обрисами структуру базового речення з уведеним у нього сегментованим реченням. Ці випадки саме і являють собою поєднання речень, що перебувають у відношеннях введення. Поєднання виникає в результаті своєрідного розчленування єдиного висловлювання на окремі порції. Виразно свідчать про подібні відношення ланцюговий та інтегративно-характеризугочий зв’язки.

Засобами ланцюгового зв’язку виступають указівно-замінювальні слова це, цей, так, такий, він, вона та ін. Розгляньмо приклади: Великі художники йдуть до людства як повпреди своїх народів, як виразники їхніх дум та устремлінь. Саме з такою місією входить у сферу світової культури Олександр Довженко, саме так сприймається на всіх континентах його високолюдяна гуманістична творчість; 3 юних літ людина має зазнати почуття ліктя, пізнати ціну спільної праці, пізнати силу дружби й товариськості, навчитися зберігати вірність, поділяти радість і горе, має відчути себе причетною до справ свого класу, школи, країни. І в цьому величезна роль належить нашим учителям і наставникам, і, звичайно, батькам. Указівно-замінювальні слова з такою (місією), і в цьому встановлюють зв’язок із введеними реченнями, визначають характер їх уведення.

Засобами інтегративно-характеристичного зв’язку в таких поєднаннях речень виступають слова тому, ось чому, для цього, з цією метою, звідси, тим-то, через те, таким чином, отже, значить, але, однак (незважаючи на те) та ін. В названих сполучних засобах помітний вихідний зв’язок з указівновно-замінювальними елементами. Тому вони в ряді випадків являють собою своєрідний сплав засобів ланцюгового й інтегративно-характеристичного зв’язку (тому, з цією метою, тим-то, через те, звідси). Деякі засоби зв’язку не містять указівних займенників (у разі вживання але, одначе, отже, значить, і все ж), що пояснюється їх випущенням (наприклад, у широкій зв’язуючій конструкції з посиленням і все ж, незважаючи на це залишився тільки компонент посилення і все ж як прикмета форми цієї конструкції), дією компресії (із цього випливає – отже) і, можливо, іншими причинами (наприклад, закріпленістю слів у ролі вказівників на заключний зміст значить, таким чином, розвитком синонімічних відповідностей, - наприклад, вираз незважаючи на це має синонімічні варіанти проте, разом із тим, між тим і т.д.). Інтегративно-характеристичний зв’язок речень виявляє різні конкретні види відношень уведення: причинної зумовленості, причинно-наслідкового, допустового, цільового настановлення та ін.

ТЕКСТОВІ ПОБУДОВИ НА ОСНОВІ СПОЛУЧЕННЯ РЕЧЕНЬ

Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування "терміни й не-терміни"[63]. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування "надфразна єдність" та "абзац". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна ) одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність[64]. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування "складне синтаксичне ціле" (ССЦ) та "надфразна єдність" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обгрунтувань.

Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов’язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ.

Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об’єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв’язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов’язаний із фразовими одиницями).

Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця "речення" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов’язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов.

Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з’єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з’єднувальними відношеннями.

Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями

Сполучення взаємопов’язаних речень на основі супровідних відношень також характеризується смисловою єдністю, оскільки одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну комунікативне повідомлювальну стосовно цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення (або ССЦ, що виступає в аналогічній ролі) є смисловим центром, ядром, а інше (чи інші) )слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення "притягують" до себе супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, що є носіями провідного смислу (по відношенню до змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то другі, відірвані від них, такої властивості не мають, їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої "сфери впливу" - і смислової, й синтаксичної - супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється їхнім семантико-синтаксичним об’єднанням і утворенням на цій основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення (або складні синтаксичні цілі, що виступають в аналогічній функції) слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення і т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3  4  5  6  7  8  9  10  11  12  13  14  15 
 16  17  18  19  20  21  22  23  24  25  26  27  28  29  30 
 31  32  33  34  35 
Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат