На сайті 11892 реферати!

Усе доступно безкоштовно, тому ми не платимо винагороди за додавання.
Авторські права на реферати належать їх авторам.

Сучасна рецензія, як жанр

Реферати > Журналістика > Сучасна рецензія, як жанр

Те, що престиж і якість рецензії багато в чому залежить від вимогливої прихильності друкованих органів (вимогливої! - адже хіба невідомо, що, замовляючи відгук, часто замовляють і саму його тональність), - це зовсім зрозуміло. Але водночас зрозуміло і те, що головна причина не-високого авторитету рецензії полягає все ж у рівні вимог, які традиційно перед нею виставляють.

Рецензія, як роз'яснює словник, від латинського слова rесепsіо - "розгляд". Поняття це багатозначне, але, на жаль, ми часто вдовольняємось лише найближчим, верхнім його смислом. Розказати, про що твір, пройтись сюжетними ходами, відзначити розстановку персонажів, виставити, зрештою, оцінку - ось, будь ласка, рецензія! І хіба можна не стривожуватися, що рецензування негласно визнане найлегшим, "ни-жчим" жанром критики, що так часто буває воно відданим на відкуп людям, котрі не мають тями в більш "солідних" жанрах літературно-ху-дожньої творчості. "Написати статтю - це складніше! А рецензія... та тут впорається майже кожен". Спрощую, можливо, одначе "легких", ремісницьких рецензій вистачає у нас надміру.

Було б невиправдано всю провину за такий стан справ звалювати, як мовиться, лише на рецензентів (де, мовляв, узяти гарних?) та на неви-могливих працівників редакцій. Ні, якщо ми вже ведемо цю розмову, давайте копати глибше. 1 перш за все відзначимо (тут і приховується головний "винуватець") те, що у нас ще недостатньо з'ясована, усвідомлена, спопуляризована вимога часу до жанру рецензії.

Хтось із рецензентів, можливо, й не виходив би на шпальти преси з "розглядами-рекомендаціями". Нерідко він - у цьому я впевнений - здатен на більше. Одначе своєї здібності він не реалізує: така-бо "нор-ма", так він розуміє призначення своєї праці, більше, мовляв, від рецен-зії не вимагається...

Ось і виходить, що, повстаючи проти поверхового рецензування, голо-вний приціл нам треба спрямувати все ж проти цієї "норми". Вигнати її з літературної атмосфери, здолати у свідомості - тоді, напевне, вона зменшиться і на сторінках періодики.

Усі ми нарікаємо, скажімо, з приводу надміру захвалювальних рецензій. Та, власне, це ж і є один з проявів дії все тієї ж "закоренілої" норми. Адже як часом усвідомлює своє завдання рецензент, до того ж аж ніяк не тільки початківець? Він, можна сказати, стає в позу "струнко" перед автором, розцінює "появу кожної нової книжки вже саму по собі як явище", дотримується погляду, згідно з яким - я щойно процитував і ще цитую відомого німецького романіста Г. Канта - "кожну книгу потрібно стільки часу крутити і вертіти, доки не знайдеш у ній що-небудь гарне".

Гарне, звичайно, замовчувати не слід - принцип доброзичливості у рецензентській справі - вкрай важлива заповідь. Але нехай би було усвідомлено дійсно необхідною, загальновизначеною нормою те, що рецензія - це все ж не святкове "піднесення" книги читачеві, не зма-гання у вмінні якомога ліпше "відрекомендувати", що істинна повага до письменника полягає у мірі серйозності розмови про той чи інший його твір. Про делікатність оціночних форм треба, звісно, дбати, але не-обхідно виполювати й критичне лицемірство, яке найчастіше базується на тому, що немало рецензентів надають перевагу не критиці думки, а критиці почуття... до автора, про котрого пишуть. Кого ж хвалимо в такому разі - книгу чи її автора?

Нам треба усіляко акцентувати на поглибленому, найбільш посутньо-му осмисленні самого поняття "рецензія". Рецензія - роздум - ось якість, що має виходити на перший план. Роздум про те, чи збагачує твір (і чим саме?) літературу, про його зв'язки з життям, про творчу ево-люцію письменника, художню і жанрову специфіку, про міру яскравості нового твору на тлі літературного процесу. Якщо вже хвалити, то не-одмінно передбачивш тверезе запитання: чи здатним виявиться твір зацікавити не тільки сьогоднішнього, але й завтрашнього читача, чи володіє він потрібними живильними ресурсами? Якщо заперечувати, то обов'язково з метою видобування уроків, важливих для широкого літера-турного процесу.

Цього роду рецензії-роздуми у нас, звичайно, з'являються, до того ж у немалій кількості, і тут можна було б назвати більш або менш відомі імена. Лихо, одначе, полягає у тому, що поряд з високим, справжнім зразком жанру вперто зберігає свою живучість і та пресловута невибаг-лива "норма", про яку веду мову. В підсумку переважає те, що вагою вирізняється, та чи станемо недооцінювати небезпеку "рекомендувального" рецензування? Воно небезпечне вже хоча б тому, що "норма", як відомо, засвоюється швидше, аніж зразок істинної творчості, що, отже, має вона свого роду "заразливі" властивості. З точ-ки зору перспектив розвитку жанру, наша терпимість до описово-рекомендаційної рецензії створює свого роду зачароване коло, вирватися з якого не так просто.

Я навіть сказав би, що для зміцнення свого авторитету нинішня рецензія мусить "працювати" на межі можливостей цього жанру. До того часу, доки основне призначення рецензії буде зводитися до вистав-лення оцінки за той або інший твір, розраховувати на істинну повагу їй не доводиться. Рецензія оцінювати мусить, та нехай би ця здатність рецензента була невід'ємною від його вміння збудити думку, порушити важливу проблему в ході аналізу твору, висловити не тільки судження, й роздум.

Усталеним є пов'язувати ці якості переважно зі статтею проблемного характеру. Але я не думаю, що вони (і в цьому переконує досвід великих критиків різних часів) протипоказані жанрові, про який мовиться. Не-хай це поривання жанру до максимального використання своїх можли-востей дістане якесь "негласне" визначення - скажімо, рецензія-стаття. Суть справи не в цьому - в тому, що рецензія повинна пориватися до виходу з тісних рямців констатації та опису позверхніх прикмет твору (полишмо це для анотації), має ставати не тільки диктованою тим або іншим письменницьким текстом, але і самостійною думкою автора. (До речі, незважаючи на невзаконеність терміну, більшість найцікавіших виступів з приводу нових книжок якраз і варто б зараховувати до рецензій-статей). У посиленні мислительної місткості публікацій жанру, про який мова, і вбачається мені найважливіша запорука його зміцнення та оновлення.

Як окремий різновид працюючих рецензій виділю рецензії-диспути. Їх усе ще не вистачає у літературному житті сучасності, оскільки не виста-чає самого уміння сперечатись, не з'ясовані належним чином методичні принципи, яких варто дотримуватись. Суперечка рецензента з рецензентом зводиться, як правило, до того, яку оцінку слід виставити за твір, - тобто зіштовхуються не так глибинні роздуми, як саме оцінки.

Що ж стосується суперечок рецензентів з письменниками, то тут справи ще гірші, адже дуже часто відбувається не рівноправний діалог, а те, що нагадує вирок судді звинувачуваному. Усе, звісно, залежить від якості твору, і я зовсім не закликаю до якогось "жеманничання" стосовно немічних публікацій. Але ось з автором, незаперечне обдарованим, су-перечка має бути саме на рівних. Менторство, набридлива повчальність, зверхність з боку рецензента - все це унеможливлює атмосферу су-перечки. 1 як ще часто така конструктивна націленість розмови просто відсутня!

Особливо недобру послугу жанрові виявляє схильність багатьох ре-цензентів до жорсткої альтернативності. "Так" або "ні", "позитивно - негативно", "згоден - не згоден" - так на практиці розставлено полюси у зразках жанру. Чіткість висновків бажана, однак доки ми не усвідомимо тієї істини, що альтернативна правота як у житті, так і в літературі зустрічається дуже і дуже нечасто, вдалих рецензій-суперечок нам не ви-стачатиме. Однозначність підходів не узгоджується бо з самою природою художньої творчості.

З цієї ж причини, до речі, треба переборювати погляд, згідно з яким незгода рецензента з автором конче пов'язується з негативним оцінюванням даного твору. Як же вміло сортуємо ми всі рецензії на позитивні й негативні, знову ж таки зводячи сутність будь-якої рецензії виключно до оцінки! Та ні ж - у деяких випадках (варто лиш пошкоду-вати, що зустрічаються ті випадки нечасто) вся річ - саме в неоднознач-ності питань, що їх висуває твір, у відмінності поглядів, концепцій, підходів письменника і рецензента. Сучасна література, надто проза, надає помітно зрослі можливості для активнішого звернення до цього роду рецензій-суперечок. Шкода - використовуються ці можливості слабко.

Можна почути: нехай рецензія живе один день, аби вона виконала своє призначення. Якщо мати на увазі наявність у літературному процесі значної кількості рецензій які не потрібні навіть і на один день, я зго-дився б: нехай! Тільки ж хай живе, а не лише інформує. А в цілому ж орієнтири треба брати вищі, адже по-справжньому мисляча рецензія не-помітно підключається до провідних тенденцій літературного процесу тієї або іншої доби. Отже, має всі можливості не бути забутою і завтра. Думи про сьогоденне і те, що націлене на перспективу сприймання, жанровій рецензії потрібні, як і художньому творові.

Часом висловлюються твердження, згідно з якими ледь не закономір-ністю виставляється той факт, що між оцінками рецензентом поточного літературного процесу та його оцінками істориком літератури існують "ножиці". Отже, мовляв, рецензентові нема чого претендувати на безпомильність - більше він має дбати, скажімо, про публіцистичну наснаженість свого виступу.

Перейти на сторінку номер: 1  2  3 Версія для друкуВерсія для друку   Завантажити рефератЗавантажити реферат